Зима. Лютий. Субота. Снігу зовсім немає. Така от собі без снігова пора. Прогулянка з колискою у парку. Думки рояться і шукають виходу. Вони вилітають маленькими метеликами, та я насилу їх стримую, щоб не розгубити. Сьогодні мене надихає природа. Трохи більше ніж за тиждень настане нова пора року – весна. Хоча і календарна, але все ж таки весна. І на душі якось легше стане.
Поки малеча спокійно спить у колисці під рівномірний стукіт колес, я насолоджуюся свіжим хвойним повітрям і організовую своїх «метеликів» у голові. Розумію, що не тільки у природи є чотири пори року, але й у мене також. Це так дивно…
Зимова дівчинка живе в мені, на щастя, зовсім мало. І завжди виглядає сонною Дрімкою кожного ранку, коли тумани ще обіймають землю, а я обіймаю подушку. Але зима приносить мені душевний спокій. Це наче зупинка, що дає час подумати, помріяти, відпочити… А ще люблю дивитися зимові сни. Вони видаються дуже особливими, затишними, казковими. І я все б спала та спала… Люблю зимові книжки. Ті, які зігрівають, дарують затишок. Саме узимку вони смакують найбільше і надихають… Я раніше думала, що не люблю читати. Але тепер я зрозуміла, що весь час читала не ті книжки. Тепер зимовий вечір з книжкою та гарячим кухликом чогось запашного стає традицією.
Весняної юнки в мені багато. Майже завжди вбираю в себе свіжість повітря та тепло сонечка. Частіші прогулянки парком і споглядання красивенних краєвидів надихають на створення весни прямо тут, у себе вдома. А ще квіткові легкі шалики допомагають створити весняно-піднесений настрій. Чомусь навесні мені хочеться завжди чогось нового. Мабуть, тому що весною зароджується усе нове. Одного разу і в мені зародилося нове життя саме весною. Тож тепер я не дивуюся… я посміхаюся.
Літня красуня завжди рветься на волю – на волю, на простори, на море. Море, то незрівнянна насолода, яку я можу собі подарувати. Воно зцілює… Завжди хотіла побувати на морі в оксамитовий сезон і , особливо, узимку. Не знаю, чому узимку. Напевно завдяки особливому повітрю чи зимово-морським краєвидам.
А осіння пані шляхетно входить в моє життя, кожного року даруючи все нові і нові золоті світлини життя. Осінню я завжди відчуваю себе якось інакше. Я стаю тією своєю часткою, яку я ще погано знаю. Але хочу дізнатися! Восени я найбільше відчуваю тепло. Чи то через жовтогарячі кольори всюди, чи то моє серце випромінює усе те тепло, що я увібрала в себе протягом року? Природа заспокоюється після виру «емоцій» року. Мабуть, я також це відчуваю і також заспокоююсь, затамовую подих. Бо попереду важка холодна пора року…
