Apocal & Panurg & Deu. Дві тисячі років із дня розп’яття людей у особі Христа. Чим не дата для кінця світу? Поміч? Кожен допоможе собі сам, але буде це не раніше, ніж він допоможе – він уже допоміг. Брак часу. Ваша черга. Моя? Я не можу стояти у черзі. Бо. Кожного дня із мене тече кров: я хворію і вмираю поступово. Сьогодні мені перерізали око. Дуже поступово. Завтра можуть перерізати горлянку. Це трапляється іноді. Через те, що я пишу про кінець світу і відкриваю людям очі – закриваю їх. Закриваю їх і веду до самого Бога. До того, не знаю, якого. Можливо, це диавол, а, можливо, сам Отець. Я вмираю і пишу, бо не можу інакше: я бачу гріхи попередніх життів, де моя роль була не краща за гру Сталіна чи Гітлера. Ми сиділи у пісочку. Тому я не хочу, щоб ви горіли в пеклі так, як я горів. Але чи може вам ця книга допомогти? Можливо, вона приводить у пекло, а не відводить від нього. Не можу сказати точно. У будь-якому разі я не хочу, щоб ви вмирали – більше не хочу. Тому, що коли помираєте більше, я плачу кров’ю мертвих і живих. Я хочу, щоб ви усі жили вічно. І спробую зробити це – мовчки. Словами вашими і вустами їхніми – діяннями святині. За мною скоро прийдуть, але я не боюся. Не боюсь і відмовляюся у це вірити. Я не вірю ні у що, окрім Любові. Так, я довіряю абсолютно їй. Довіряю і вважаю, що та Любов, яка створила нас, ніколи не допустить того, щоб ми були знищені. Бо навіщо тоді було створювати? Хіба не знайдеться місця у цілому Всесвіті абсолютно для всіх? Знайдеться, для всіх усе знайдеться. Я кладу свою душу в добру нішу Любові. Кладу і співаю. Від того, що танцюю. Я живий і це прекрасно. Я чую сміх блаженного – це мій сміх. Цитую доброго незнайомця, який теж тепер народився тут, поряд із нами: „Зупинись, хвилино, ти прекрасна”. За мною скоро прийдуть. Прийдуть, щоб усе змінити. Але я не боюся. Більше не боюся. Бо як можна боятися тих, хто тебе народив і зачав? Це Бог і Любов. Вони скоро прийдуть на Землю – вже прийшли. Просто не всі поки що бачать їх. Тому, що для того, щоб завбачити їх, треба відкрити Абсолюту свою душу. Не боїться, більше ніхто не боїться. Це триватиме абсолютно вічно – з нами Бог, сини його і доні. Я кладу усе в долоні. Але. Забагато інформації – хіба може добра бути забагато? Чи це не добро? Чи його замало? У будь якому разі це інформація – вона мене їсть. Іноді куштує ласо, але часто шамає дуже великими шматками. Але я не пиріг. Я не пиріг, розумієте? Треба виписувати це. Треба виписувати все це. Чужий гнів, страждання і бажання, сміх і радість боїв блаженного – великих Гоїв. Так ми отримаємо щастя. Саме так, ми його отримаємо. Отримаємо і протримаємо вічно. Це кажу я та інші говорять теж саме. Хіба не бачите ви особливу пристрасть Сонця? Хіба не чуєте ви неабияке дихання Неба? А Земля? Хіба не розумієте ви чуйні та глибокі думки її? Мати – все це велика Мати. Так. Ми отримаємо щастя – написаннями Божих малюнків – небесних візерунків – це пляма Сонця на чолі. На чолі і під чолом – всередині нього. Ангели, ви чуєте, як плачуть Ангели? Ні, це вони сміються. Блаженно. Бо ніколи не плачуть. Більше ніколи. Лише сміх і радість навколо.
Trans ane Tanz. Ви такі бліді та кволі без любові. Без любові світла, що у вас навколо. Тому і не дивно, чому ви так схожі на істоту із іншого світу. Люди – розсадники хвороби на Землі. Вони роблять Землю землею. Але вони також і рятівники від коней апокаліпсису – іржання їхнього. Я кажу про іржання, бо немає його – це лише марево. Хвороба, люди – це нічого. Але буде те, що буде чого. Бо це теж скоро пройде. Коли саме? Я вам так скажу: „Коли прийде час”.
