Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44367
Рецензій: 86697

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Повелителька дощу

© Елен Тен , 02-03-2014

Лінія горизонту виглядає нечіткою і розмитою. Здається, сонце тоне у воді, як потонули усі ці будівлі, перетворившись на уламки чиїхось надій. Але цей краєвид більше не викликає у мене жодних емоцій. За годину я звідси їду, назавжди залишаючи місця, зруйновані повінню, до якої призвела людська жорстокість. Мені зовсім не шкода цих людей. Душа плаче тільки за моєю Лялечкою. Я любив її понад життя, але так і не зумів уберегти…  
Лейла не просила мене про допомогу, але окрім мене дівча не було кому рятувати. Я вихопив її із сталевих лап смерті. Притиснуте до горла дівчинки лезо розрізало мені зап’ястя, але я зумів вибити його з рук ката. І одразу став загальним ворогом. Лейла мала померти. Боги бажали жертву. Так вирішила община…
Їдучи працювати сюди лікарем, я не уявляв, що зіштовхнуся з чимось подібним. Цивілізація ніби то вже торкнулася цього Богом забутого містечка, але язичницькі забобони вкоренилися надто сильно: розчинилися в їхній крові, полонили розум, проникли у серце.  Місце, в якому панує страх, здатне перетворити навіть освічених людей на монстрів.
Лейлі було лише тринадцять. З хвилястим білявим волоссям і великими очима рідкісного бірюзового кольору вона здавалася янголом, потойбічною істотою, котра помилково потрапила в інший, чужий і ворожий їй вимір. Коли вона посміхалася на вулиці, сонце не могло не посміхнутися у відповідь. Я називав Лейлу Лялечкою.  Це ім'я надзвичайно пасувало тендітній дитині, чия провина перед общиною була лише в тому, що дівчинка народилася з родимою плямою на зап’ясті. Плямою у формі напівмісяця. Така родинка тут вважалася поганим знаком, передвісником біди. Від самого народження Лейли боялися, очікуючи лиха, яке приведе за собою позначена чорною міткою дитина.
Вони так довго чекали біду, що та не могла не прийти. Жахлива спека,  випалюючи степ, знищувала все живе і перетворювала верхній шар землі-годівниці на заскорузлий, потрісканий пласт, пророкуючи неминучий голод. Мешканці містечка, котрі жили переважно із землеробства, запанікували. Ці ідіоти вирішили, що дощ піде лише тоді, коли небо отримає необхідну жертву.
Лейлі,  п’ятій доньці в родині, небезпечно було лишатися в домі, де кожна її мить могла стати останньою. Навряд чи  Лялечку захистила б жінка, котра народила її  і виховала. На ту молодицю були покладені й інші обов’язки, які вона вважала важливішими. Обов’язки старійшини общини.
Доки Лейла жила у мене, вона була у відносній безпеці. Я мав зброю. І вони про це знали. А тому не лізли на рожен. ( Насправді ніякої зброї у мене не було. Лише оптичний обман. Запальничка у формі пістолета. Подарунок колег на ювілей. «Відстрілюватимеш занадто наполегливих прихильниць», - жартували вони, доки я вовтузився із стрічками на подарунку). Я намагався переконати Лейлу  поїхати звідси. Там, в іншому місті їй би нічого не загрожувало. Але вона відмовлялася, пояснюючи, що її дім тут. «Дощ все одно скоро піде. І вони заспокояться», - говорила моя Лялечка медовим голосом, якому не можна було не повірити. А потім сідала на стару, потерту шкіру ведмедя, яка слугувала нам килимом, і складала пазли із кольорових скелець. Переважно, блакитних. «Я бачу море. Воно до мене співає», - зосередившись на чомусь невидимому моєму оку, шепотіла вона. Іноді Лейла різала скельцями пальчики. Але мені не вдавалося відучити її від цієї забави.
Майже щодня до нас приходила Лейлина мати. Але не для того, щоб провідати доньку. Навпаки, її розмови починалися з іншого:
- Твоя поява розгнівила богів. Через тебе ми всі помремо. Твої сестри, твої друзі. Безневинні діти.
Наче вона  не була дитиною, ніби вона теж не хотіла жити.
- Ти мусиш підкоритися долі…
- Ви розумієте, про що просите? – крикнув я.
Кілька секунд вона вагалася. Я не знав, хто в ній переможе: старійшина чи мати, але сподівався, що друга.
- Мені дуже шкода. Але долю не обдуриш.  Усі знають, що немає іншого виходу! – вигукнула старійшина, тицьнувши пальцем у Лейлу. – Навіть вона.
Видворивши зі свого дому ту жінку, я замкнув двері і обійняв дівчинку, котра на той час стала мені рідною донькою. А вона розплакалася і задерла рукав сорочки.
- Подивіться! Вона росте. Моя родима пляма.

