Але я неодмінно знову впізнаю Його. Які би обриси не обрав, до якої нової іпостасі би не перевтіливсь. Після цих запаморочливих видінь стаю сама несвоя. Так, не своя. Його. Вся..
Цей вічний живий сон. Це безперестанне марення, як перпетуум мобіле емоцій і джерело фантазій, безліч разів повторюваних і завжди в нових мутаціях. Ніби повсякчас наздоганяє, біжить зі мною наввипередки і перебігає мені дорогу, піджидає на перехрестях.
Скільки разів ми зустрілися? Один? Чи безліч? Ніколи не знаю і знати не буду: з´явиться ще? Якщо так, то коли? Kоли знову повториться те лоскітливе у сонячному сплетінні відчуття злету, космічної невагомості чи стрімголового падіння в безодню?
Cправді це кожного разу – Він? Чи то лише образи-фрагменти чогось дуже давно забутого, витісненого з пам´яті та через те неусвідомленого? Чи, може, чогось ще прадавнішого, про що пам´ятає лише моя кров, мої гени? Генетична пам´ять, котра збирає, наче уламки чарівного дзеркала, обриси відображень життів попередніх жінок з мого роду? Чи сама пам´ять душі? Архетип, що зненацька винурюється з її темного дна, переслідує і ніколи не дає спокою? Хто Він? Ангел? Демон? Давнє відлуння? Чи передвістя?
Наостанок це був жорстокий урок. Як і решта попередніх. Я ще й досі із нього не опам´яталася. Знову лікуюся чим тільки можу. Терапія триває..
Остання подорож Мазурами, побережжям Східної Балтії в Естонію була втечею. Від Нього і від самої себе. Або.. ближче таки до Нього? Хоча не зовсім.
Бо то ще не та Північ, відкіля сяють тихі таємничі озера та північне сяйво. І тi очі, з яких променіє вічний лід айсбергів і небо безмежної глибини, просяяне літнім опівнічним сонцем..
..Фйорди. Прадавній, войовничий вікінґ. Мореплавець і завойовник. Нордичне язичницьке божество, жорстоке і справедливе заодно. Нема Йому ймення. Або є. Лише воно ще досі для мене таємниця. Але я знаю: Він існує. Є. Приходить звідкілясь з Півночі - тієї, що з´являється опівночі зі задзеркалля.. Недосяжний. Мій магніт..
"Лише на мить торкнешся щастя. Але спрагу по ньому нe втолиш.." - так мені прорік колись однієї ночі, повної бою і протистояння з Ним.. Потім зник. Залишив мене у страху і сум´ятті - віч-на-віч із тим, що надійде. У житті..
*****************
У світі є багато різних барв і звуків - треба лише вміти вибрати такий кольоровий спектр і такий акорд, аби випромінювався і відлунював впродовж всього життя. Нiби вибрати свій герб, гімн і гасло. І за цим жити. Наслідувати його. Завжди. Навіть, коли цього не хочеш і від нього утікаєш.
Cвіт різноманітний i багатий - вибирай-не-хочу! Але є ще ЩОСЬ на цім світі, окрім визнаної вільної волі і свободи вибору. Tвій cуб´єктивний категоричний імператив. Голос з безодні душі. Приречення. Чи фатум - як кому заманеться це назвати..
Одержимість..