Deamon Derluccij. Можливо, мені треба вбити кількасот людей і жити далі, відпрацьовуючи свою карму так, щоб я висів, як бісів шалапуте? Так, як я робив у минулих віках назад? Але це вже минуло, хіба ні? Хіба не я живу тепер? Хіба не мені далі шанс – іще один шанс. Виправитися і стати Богом. Я пропоную вам стати Богом сьогодні, а не мучитись в аду з вогнем у тому безліссі, де я горів майже вічність. Це неприємно. Неприємно і дуже-дуже боляче. Повірте мені, браття. Браття і сестри, я не хочу, щоб із вами було те ж саме – чи схоже – на те, що зі мною було. Тому я пропоную: „Кайтеся сьогодні! Кайтеся сьогодні і пробачать вам – усім вам, абсолютно всім, пробачать! Кайтеся або заходьте у добу грішників, яка триватиме наступний 26.000-річний цикл планети Зоріус & Зоріон, на які вас планують відіслати у випадку непослушання. У випадку непослушання і невідання.” Можливо, мені варто вбити грішників – нас усіх вбити? Можливо, але я ще не вирішив. Але. Ні, цього робити не варто, бо наступний 26.000-річний цикл буде повен гріха і лиха – це буде на краю світу і галактик, в унітазі Всесвіту. Тому я пропоную вам піднятися над цим, піднятись і зайти у наступний, четвертий рівень свідомості. Пропоную, бо лише в унітазі буде третій. Хіба ви хочете лишатися в унітазі? Залізти білому в душу – хіба це щастя? Тут немає блаженства, тому і щастя теж немає. Тому цього робити не варто. Вбивати і калічити людей будь-якими чинниками і справді не варто – за все буде плата Господня – ваша плата. Люди третьої свідомості не варті того, щоб отримувати через них цю карму глибоку – вже на 26.000 років Сансари коліс. Краще жити Богом у мирі та злагоді, де немає кари. Я плачу, бо розраховуюсь із вами: сльози мої – ваша здача. Більше того, це моя задача. Ребус, який я маю розгадати: Алгоритм Спасіння, який передаю всім людям. Ловіть ви їх, щоб не втекли від вас. З думкою про Бога: „Лише в духовності прозріння. Прозріння і шлях до нього. Як жаль, що ми розгадали цю шараду лише під час кінця світу. Як би ми жили і чули співи Ангелів, якби згадали це раніше!” Воістину, гарні яблука дав нам Господь Бог, перевіряючи наші душі. Ми, як гідні діти його, з’їли яд і отруїлися – пекло з’їли ми. Пекло, а не Рай. Ну то що ж, це був урок наш. Урок, який ми пройшли, може, і не дуже гідно, але все ж таки пройшли. Він завжди пропонував нам пекло, в яке ми прийти змогли б одразу, коли б нам Рай не сподобався – не цінували його. Тому і з’їли пекло. Вони завжди висіло на дереві – це було поряд. І диавол, син і змій його, радів цьому і кровоточив. Тепер, коли ми пережили пекло, у нас є можливість оцінити істинний Рай, який обрали ми самі – праву руку Господа берем. Бо колись давно з’їли яд і отруїлися – це була отрута нашої душі. Можливо, своєрідна, але була. Бо немає тепер. Більше того, всі ми складаємось із блага і категорично не сприймаємо нечисте. Нечисте і причинне. Але ми з’їли пекло – ми чудово зрадили Господу, Батьку нашому. Це було воістину прекрасно. Але. Ми воскресли. Воскресли на хресті! Він дозволив нам! Усі ми були Ісусом Христом у той момент! Просто не розуміли це. У той момент. Але зараз розуміємо прекрасно. Воістину. Але. Вже час розплати. Принаймні для тих, хто і зараз куштує яблука і спить на підлозі зі змієм. Тому покайтеся. Покайтеся, доки не пізно. Щоб вам пробачив Господь і собі. Бо не він, не він віддавав на розп’яття дітей своїх із любові своєї – ви самі розіп’яли себе на хресті. Тому хай Ісус, чи інший Господь Бог, крутить у своїх пожовклих від вогню ручиськах залізний жовтий апельсин. До тих пір, доки Сонце не стане червоним. Отоді ми з вами воістину заговоримо в мовчання. Ми зустріли Агні. Бо. У Раю і зараз є скульптура: дерево диавола і яблука на них. Це дерево стоїть перед ворітьми, де стрічають панів лише Адам і Гомора – всі ми пани. Бо головне багатство – духовність. Бездуховні творіння не можуть навіть підступитися у Рай. Тому і дерево там, напівдорозі. Ніхто не обминає дерево – це шлях назад. Усі проходять повз нього, не помічаючи. Ні, ніхто не милується цією скульптурою. Бо проходять там лише Ангели – їм боляче дивитися на яблука, серед яких плете свої ниті диавол. Він теж прагне