Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2647
Творів: 49039
Рецензій: 93681

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

І ЗДІЙСНЯТЬСЯ ТВОЇ МРІЇ!

© Наталка Ліщинська, 13-02-2014
Ксі розбанькачила зири. Великий диск Ро вже викотився на небо і надсилав лагідне вранішнє проміння на Ману, зігріваючи планету й усе живе на ній.

Ксі радісно привіталася зі світилом, але відразу згадала про невдалий вчорашній день. Вона спохмурніла та невдоволено  завовтузилася,  спершу розбудивши Ло, Ем і Щу. А потім у гнізді прокинулися всі. Шістнадцять мануйців віталися з життєдайним Ро, підставляючи боки під його промені. А далі треди, схожі на волосини тоненькі ниточки на їхніх тілах, видовжилися, огортаючи одне одного. Невдовзі зв’язок між усіма в гнізді відновився.

Поспілкувавшись, мануйці склали план дій на сьогодні. Нинішній план мало відрізнявся від учорашнього: всього лише кожному дісталися інші ділянки для пошуків. Адже кожен сподівався на те, що на чужому клапті території більше шансів, аніж на своєму, котрий досліджено уздовж і впоперек. А їм конче треба знайти сімнадцятого, щоб нарешті сповнити своє призначення. Щойно знайдеться сімнадцятий, як можна складати фагуру.  І тоді з’являться клофики!

Ксі уявляла собі, як вона буде опікуватися своїм клофиком:  годуватиме,  обвиватиметься довкола малюка, зігріваючи вночі, навчатиме спілкуванню. Клофики такі гарненькі! Ксі не раз спостерігала, як інші мануйці успішно складали фагури.  І незабаром тішилися клофиками.  Ксі прагнула врешті-решт знайти останнього, сімнадцятого, проте їхньому гнізду надто довго не таланило…  

Іноді Ксі поринала у дивні мрії. От якби можна було не витрачати силу силенну часу на пошуки шістнадцятьох потрібних для фагури мануйців…  Не догоджати, не компромісити, не пристосовуватися до примх стількох різних особистостей! Якби ж то знайти лише одного, скласти таку маленьку двоосібну фагуру, а згодом піклуватися про маленького клофика! Яке ж то було б щастя!

Ксі виповзла з гнізда на пошуки сімнадцятого. На той час зійшов і маленький диск – Годр, а Ро стримів уже височенько. Від ніжних кроротів ішли навкруги хвилі пахощів, але не чутно було й натяку на запах незнайомця. Цього дня Ксі дістався доволі пустельний район, куди блукаючі самотні мануйці заповзали рідко.  «А чого їм тут повзати? – думала  шукачка, - Їжі нема, гнізда не збудуєш... Хіба що кророти нюхати можна – невелика втіха».

Замість уважно зирити навкруги і ретельно перебирати всі запахи, Ксі знову розмріялася про маленького чарівного клофика. Отак втратити пильність… Ксі не помітила гавура, тож і не встигла зреагувати, випустити шип та вдарити грізною зброєю нападника. Хижак увіп’явся в її тулуб, миттєво впорснувши отруту.  Ксі смикнулася та забанькачила зири.

Свідомість повільно згасала, паралізоване тіло не слухалося. Гавури – милосердні вбивці. Їхня отрута блокує больові сигнали, котрі біжать нервовими волокнами жертви.

Хижак оскаженіло рвав плоть, але Ксі не відчувала болю.

Та з глибини її єства вирвався сплеск відчаю, потужний, короткий і страшніший, ніж найгірший біль: «У мене ніколи не буде клофика! Я витратила половину життя, щоб знайти потрібних для фагури мануйців! Навіщо?! Чому не можна простіше?!. Чому?..» Понад усе Ксі прагнула дитинчати і одного-єдиного коханого поруч!

Потому Ксі накрила хвиля сонної байдужості. І вона потонула в безмежному небутті…

                                                                                 +++

Ксенька розплющила очі. На годиннику було три хвилини на шосту. Прожогом підхопилася з ліжка, перелякано озирнулася, чи не розбудила Максима. Той солодко  сопів.  

«Знову спізнюся… Випити б кави! Ні… вже не встигну!» - Ксенька навшпиньки бігала по хаті, збираючись на роботу.  Хутко взулася у старі чоботиська з обдертими носаками. Можна би елегантні та новіші чорні на підборах, але до тих коричневих розтоптаних чунів на пласкій підошві ноги звикли, відчуваючи їх, як щось рідне, наче ще один шар шкіри.

До стоянки Ксенька мчала. Знала, що спокійною ходою – це п’ять хвилин, а от бігцем – менше трьох. На щастя, стареньке "рено", трохи невдоволено пчихнувши зі сну, завелося .

