Так трапилося, що цей новий рік розпочався у лікарні, куди я потрапила зі своїм синочком. Та ще і двічі… Зима також не дуже радувала своїм гостюванням. Прийшла без білої пухнастої ковдри, без колючих морозів. Все склалося до купи – і хвороби, і «гнила» погода на вулиці, і зимова депресія. Але, коли здається, що все безнадійно погано, ось тут і починаються дива.
Сніг пішов, зима настала і хвороба у мого синочка також почала відступати. Що ще потрібно занепокоєному материнському серцю!? Тепер там оселився мир та спокій.
З самого дитинства я боялася лікарень. І той страх, мабуть, і досі переслідував мене. Але, що вдієш, коли ТРЕБА… тож я не пручалась. Я вирішила подивитися на ситуацію під іншим кутом. У мене була можливість трохи відпочити від хатньої роботи, прочитати улюблені книжки, привести свої думки у порядок, приймати відвідувачів, дозволити попіклуватися мною. І зима також не забарилася з подарунками. Нарешті, вона вкрила все довкола своєю ковдрою. Нарешті, подарувала морозяні дні та блакитне небо з сонечком, якого я так давно не бачила. То було дійсно подарунком у ті важкі часи.
Одного сонячно-морозяного ранку, коли мій малюк спав, у мене була чудова можливість споглядати як іскриться сніжок у світлі сонця. Це була непередавана краса! Мені відразу згадалося, що ж дійсно робить мене щасливою. Це і жовтнево- листопадова осінь, з її кольором гарбузика і запахом зів’ялого листя. Це і осіння сімейна фотознимка дорогою подругою; в’язані шалики від брата із закордону; подарунки зроблені власноруч і подаровані від чистого серця; отримані квіти на народження донечки; просто блакитне небо і прогулянки під ласкавим сонечком. Напевно, в такі миті розумієш, що щастя в простих речах. І тому я їх записую, щоб одного разу, коли на душі буде геть погано, прочитати і згадати, що дива нам дає Всевишній… Щоб ми були вдячними.
