Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 43985
Рецензій: 85731

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Білий день

© ВЛАДИСЛАВА, 16-02-2014
Аліна зійшла з тротуару і потрапила на вузеньку протоптану доріжку, огороджену з обох сторін високими сніговими заметами. Вітер жбурляв в обличчя липкий холодний сніг, а обмерзле гілля дерев ліниво погойдувалось під важкістю білих крон.
Аліна опустила руки до кишень у пошуках рукавичок. Натрапила на копійки, залишені на дешеві льодяники. Усміхнулася і жбурнула їх на сніг. Якщо сьогодні все пройде добре, більше їй не доведеться рахувати дріб’язок.
«Запам’ятай, що «білий день» настає раз на десять років, - говорила їй бабуся. – Дванадцятого лютого місто накриє густим снігом. Це чарівний час. Якщо ти правильно проведеш ритуал, то зможеш повернутися в минуле, в будь-який день, і виправити свою долю. Пам’ятай, ти повинна встигнути до півночі, бо коли сніг розтане, чари втратять силу. І ще одне – змінити свою долю можна лише один раз».  
«Пам’ятаю, бабусю», - прошепотіла вона. Сьогодні Аліна просто блукала засніженими вулицями, прощаючись зі своїм старим життям, у якому наробила стільки помилок. А потім, коли на біле місто опустяться м’які сутінки, повернеться додому, запалить свічку і прошепоче потрібні слова.
Завтра все зміниться. Вона стане молодшою, розумнішою і щасливішою.  Знаючи свої минулі помилки, цього разу  все виправить. Оминатиме гострі кути і шляхи, які ведуть в нікуди. Здобуде професію, до якої у неї покликання, збудує кар’єру, заведе родину. Якщо доля так милостиво дарує тобі другий шанс, хто ж ним не скористається?  
Аліна поглянула на годинник. Серце радісно затріпотіло. Скоро, уже скоро…
Наближаючись до перехрестя, вона прискорила ходу і випадково зіштовхнулася із високим юнаком у темній шкірянці.
- Обережно!
- Вибачте!
- Не варто, - він посміхнувся, і Аліна з подивом відмітила, що не може відірвати від цієї посмішки погляду. – Я б із задоволенням ще раз зіштовхнувся із такою гарною дівчиною.
- Це комплімент?
- Таємниця, - нахилившись, прошепотів їй на вушко. – Відкрию її, якщо назвете  своє ім'я.
- Аліна.
Він простягнув їй руку.
- Дуже приємно.  Ігор.
Виявилось, що їм йти в одному напрямку. Спершу Аліна підтримувала розмову з Ігорем лише із ввічливості, але не помітила, як захопилася. Вродливий, цікавий співрозмовник, обізнаний - ходяча вікіпедія, а ще має щодо усього власну думку.
Коли вони прощалися, Ігор несподівано взяв Аліну за руку і сказав:
- Давай завтра опівдні зустрінемось на цьому ж місці.
Аліна підняла голову. Їхні погляди пересіклись. Його очі незвичного темно-синього кольору кликали за собою. Чи вистачить у неї сил опиратися?
- Ні. Завтра я не можу.
- Я все одно чекатиму, - не відпускаючи її руки, пообіцяв він.

Полум’я від свічки не хотіло горіти рівно. Постійно блимало, вибиваючись з потрібного ритму. Здавалося, воно нервувало, як і Аліна, котра, стоячи у темній кімнаті, ніяк не могла змусити себе прочитати чотири незрозумілі слова. Слова, котрі змінять все…  
«Про що ти думаєш? Чи про кого? – кричала вона на себе, поглядаючи на годинник. Стрілки шалено летіли вперед, з кожною секундою наближаючи північ. - Що буде, коли ти повернешся у минуле? – сумнівалася песимістична частина її свідомості. – Чи зустрінеш ти у своєму новому житті такого чоловіка як Ігор?»
Годинник показав 23:55. Зі скрипом відчинилися двері, крізь які до кімнати увірвався протяг. Він ледь не загасив і без того слабке полум’я свічки. Аліна простягла руку і, на свій же подив, завершила те, чого не зумів зробити вітер.

Безлюдна засніжена вулиця привітно зустрічала кожного прохожого. На місто опустилися сутінки, але вечірнє небо було незвичного біло-рожевого кольору. Вершки з молоком.  На мить сивоволосий дідусь замилувався тим, як виграють на снігу кольорові вогники із вивіски найближчого супермаркету, а потім підійшов до перехрестя. Озирнувся по сторонах. Порожньо. Спираючись на паличку, став переходити дорогу. І тут очі йому засліпили фари автівки, котра летіла прямо на нього. Старий вилаявся. Він ладен був заприсягтися, що ще секунду тому її там не було.
Відстань між ним і залізним конем скорочувалась і , намагаючись відскочити, він полетів прямо у кучугури обабіч дороги. Щільний сніг трохи пом’якшив падіння.
Машина, мотор якої ревів голодним звіром, зникла за поворотом. Дідусь розплющив очі і побачив, що над ним схилився юнак у шкіряній куртці. В одній руці він тримав парасольку,  іншою намагався допомогти дідусю встати.
- Як ви?
- Нормально.
- Я викличу швидку, - юнак дістав мобільний.
- Ні. Мені треба додому. У мене термінові справи, - швидко затараторив той, і раптом зігнувся він нестерпного болю в лівій нозі.
- Швидку. І це не обговорюється, - юнак уже набирав потрібний номер. – А якщо там щось серйозне? Якщо перелом?