виправитись. Прагне. І тоді, коли він прагне, його скалиста морда набуває блаженної усмішки. Бачить Господь його і усміхається взамін. Але Батько дотримує свого слова і син має витримати покару. А вона наступна: диавол має пробути в образі змія наступні три цикли. Одного разу, коли диавол усміхнувся дуже приязно, блаженно, Господь прийняв рішення поступитися словом своїм – перший і єдиний раз – і звільнити змія із пут лукавства. Але сказав тоді диавол, що покараний він: „Я покараний собою, а не тобою, Батько. Це мої гріхи, а не твої. Я маю відплати за них. Маю і відплачу. Я буду на дереві в праобразі змія три цикли Земні, як ти і заповідав.” І тоді він усміхнувся воістинно блаженно. У той прекрасний момент заплакали усі Ангели – і з’явилось під деревом озеро. Деякі яблука впали. І ті, що впали, стали чудовими лебедями – за ними любить спостерігати диавол. І решта Ангелів також – вони усміхаються диаволу і схиляють голову перед ним на знак поваги перед ним. Але раніше це було – воістину було. Ібо же кінчився термін випробування (самостійного покарання) диавола – йому кінець підходить під час закінчення цього циклу в 26.000 років (на Землі ця дата справдиться у 2013 році). І не диавол буде це, а Бог. Бог і один серед нас. У вас теж є шанс попросити пробачення у себе – Бога – і продовжувати жити достойно – так ми перейдемо у четвертий полімер субстанцій і забудемо акцидентне третє місто гріха, як страшний сон. І поістині ми постанемо блаженними. Перед ним і собою – це буде свято духа – вже є. І вже на землі тепер уже Рай – вийшло Сонце із-за хмар. Через деякий час, наприкінці віків, у 2013-му, воно зникне на якісь там 24-и години. Для того, щоб ми відкрили своє істинне внутрішнє сонце, яке ніколи не зупиниться і вічно світитиме нам у нашій дорозі. Коли ми відкриємо внутрішнє, з’явиться і зовнішнє. Воно символізуватиме нам прихід у вічність – ми зійдемо у нього – по воді неземній. Неземній і блаженно прекрасній. Це буде свято. Я чую співи Ангелів – уже вони є. Але. Дехто вважає світ понурою пустелею, дехто – блаженною трояндою. Так само і світ, споглядаючи ваші вважання, титулує вас любов’ю (якщо її немає) чи коронує вашими бажаннями (якщо вони є). Я бачу вагіну космосу – це найперше із того, чого я не бачу. Більше того, це набагато більше, ніж просто вагіна космосу. Вона снує довкола і їсть інше, що тільки не бачить – у ній особлива туманність. Насправді вона не їсть, а переносить у інші виміри небесні чи підземні – нам треба звикнути до цього – думки цієї. Саме у ній ми були породжені і прийдемо до неї – це вагіна Великої Матері, Дочок Її. Саме вона породила нас і чекає нас. Саме вона відправить нас Далі у четвертий виміри чи поверне назад у всі колеса її Сансари, одної із Доньок. Це вже кожен вирішує сам для себе – хто куди хоче. Той, хто любить, просить прощення і рятує інших, буде відправлений Матір’ю до вищих ієрархій свідомості, а той, хто гнівить Господа, буде спрямований на повторення кармічних уроків у самому закутку галактик. Такі планети будуть схожі на вже існуючу вашу Землю, яка негайно стане Раєм після того, як перестануть існувати невірні Абсолюту утвори. Вже чищення закінчується – недовго йому ще продовжуватись. І настане новий етап. Де ваше духовне свято? Це буде домінантна релігія шахової дошки планети – вже є. Ви – перші ластівки, які доторкнулися до Цього. І, треба розуміти, це не ваша велич особисто, а велич Щастя Господнього. Усі, хто зрозуміє це, прийдуть у Царствіє Його. Воно буде як на Землі, так і поза нею – немає межі його царствію. А що вагіна? Вона говорить про те, що ви зараз між її ногами і, в залежності від своїх думок і функцій, знаходитесь безпосередньо у вагіні чи поза нею – в задниці. Від цього залежить те, чи ви помрете (якщо не варті життя, бо не цінуєте його і ближнього свого не любите), чи ви народитесь (якщо ви любите життя, цінуєте кожну його мить і щодня радієте Господу Богу Великому і тому, що сотворив життя вам – удихнув до вас повітря своє любе). І чи будуть у вас муки породільні? Я кажу так – це не я кажу. Але буде ще той, хто скаже – це буду я. І пропоную вам зілля – це ви. Де радість? У мудрої – духовності.
