Великий автобус їхав по нічній дорозі. Часом йому траплялися незначні вибої, і він, як недороблена космічна ракета, підлітав угору і вдарявся з гуркотом у землю. На сьомій ямі від нього відлетів кардан, колесо та відвалилося заднє скло.
Із зламаного, та скоріше всього, невідновлюваного металобрухту вийшов страшний та злий водій. Правою ногою він почав бити по вцілілому колесу і страшно лаятись. З автобуса повиходили діти, перелякані тим, що відбувається.
Водій, не звертаючи уваги продовжував:
-- ***, ****, *****, *****, **** ****!!! - на останньому слові він гаркнув та лупнув кулаком у корпус автобуса. Удар вийшов не дуже вдалий, тому він, схопившись за руку, продовжував озвучувати свій словниковий запас та думки.
До дітей приєдналась вихователька в її очах був жах. Вона загнала дітей назад до автобусу. Надягнувши окуляри, вона спробувала поговорити з водієм.
-- Вибачте...
-- Що вибачте ,****, ****, ****, ****!!!
-- Перепрошую...
-- Хто, ***,***, казав їхати швидше. Ти за все заплатиш!!!
Він побіг за монтіровкою Учителька, перелякана подіями, що відбуваються зайняла "низький старт". Водій продовжував матюкатися.
-- Ну що, встигли на свій клятий потяг? - він був страшний. Особливо тримаючи монтіровку.
-- Перепрошую...
Водій починає бити по автобусу монтіровкою. Всередині чутно дитячі крики та плач.
-- Але ж ви самі поїхали по ґрунтовій дорозі. - наївно мовила керівничка.
-- Шо, ***? - Водій побіг до неї, розмахуючи куском заліза. Готовність до кросу та три літра адреналіну змусили жінку бігти по полю вісім кілометрів. До тями ж прийшла, коли через півгодини вона опинилась біля вокзалу. Водія поряд не було. Звичайно, він ще на перших трьох метрах спіткнувся через свою ногу і впав у велику яму, викопану напередодні місцевими браконьєрами.
Жінка, трішки заспокоївшись, почала шукати транспорт, на якому можна було б повернутись, адже повторити такий забіг їй було вже не під силу. На диво, таксі не було. Учителька спинила чорну Жигулі(хоча була ніч, можливо, і не чорну), в якій сиділо три чоловіки з гарячими, повними крові очима. По всьому салону було розкидано чоловічі журнали. На їх обличчі вона помітила статеве збудження. Але працюючи з підлітками, й не до такого звикнеш, тому вона спокійно сіла в машину. Хлопці ж виявились на диво порядними, але постійно жартували про її непривабливість.
І ось, під ранок (а що ви думали, то ж таки Жигулі, а не Мерседес) жінка дібралась до розбитого вщент автобуса. У вікні над заднім колесом вона побачила дитяче обличчя. Палало багаття, біля якого сидів водій в порваній сорочці. Тримаючи палку, на якій виднілася риба. Можна точно сказати, що він дуже п’яний і тому не є загрозою. Так заплатили за мовчання браконьєри. Керівник тихо відчинила двері автобуса. Її почали обнімати маленькі діти. Вона наказала їм слідувати за нею. Ланцюжком, ланцюжком...
Водій вирішив пересісти зручніше і, побачивши, що його заручники тікають, крикнув щось дуже зле їм вслід. Доганяти їх сил не було.
Уже десь в полі вчителька з досадою мовила:
-- Не встигли. Та не так вже і далеко: з Тернополя до Києва?
То що підемо пішки? - останні гроші були витрачені на те, що дібратися до звалища з автобусом та дітьми. - Давайте разом, нашу...
-- Пупсік, мой мілий пупсік... - почали повеселівші діти. Вчителька підхопила мелодію. По полю пішло відлуння. Комбайнер подумав, що його радіо нарешті запрацювало і, на радощах, побіг до магазинчику.
