Селом ішов хлопець. Чужий, не з місцевих. Прямував він «вигоном» - малонаселеною територією, де на просторах полів та пасовищ одиноко сиротіли покинуті, розвалені оселі.
На зустріч молодикові - чоловік. То був сліпий Омелько - сивобородий дядько, котрий осліп від горілки. Звісно, "осліп" не в прямому значенні цього слова. Просто - він пив дуже багато та дуже стабільно, а тому з п’яну погано розрізняв предмети навколо. З ним часто траплялись кумедні випадки, коли він плутав речі та людей, людей та речі, тощо. За такі катавасії, про діда почали говорити, що він - сліпий. Згодом, цей епітет, для прикраси персони алкоголіка, так укорінився в лексику мешканців села, що переріс в повноцінне прізвисько.
Побачивши нетутешнього, пяничка витягнув шию, наче який гусак, уважно вивчав перехожого поглядом зо 2 хвилини, а далі взявся терти лоба, так ніби на нього наскочила яка нагальна проблема, яка вимагала негайного вирішення.
«Чого треш, ніби чоло – це, тобі, магічна лампа Аладіна» - подумав молодик. І вже було хотів звернутися з проханням до дивакуватого дядечка, коли останній, не втримавши рівновагу, гепнувся до землі.
Лише тепер мандрівник збагнув, що чоловік п’яний, як шофер в останій робочий день. Вирішив за краще не зачіпати неблагополучного і пішов далі.
Вигінською стежкою шкутельгала літня жінка. Усім своїм зовнішнім виглядом вона, наче усоблювала поняття «старість»: зігнута додолу «гачком», зморщена, як витягнуте з печі яблуко, та ще й підхрамувала на одну ногу, несучи на перед себе велику, довшу за свій ріст, палицю.
Жінка гнала корову. Приговорювала до худоби так, ніби з нею поруч йшла не чотирокопита скотина, а істота рівна за розумом. Для справедливості повідомлю, що тварина, може й справді таки щось кумекала в словах господині, бо відповідала... По-своєму, звичайно,- меканням.
Через переговори з супутницею бабуся спершу не помітила хлопця. І коли той підійшов на дуже коротку дистанцію і вимушено попав під її поле зору, то жінка зякалась, зойкнула від несподіванки. Оговтавшись від шоку, старенька пристально втупила свій короткий-зір в чужинця. Від здивування вона викотила очі так, що вони стали більшими ніж у її корівоньки.
«І ця теж не підходить» - подумав мандрівник і прискорив ходу. А «старість» наче загіпнозована не зводила з нього очей, і навіть, коли розминулась з перехожим – розвернула голову на 180 градусів і продовжила гіпнотизувати пятки чужака своїм недоброзичдивим поглядом.
Надворі стояла спека, така, що хоч шкіру з себе здирай. Від такої концентрації теплоти в повітрі, пересуватися вперед ставало все тяжче, хотілось найти прихисток під девевом, чи де інде в тіні. А ще, як на зло, хлопець зодягся в лише чорний одяг, котрий виконував роль каловифира, втягуючи в себе сонячне проміння, наче губка воду. Від надлишку тепла в тілі майка промокла від поту, бридко прилипаючи до грудей та спини. Темні джинси, настільки розжарились на сонці, що під час руху обпікали шкіру ніг.
Незважаючи на височезну температуру амосферних мас, подорожуючий продовжував іти. На горизонті не зявляась жодна постать. Мандрівника брав відчай: «Це ж треба, аби машина підтвердила закон невезіння і заглохла в саме такій глушині!» Й справді було вельми дивно: автомобіль із взірцевою поведінкою пересік пів земної кулі, а «щикнув» саме у цій, забутій Богом, місцині.
Аж ось знову доля підкинула «шанс» - дорогою молода дівчина, така юна, що навіть можна сказати, - дитина. Вгледівши подорожуючого здалеку, вона зупинилась, даючи можливість хлопцеві наблизитись до себе. Коли він підійшов, дівчинка почала квапливо хреститися. Повторивши такий ритуал трійку раз, вона розвернуась і ,що було в її молодому тілі сил, чкурнула кудись вбік.
«Та щоб тобі ….» - роздратовано вилаявся мандрівник. Той жест, котрий зробила втікачка, дуже образив його.
За той час, поки незнайомець вештався «вигоном», Сліпий дістався до самого центру поселення, де саме збирались віруючі після ранішної служби божої. Зловживач горілкою підійшов до гурту і щодуху почав кричати, наче справжній божевільний, що по «вигону» розхожує не хто інший, як сам чорт.
Односельці змовницьки переглядалися між собою, маючи в умі думку про те, що в пяниці ококвита відібрала не лише здатність бачити, а й вимила залишки сірої мозгової речовини. Котрийсь найдотепнійший та найспритніший з-поміж них, аби прогнати буденну нудьгу, вявся кепкувати з хронічного алкоголіка, в жарт розпитуючи, який з себе чорт.
Сліпий глузувань земляка не втямив, тому в деталях описував нечисть, котра перед ним нещодавно постала, як звичайнісінька істота з плоті та крові. Розповідаючи свою історію, пяниця не лише говорив, те, що бачив, але не цурався обману, вигадуючи неіснуюче.
Селяни потішались, реготіли, так, що аж пупці з живита мало не повистибували. А сліпий Омелько, ніби зумисне хотів надірвати їм червева від сміху, перейшов від красномовстава до театральної сценки з одним актором, де він жестами та мімікою показував виставу: «Я і дідько»
Раптом Сліпий різко обернувся до «вигону», і вказівним пальцем тицьнув на чорну цятку, котра з явилась на горі та блискавкою рухалась в їхньому керунку. Нещодавній регіт трансформувався у німу тишу. Не було чутно ні єдиного звуку,окрім лякливого ритмування людських сердець. Усі, затамувавши подих, стежили за однією єдиною точкою. Пляма збільшувалась, перетворилась у чорний людський силует.
- Та це ж негер! - раптом вигукнув хтось з натовпу. Та ні для кого ця інформація не стала новиною. Усі вже й самі побачили, що то був негр.