Signiulatom fon Mortis ave Sans & ave Maria Terluchchij. Ви народилися на світ живими, а не мертвими. Ви з’явилися на світ із відкритими очима, а не закритими. Ви дозволили ілюзіям своїм заслати кругозір маячнею нерозумною, але не всі ви дозволили. Ті, хто носив у собі кресало вогню (Бога і Любов), не був доступний для чар земних – відсутності чар. Ті, хто носив Любу на руках, не піддавався суспільству і законам його. Бо немає жодних законів, окрім Бога. Всі, хто не зрозуміє це, паде під час глобального апокаліпсису, який вже настав. Ми пропонуємо порятунок. І, треба сказати, що не востаннє. Наступного разу ми прийдемо до грішників через 26.000 років, коли вони знову повторять уроки свої кармічні. Але чи хочете ви перебувати у невіданні абсолютно всі наступні 26.000 років? Якщо так, то горіть у пеклі. Якщо ні, то зійдіть у Рай. Я запрошую вас. Від імені себе і Діви Марії, яка із вами говорить: „Тому я раджу вам жити кожного дня, знаходячи у цьому свято – притулок для Господа. Се є муки породільні? Я так не думаю. Бо так говорять лише ті, у кому немає притулку. Так говорять лише ті, хто вінчається з диаволом. Оскільки є лише Бог, а не диавол, людина вінчається сама із собою. Хто це буде, Бог чи диавол, вирішувати їй. Ви хочете пуншу?” Слухайте Сігніулатума, бо він істинно мудрий. Мудрий і праведний: „Коли я замислювався над проблемами кінця світу в облачінні сірого монаха, який пише до вас руками вже моїми, не мені судити, добрі чи вони, чи злі, але, чим більше я замислювався над глобальним кінцем світу і масштабами його, тим менше у мене виходило справлятись із дрібницями. Більше того, я став рабом їхнім. Це тому, що було в мені віри недостатньо і любові. Але вам раджу мати більше – я несу вам її. Бо якщо її нема, то є гріх і прогресу чекати. Я бачу прогрес, оскільки багато хто з вас робить праведні кроки до Нього. І хай у них буде навіть трохи непевність і невпевненість спочатку. Головне, що вони є, ці крокі. Я вітаю вас, сплетених і крові і плоті, кожний крок ваш вітається мною. Мною так само, як і Сонмом усіх незалежних світів, у яких ми засідаємо. Ми із вами. Так, ми із вами. Але вам треба заслужити слово це. І зробите ви так, як я вам кажу, коли усвідомите ви Богом себе. Це трапиться до кінця світу, ібо же ті, хто усвідомить, не зустріне кінець світу – лише радість блаженного щастя.” Сьогодні я прокинувся у щасті. Схаменіться, люди, це був Рай. Ібо же де це співи Янголів, де тут ліра Кандіди, де тут Зевс-Громовержець і Нептун-Сатурн? Ось вони, ось вони, ось! Я вже бачу. Прекрасно усе бачу. Господи, я зБожеволів. Твоя воля, твоя лише. І я, частина її. Прикра її частина, яка теж буде щаслива. Це не моє, а твоє бажання. Так, батьку? „Так, сину. І донькам передай своїм”,- сказав мені Отець. Я нікчема, але мені зовсім не хочеться плювати на інших. Я і не роблю так. Навпаки. Зовсім навпаки. Я веду у Рай дорогу – це поряд. Досить лише зазирнути за гострий кут – він перестане бути гострим. Стривай, ось де він.