Знервована Ніна глипнула на Ксеньку вовком, але спромоглася проковтнути роздратування і не кинути докору за запізнення. Просто не хотіла псувати собі настрій у день власного весілля, а ще остерігалася діставати перукарку, бо ану ж та може помститися, зіпсувавши зачіску нареченій. Поки Ксенька похапцем розкладала інструменти, пінку та лак для волосся,  блискітки, гренадлі, тицьнула штепсель сушарки в розетку, Ніна нетерпляче вовтузилася на стільчику.

До наступної клієнтки Ксенька також запізнилася… Однак пані Ліда, ставна жінка поважного віку, лагідно всміхнулася на вибачення і заспокоїла перукарку:  «Не переймайтеся,  рибонько! Я ж не поспішаю».

Пів на дев’яту вечора Ксеня вибрела з квартири останньої клієнтки. Відпустила клямку важких металевих дверей та ледь не гепнулася.  У світлі єдиної тьмяної лампочки на сходинках виблискувало щось масне. «Аннушка разлила масло…» - буркнула собі під ніс Ксеня й обійшла пляму. Виходячи з під’їзду, вона перелякано сахнулася від компанії підлітків, але ті не зважали на самотню жінку, бо були зайняті переказуванням якогось бойовика «…а він його довбанув…», «…потім дістав автомат і давай всіх мочити…», «крутяк…»

Ксенька мишкою шмигнула у темряву, полегшено видихнула, вирішивши, що цього разу пронесло повз небажану пригоду.  Їй зовсім не кортіло втрапити у чергову халепу з пограбуванням якимись малолітками, що полюють на самотніх перехожих. Дві попередні, на щастя, обернулися переляком і втратою заробленого за день, але втретє могло поталанити менше. Алкоголь або наркота легко перетворювали кількох підлітків на зграю геть некерованих вовченят.

Машинна «сигналка» привітно пискнула. До "рено" залишалося кілька кроків. Під ногами хрускотів тоненький льодок - увечері підморозило калюжі. Жінка вдихнула зимне повітря і сіла за кермо.

Додому їхала на автопілоті.  У голові млявими рибами ворушилися звичні думки. Підрахувала заробіток. Виходило непогано. Хоч втомилася так, що ноги гудуть і спина ниє, та можна пару сотень відкласти на майбутню квартиру.  Глухо ворухнулося невдоволення. Максим останнім часом якось агресивно ставиться до розмов про перший внесок. І про те, як вони заживуть утрьох: Лянка, Максим і Ксенька.  От забере малу зі села (добре, що бабуся погодилася взяти Лянку на рік до себе) і тоді почнеться нормальне життя. А Максим перебіситься, хоча дуже вже почастішали сварки. «Жити треба зараз, а не завтра! Ти не розумієш! Не можна постійно відкладати життя на потім!» - його слова сиплються громами, а її несміливі «але» поволі стишуються, міліють, зникають, та чомусь коли залишається лише його монолог, Максим піниться найбільше. Щойно Ксеньці здається, що зараз від крику чоловіка почне валитися стеля, він люто траскає дверима і стрімголов кидається у ніч, повну клубів, випивки, друзяк.

Вчора Ксенька роззлостилася, побачивши коханого, який прийшов  додому вночі добряче вмазаний. Та говорити про економію грошей із п’яним – це як пливти проти сильної течії. Швидко втомлюєшся, проте не просуваєшся вперед.  І згодом уже нема сил на безплідні розмови, тому й дедалі частіше западає мовчанка, а купка грошей на рахунку росте тільки завдяки «настриженим» сотням Ксеньки.

Вона надто втомилася, але звично тягла воза буднів. Зрештою, і суботи з неділями не були вихідними. Адже за весільні зачіски платять найкраще, хоча нареченим вгодити найважче. Та перукарка, як могла-вміла, по суботах-неділях догоджала вибагливим клієнткам.
Ксенька мріяла виспатися. Проте життя змушувало крутитися на максимумі обертів.  Хронічний недосип не брався до уваги. «Поки молода… треба працювати… купимо квартиру, можна буде скинути швидкість… Висплюся після смерті» - вона намагалася ще й жартувати.

Нічна дорога, відремонтована до Євро-2012, стелилася під колеса, співаючи шурхітливу колисанку. Понад усе Ксенька прагнула спати, спати, спати... Обважнілі повіки, тиша, спокій… яскравий спалах!!! Темрява.

                                                                                    +++

Ксугро спав і спав собі. Він прокидався дуже рідко. А задля чого? Сни, бодай на дрібку, все ж кращі, ніж реальність. На невеликому шматку заліза, що блукає у безмежжі космосу, майже ніколи нічого не відбувалося.  Ксугро розпластався на поверхні мандрівної домівки, збираючи на свій міцний і гнучкий панцир все, що зустрічалося по дорозі.