Якийсь час він уважно спостерігав за тим, як, блимаючи синіми вогнями, віддаляється карета швидкої допомоги, а потім, струсивши із парасольки мокрий сніг,  закрив її і увійшов до під’їзду цегляної багатоповерхівки.
Хлопець, котрий назвався Ігорем, зупинився біля білих дверей із намальованим на ній сріблястою фарбою № 7. Потягнув їх на себе і увійшов без стуку.
Посеред схожої на офіс кімнати стояло велике шкіряне крісло. Чомусь сьогодні його прикрашав чималих букет із білих повітряних кульок.
- Останній? – почув він дзвінкий жіночий голос.
- Останній.
Крісло розвернулося. Ігор побачив мініатюрну білявку у коротенькій білій сукні і пухнастому білосніжному полушубку.
Хлопець знову перевів погляд на повітряні кульки. Його б не здивувало, якби зараз крісло з дівчиною піднялося у повітря. Кіра полюбляє ефектні штучки.
- Я сьогодні святкую ювілей, - прослідкувавши за його поглядом, весело пояснила вона. – Мій тисячний «білий день».
- Тоді вітаю!
- Дякую. Добре, що цього разу все пройшло без ексцесів.
- Я подбав про те, щоб старому у найближчі години було не до повернення у минуле.
- Чудово, - Кіра підвелася. – Хіба люди не розуміють, що мусять відповідати за свої помилки? І життя – це не чернетка, а відразу чистовик. Якщо всі почнуть за бажанням змінювати свою долю, у всесвіті все переплутається.  Настане хаос.
- Ми тут для того, щоб цього не допустити.
Кіра сердито подивилася на Ігореву парасольку, із якої на гладенький білий килим крапала вода.
- Забери її звідси.
- Як скажеш, - юнак поставив парасольку у кутку біля дверей. – А як там Аліна? Спрацювало?
- Сумніваєшся у своїх чарах? – кокетливо поцікавилась Кіра.
- Ні. Просто вона…
- Що вона?
- Не знаю, - від чогось розгубився він.
- Не хвилюйся, Аліна вже не думає про «білий день», а лише про те, що надягти на вашу завтрашню зустріч, - поглянувши на Ігора, Кіра насупилась. – Але ж ти на неї не підеш?
- Звичайно, ні.

Місто вкрила густа сіра мряка. Дружно танули високі кучугури, перетворюючи білу  снігову ковдру на мокре місиво. «Що на мене найшло?» - тупцюючи на одній із таких чвакаючих доріжок, дорікала собі Аліна. Як вона могла відмовитись від своєї мрії заради якогось незнайомця?
Стрілки ручного годинника активно поспішали вперед, відбираючи у неї надію. Ігор запізнювався вже на пів години. Що вона собі думала? Певно, він уже й не згадає вчорашню випадкову знайому. «Я все одно чекатиму». Невже її підкупили саме ці слова?
Аліна пхнула ногою осілий сніговий насип  і швидко пішла вперед. «Нічого, у мене ще буде шанс усе змінити. Я дочекаюся наступного «білого дня». Десять років – не так вже й багато», - крізь сльози думала вона.
- Аліна!
Здригнувшись від несподіванки, дівчина обернулася. Махаючи їй рукою, дорогу перебігав Ігор. В іншій руці він тримав розтрьопаний букет білих лілій.
- Вибач за запізнення, - цілуючи її у щоку,  віддав дівчині квіти.
- Я думала, ти вже не прийдеш.
- На роботі виникли термінові справи. Але тепер все добре.
На небо визирнуло сонце. Кількома швидкими поштовхами жвавих променів  воно розігнало хмари, і тепер падало на сніг під таким кутом, що, здавалося, він світився із середини.
- Куди підемо?
- Не знаю, – Ігор взяв її під руку. – Розпоряджайся мною на свій розсуд. Найближчі десять років я вільний, - посміхнувшись, пошепки додав він.  





Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Vector, 16-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ХЮ, 24-02-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Артур Сіренко, 21-02-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.26141095161438 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка літератури про виховання дітей
Цього разу ми зробили добірку книг Нашого Формату, мова у яких йде про виховання дітей. Ці книги стануть …
Три книги Регіни Бретт, які допоможуть змінити життя на краще
Якщо життя повернулось до вас не найкращою своєю стороною, а доля продовжує фарбувати сьогодення сірими …
Кліффорд Сімак «Резервація гоблінів»: Боротьба за знання
Кліффорд Сімак все зріле життя працював у газеті Мінеаполіса: спочатку як журналіст, потім — редактором …
Добірка нових досліджень від сучасних істориків
Видання історичних книг набирає обертів, і тому ми вирішили зробити добірку нових видань з історії України. …