Сонце катувало землю спекою, випалюючи усе, що колись мало зелений колір, а я вкотре перечитував і у відчаї жбурляв у стіни книги з пророцтвами. Усі наче змовились. Як пояснити тим людям, що розповідь про прокляту дитину, котра принесе із собою нещастя – тільки казка. Зла казка, нехай все й  співпадає. Невже ніхто з них не чув  таке слово, як «збіг»?
Але всі ті люди повторювали одне й те ж. І мене полонив страх. Я боявся, що не зможу захистити Лейлу. Боявся, що колись їм повірю. Але навіть якщо написане на тих запилених і пожовклих аркушах – правда, я все одно не дозволю Лейлі загинути.
Я не спав ночами, я втратив апетит і став схожим на ходячого мерця, але зараз не було часу розглядати себе у дзеркалі. Я не міг знайти відповіді на багато запитань, хоча й мусив. Нехай незначна, але перша перемога була за мною. Мені вдалося переконати Лейлу, що її родима пляма не росте, а якщо і росте, то лише разом з організмом, і в цьому немає нічого надзвичайного. Здавалося, вона заспокоїлась. Уже не прокидалася посеред ночі від крику, стала посміхатися і навіть повернулася до своїх ігор.
А потім сталася та пожежа… Озлоблене сонце підпалило суху траву, від якої зайнявся найближчий до степу будинок. Крики людей, котрі гасили полум’я і викидали з вікон речі, які ще можна було врятувати, вереск дітей, що здалеку спостерігали за цією картиною і нічим не могли допомогти. Повітря дихало попелом і страхом.  Ніч наповнилася криками. Вони підняли на ноги ціле  місто.
- Подивись! Вони лишилися без дому. Ти задоволена? – кричала на Лейлу старійшина.
Світанок повільно прорізав небо сонними сонячними променями, так відверто виставляючи на показ чорний скелет мертвого будинку.
- Вона ні в чому не винна.
Я обійняв за плечі дівчинку, в чиїх очах відбивався хижий танок полум’я, повернув обличчям до себе,  легенько струсонув, щоб привести до тями.
- Ти ні в чому не винна. Чуєш?
- Не винна, - покірно повторила вона.
Я забрав Лейлу додому, розуміючи, що ми тут останню ніч. Потрібно  зникнути ще до світанку. Якщо Лейла відмовиться їхати, я вколю їй снодійне.  Лишатися тут небезпечно. Якщо раніше ті люди просто вичікували, то тепер перейдуть до рішучих дій. А що я зможу зробити проти всього міста?
Я не знаю, як заснув. Але це був найпрекрасніший сон у моєму житті. Лазурно-зелене поле, застелене килимом екзотичних квітів. І Лейла у пишній рожевій сукні, схожа на метелика, плете різнобарвний вінок і приміряє його на мою голову.
Я прокинувся від дивних звуків, ніби хтось наполегливо і сердито барабанив у мій дах. Не одразу зрозумів, що це злива. Звуки дощу, музика, яку ми так довго мріяли почути, сьогодні лунала погребальним маршем. Підхопившись з ліжка, я  кинувся до кімнати Лейли.  Вона виявилась порожньою…  
Двері нашого дому зачинялися із середині. На два замки. Обидва були відчинені. Отже, вона вийшла сама… Чавлячи розкидані на підлозі Лейлині  скельця, я вибіг надвір і зігнувся навпіл від пориву шквального вітру, котрий хилив дерева до землі і відкидав мене назад, до дверей. Кривавого вигляду хмари прорізали блискавки, грім розривав барабанні перетинки. В таку негоду на вулицю вийде хіба що божевільний, але я бігав серед тієї вакханалії і викрикував ім'я моєї Лялечки, уже не маючи надії, що мені відгукнуться.
Блискавки випатрали небо, воно розірвалося, наче дірявий кошик, і спустило на землю важку водяну стіну. Не лишилося будівлі, яка б уціліла, рослини, яку не зламало і не втопило у багні…
Не знаю, чи змила злива хоча б частину наших гріхів, але не усім вдалося утекти з місця, котре за лічені хвилини перетворилося на водяну гробницю. Певно, я б очолив список смертників. Тільки мене  витягли звідти за руку. Мати Лейли, жінка, яку б я ніколи не попросив про допомогу.

Минають дні, сонце повільно висушує степ, з-під сірого мулу вибивається молоденька трава. Через деякий час це місце знову стане придатним для життя. Чи повернуться сюди усі ті люди? Навряд чи…
Прийдуть інші, і вже інша історія почне свій зворотній відлік. Що пам’ятатимуть ці землі? Людей, котрі намагалася зберегти своє життя ціною іншого, чи, може, маленьку дівчинку, яка пожертвувала собою заради своєї великої родини?



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 01-04-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 14-03-2014

Потужна динаміка,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 05-03-2014

Чудово!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов Долик, 05-03-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 03-03-2014

Красивий,

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Nina, 03-03-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ХЮ, 02-03-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.52952003479004 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …
Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …