Минають дні, минають ночі,
Сяє сонце, падає дощ.
Зникають назви днів у тижні,
І хтось поцупив осінь, зиму та весну.
Вічне літо зїдає моє тіло та душу,
Старе вино дарує тільки смуток.
Пусто на серці
Ледь жевріє мозок,
Очі хочуть на Україну,
А лице вмитися снігом.
Що вона каже?
Ця дивна жінка із сусіднього балкону.
Вуста її завжди усміхнені, а вологі зуби блищать у променях сонця.
Що вона каже?
Чому їй так смішно?
А може, у неї горе, і білі зуби просять про допомогу?
Хто зна? Хто зрозуміє?
Цю дивну жінку із сусіднього балкону.
І що вона каже?
