- Доброго ранку, сонце, уже проснувся? У мене є декілька подарунків для тебе. – такими словами розбудила мене моя Ася. Її посмішка, вона і так красивіша за всі слова які тільки може сказати людина, а її голубі очі, потонути б в цих двох океанах, забуваєш що живий, втрачаєш розум, стаєш кам’яним і губиш себе в очах цієї 160-сантиметрової відьмочки. Ах, я не можу зрозуміти що насправді яскравіше, вранішнє сонце чи її погляд? Обняти б, поцілувати… Але руки в мене зайняті. Вона притиснула їх своїми маленькими колінками до ліжка. – а ось мій перший подаруночок.
З посмішкою на лиці вона легенько нахилилась до мене і ми ледь-ледь доторкнулись губами. Її волосся лагідно опустилось на моє лице і залоскотало, її чудове чорне волосся. Оце я розумію прекрасний початок ранку.
- Я дещо підготувала для тебе, я знаю що ти не дуже любиш дорогі подарунки, ну загалом тримай. Купон на виконання будь якого твого бажання. Використай його розумно, дарю один, щоб не зазнавався. – посміхнулась, підморгнула, поцілувала. Вона чудова. Я не можу вимовити ні слова і просто милуюсь нею, в такі моменти ти й починаєш вірити в бога. – Ну що витріщився, Саш, а де слова подяки? Ау, ти живий?
Ударивши мене легенько по носу запитала вона.
- Вибачте міс, я в раю?
- Дурачок. – Сміх, поцілунок. Так, це саме вона, друга моя половинка, друга частинка мене.
- Якщо так то що тут забула така спокусниця? - сміх, стони. Її чудовий голос, її запах, її тіло…
Холодний дощ приводить до тями. Не дозволяє потонути… Ну чому!? Чому вона? Чому не я? Чому сьогодні? Чому!? Сльози змішались з кров’ю, мокре чорне волосся, тихе ледь чутне дихання, тихий шепіт: «коханий»… Закриті очі, зникла посмішка..
- Не помирай, ні, зачекай! В мене є купон, пам’ятаєш? Ти мені подарувала його, місяць назад, на мій день народження, пам’ятаєш? Тримай, я хочу щоб ти жила! Хочу щоб жила, хіба багато? Живи! Ася, живи! Де твоя посмішка? Посміхнись, ти будеш жити! – водій вискочив із машини підбігши до нас.
- Воннна самма, ннне я. Ввибачте…
- Не помирай, ти не можеш померти, не можеш… Купон, бачиш купон…
Дощ, сльози, кров, крики і одне тихе «вибач». Останній раз її груди піднялись. Останній раз серце стукнулось, останній подих, останнє «вибач».