Найкориснішими були часточки пилу, камінці, а якщо щастило пролетіли віддалік зорі - потоки світла, котрі бомбардували Ксугро, даруючи йому енергію. Проте енергії завжди мало, її треба використовувати ду-у-уже ощадливо, не витрачаючи на зайве прокидання та наступне западання в сон. А все, що вловлював покрив Ксугро, ще й несло дрібки інформації.  Обробляти ті мізерні порції знань уві сні значно легше. З них і видобуваються сни. І вони цікавіші, ніж холодна чорна порожнеча, поцяткована зірками.

Космічний мандрівник давно нудьгував. Крихітні порції речовини, з яких він намагався витиснути максимум енергії та знань, здавалися насмішкою над могутнім інтелектом, здатним обробляти гігантські масиви інформації, вирішувати надскладні завдання. Ксугро сам прирік себе на довічне блукання, зрікся свого дому, велетенського організму, який, покриваючи рідну планету Рагнару, складався з таких, як і Ксугро.

Це час від часу траплялося. Із середовища нормальних рагнарів іноді вилонювався хтось неспокійний, божевільний бунтівник, який бажав досліджувати Всесвіт. Ксугро став одним із таких добровільних вигнанців. Рагнари, хоч і були єдиним мега-оргнізмом , ніколи не засуджували схожих вибриків. І навіть допомагали дивакам. Зрештою, так омолоджувався весь мега-організм. Завдяки втечі бунтівника на його місці невдовзі виростала молода особина.

Тож рагнари вивели Ксугро в космос, виділивши частину рідної планети в якості прощального подарунка.

Спочатку подорож була чудовою! Щедрий дар Ксугро спершу використовував, бездумно проїдаючи. Згодом він схаменувся. Енергію для існування довелося добувати з навколишнього космосу, оскільки його астероїд уже суттєво зменшився.  Ксугро навчився економити.

Що далі він опинявся від Рагнари, то менше цікавого було навкруги. Поволі запал дослідника згасав. Всесвіт виявився безкрайньою пусткою. І знання у ньому були розсіяними, розкиданими. Ксугро почав надовго западати у сон і щоразу рідше виходив з цього стану.

Найпотаємнішим його бажанням стало заволодіти усією інформацією, бути повсюди, стати усім і всіма. Ця грандіозна мрія скидалася на божевілля. А може він і сказився. Хто знає? Чи можна витримати цю заспану вічну самотність і залишитися при здоровому глузді? Проте Ксугро більше за все хотів стати океаном інформації, безкінечним, повним яскравих подій.

Він ностальгійно згадував про давнішній вибух зірки. Хоч зоря була далеко від нього, але чимало енергії та речовини викинула навсібіч, тож і до Ксугро дісталися часточки світила. О, як солодко тоді спалося! Які ж феєричні сни приходили! А тепер… Це просто нестерпно! Довкола майже нічого нема. Ксугро марив уві сні, уявляючи себе неосяжно великим архівом живої інформації. Понад усе він прагнув заволодіти усією інформацією безмежного Всесвіту.

Ксугро не прокинувся, коли його затягло у чорну діру.

                                                                                   +++

Ксахве бачив усе, знав усе, міг усе. Був усім і всіма, та нічим і ніким. Він був одночасно і Світобудовою з її принципами, і її запереченням. Рухом і безрухом. Силою і слабкістю. Розлитий повсюди: у порожнечі, тверді, вогні, воді, живому, неживому. Був радістю і горем, співчуттям і жорстокістю, любов’ю і ненавистю. Вільно створював, невільно руйнував. І навпаки. Був свободою і неволею. Його гігантська відповідальність поєднувалася із настільки ж неосяжною всемогутністю. Все було у його владі. Всі його бажання здійснювалися. Він прагнув творити світи. Вони творилися. Він хотів змінювати будь-які закони. Вони слухняно викручувалися за його бажаннями. Забаглося руйнувати – Світобудова падала, вихрячись у Хаосі. Порядок і Хаос, Гармонія і Абсурд – власна велич його врешті-решт нестямно втомила.

І понад усе він забажав стати крихітним, дрібкою, котра не має навіть сталого місця у просторі та часу існування. Його мрія здійснилася, бо інакше не могло бути. Коло замкнулося.

                                                                                 +++

Ксетон був чимось дуже малим, безкінечно дрібним, найменшою частинкою, звільненою від вибору. Він метався у своїй вільній неволі так хутко, що був невидимим і майже неіснуючим в даний момент часу в даному місці. А проте йому колись це набридло. І так розпочалося нове коло перетворень. Бо понад усе він прагнув стати іншим.







Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Vector, 15-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 15-02-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін , 15-02-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 15-02-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Владмирова, 14-02-2014

йоган-страус і куртка-ватянка

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 14-02-2014

Наталю!

На цю рецензію користувачі залишили 7 відгуків
© Nina, 13-02-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2715148925781 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …