Гнів потрохи слабшав. Уже не так свербіли руки гепнути кулаком про брудному столу дешевої «наливайки».
Марно…
Порожній кухоль пива. Невже його?
Ага. От і все.
Як завжди. Хотів спокою. Щоб не «надриватися» даремно.
Дочекався.
Відчуття гниття заживо. Спокій. Як у всіх?
Невдаха!
Оглянув вогку підлогу. Байдуже.
Ні друзів. Ні розваг. Старанний і тихий.
Був…
Освіта.
А робота? Роботи немає. Не для нього. Не для таких як він. Занадто амбітний? Та куди вже до амбіцій.
Але невже отак?
Скільки попереду порожніх років? Скільки років чекання?
Лікоть мокне в пивній калюжі. Час зупинився.
Даремно вона ТАК дивилася, коли повернувся після чергових пошуків. Не пояснити їй. У неї все інакше. Дружина. Простіше? Здавалось. Тепер сумніви.
Вічні сумніви.
Думає, що він зовсім нікчема. А от інші! Чим інші?
Рука безсило опустилася.
Навіщо? Навіщо було те питання:
«Що? Знову?»