Molitio fere Talij de Lungaz Mo re. Я просив людей помолитися за вас. Не знаю, чи хто помолився, але я прохав Бога допомогти вам. Хоча кожен може допомогти собі сам, оскільки Бог є у кожному з нас, хіба не так? Причину може бачити лише сильна постать. Іноді – людина. Коли вона – не вона. Таким стають поістині ті, хто є Богом. Решта – безбожники. У них не може бути істини, бо вони зовсім не мають місця для Бога. Бо хіба може бути істина де, коли Бога немає всередині? Тому вони позбавлені не тільки істини, але і видимості страху – вони бояться смерті, як вогню. Але навіть для них, навіть для них світить полум’я його. Воно зігріває їх. Але не розуміють вони Отця і біжать від нього, обпалюючи себе своїм же нерозумінням його Полум’я Істинного, Вогню Небесного Всеосяжного. Вони бояться смерті, як вогню. Бояться замість того, щоб жити вічно. Ну то що ж, це природа слабких. Не розуміти, що вони мають змогу вічно жити, ніколи не вмираючи. Слабких світу сього влаштовує смерть. Вони ладні відхреститись від життя заради неї – страху хвилиною перед нею. На колінах. Вони – раби. І годі думати про те, що здіймуть очі до Сонця, якого вже майже не має. Принаймні для них. Ну то що ж. У кожного своє Сонце. Так само, як і вибір. У кожного свої смерть або життя так само, як і свої відсутності смерті та життя. То до чого я веду? Вони, дехто з них, боїться смерті, як вогню. Але біле Агнце є у кожного з нас – навіть у них. Всі можуть побачити Його Плам’я Істини, але чи хто зрозуміє? Ті, хто не зрозуміє, опалять свої очі навіки. Я готую вас до того, щоб не опалили ви. Хоча як знаєте. Агнце вже навколо – воно пронизує гармонічною конвергенцією кожною частинкою, кожним порухом своїм, нас, дітей своїх. Дітей своїх дітей і найближчих наступних. Наступний посвячених у просвітління. Все відкрите для вас. Але. Не дивись на мене: я прозорий, мов скло. Іноді схожий на воду. Тому не йди зі мною – скоро я втечу. Але буде він, буде вона, і буде нас.
Zazorben lister Luchchij. Ми самі в усьому винні – винні в усьому. Озирніться довкруги. Хіба можна жити так, як ми живемо? І катастрофи, і епідемії, і хвороби негайно проявлять себе – вже проявляють. І це буде розширюватись доти, доки не почуєте ви слова небесного – Гласу Божого. В Раю ми усі рівні перед ним – ми в Раю. Тому, цураючись його законів – своїх – ми цураємось себе. Саме цим усі ми відчужуємось від нього – себе – і приймаємо кару. В усьому винна людина: те, що вона вірить у те, що вона людина. Людина, а не Бог. Це сказав диавол. Він запевнив якихось нікчем, що люди – це люди. Вони повірили алюзії, бо запевнили інших людей у тому, що Бога немає. І Ангелів теж. Що є лише люди. І матерія довкола них. Цю брехню не можна розсіяти інакше, ніж кінцем світу і другим пришестям його. Він уже прийшов. Хіба ви не бачите? Це говорить Сильний Ангел. А ще він говорить, що в усьому винні ті нечисті творіння, що звуть себе людьми6 думки і діяння їхнії – одне потворніше за інше. Замість того, щоб бути неповторними. Натомість маємо, що маємо. Але не все те є, що ми бачимо. Благо лежить там, куди ми не дивимось – всередині. Бо всередині – Бог. Єдиний шлях спасіння божественна духовність, любов і небесна справедливість. У мене розрізалось око, але яке вам діло до того, що в мені розрізалось? Тепер я бачу більше, ніж було раніше – нічого не було. Але є тепер: і зараз, і сьогодні. Якщо не занедбаємо сьогодні ущент, то, можливо, побачимо завтра. Я пропоную вам це. Але коливань гармонії мене одного недостатньо, щоб сколихнути світ. Я прошу допомоги вашої. Приєднуйтесь, щоб ми зустріли Рай, а не пекло, яке прийде, коли ви не почуєте мене. Але ви чуєте? Ви чуєте Ангелів і співи їхнії? Вони вітають у Лектавру – літають. Від того, що плавають. Бо роблять це на місці, коливаючись назад – вперед. Більше того. Більше або менше. Не важливо. Нічого не важливо. Єдине, що важливо – це те, що я бачу – ви: це любов прозріння – у кожного воно своє. Так само, як і кінець світу. У кожного свій. Але це є шлях. Куди він іде особисто для вас, вирішувати вам особисто. Нактюрнал!
