- Ех, Антоне, знову ти помиляєшся, життя після смерті немає і його існувати не може. А твоя «душа», як ти це називаєш, перетвориться в бур’ян що виросте на твоїй могилі. І то тільки через гноїння твого тіла і удобрення ґрунту ним. Ти помреш в будь-якому випадку, цього не уникнути, в світі вічна тільки енергія з якої складається твоє тіло, і то вона легко обчислюється за Ейнштейном. E=mc^2. Нас ж можна легко порівняти з комп’ютерами, в них також є своє тіло, свій мозок, свої засоби зв’язку з навколишнім середовищем, своя пам’ять. Але якщо я тобі скажу що твій ноутбук, який ти тримаєш в руках, має душу, ти мене просто засмієш. Як ж це так, куча залізячок обділена душею. Але я так розумію для тебе куча біоматеріалу справляє більше враження за кучу заліза.
- Ти порівнюєш людину з комп’ютером і не враховуєш суттєві відмінності між ними. Комп’ютер не може сміятись, плакати, думати, кохати, це тільки набір програм які працюють по певному принципу заданому програмістом. Він не може відчувати біль, як і фізичну так і душевну.
- І знову в твоїх словах мало правди. Почнемо з того що таке думки. Це всього лиш електричні імпульси в людському мозку. Нічого не нагадує? Якщо твій ноут включити то в його процесорі будуть проходити такі ж імпульси. А сміх і сльози це дві функції які закладені в людському «біосі» при народженні. Дитина сміється коли їй добре, плаче коли погано. Все елементарно просто. Це тільки ми, в силу своєї тупості, закладаємо в собі більш складні програми і вводимо такі терміни як «сміх крізь сльози». Ми, ніхто інший. А кохання… Чи існує воно насправді? Всім нам хотілось би в це вірити, в вищу силу, в другу половинку. Хоча насправді ми просто шукаємо самку з якою поділитися своїм генетичним кодом, залишити потомство. Необхідна річ для виживання. Давно ж відомо що ті приємні відчуття, що ми переживаємо поряд з коханою людиною, це всього лиш ендорфіни. Всього лиш сигнал в мозку який можна викликати і штучно, наприклад наркотиками. А на рахунок болі. Біль це знову ж таки всього лиш метод самозбереження. Якщо тобі боляче - це погано. Закладено в людині з дитинства. Це допомагає виживати. А «душевна» біль, як ти виразився, всього лиш інстинкт самозбереження програмної складової. Душу людини можна прирівняти з «душею» комп’ютера. Біос - це основні рефлекси, інстинкти, сюди входять такі речі як дихання, всі 5 відчуттів, сміх, сльози, інстинкт самозбереження(страх), інстинкт розмноження(кохання). Операційна система – це наш досвід здобутий роками, наш характер. Так як програміст змінює кожну версію ОС з надією отримати щось краще, так і ми аналізуючи прожите намагаємось змінитись. Драйвера – це наше реагування на зовнішні подразники. Саме завдяки ним ми можемо почувши погану новину, або відчувши жахливий біль, посміхнутись. Ну і кінцевий результат, той що видний іншим, наш «робочий стіл». Застосовування кожної з цих речей буде змінювати його вигляд. Тобто ми, люди, це всього лиш поєднання програміста і комп’ютера.
- А шосте відчуття? Інтуїція? Її існування неможливо не враховувати. Я думаю ти і сам не раз випробовував її. Як ти це поясниш?
- Дуже просто. В силу деякої необхідності швидкого реагування на можливу небезпеку створений принцип швидкої реакції, як і рефлекси для фізичного тіла, так і інтуїція для програмного. На підсвідомому рівні аналізуються дані які поступають і порівнюються з досвідом який є. В результаті вибирається варіант, зазвичай найбільш точний. З часом ця функція перейшла в більш загальне використання. Тобто не тільки для передбачення небезпеки а й для визначення характеру особи що перед вами.
- Ну і допустимо ти правий і життя після смерті не існує. Тоді який смисл жити? Щоб ми не зробили це все зникне разом із нами. Як вибрати єдино-правильний спосіб життя? Для чого і ким ми створені?
- Єдино-правильного способу не існує, як би ти не прожив життя, ким би ти не був, чи то терористом, чи то політиком, чи то благодійником. Всі шляхи вірні. Ти можеш мішати соціуму який навколо тебе, але після смерті і так не відчуєш цього. Яка різниця як померти, чи то в результаті СНІДу який ти підхопив внаслідок переливання крові смертельно хворому, чи то внаслідок кулі якою тебе пригостили вороги. Ти помреш і тобі буде абсолютно все одно. Для мене, життя потрібно прожити так щоб всього приємного, що в тебе було в ньому, було більше ніж неприємного. Як казав Ейнштейн, кожна дія має протидію, і якщо ти шкодиш соціуму, цей соціум буде шкодити тобі. А тепер варто глянути чи варті ті плюси, які ти отримаєш при шкоді, тих мінусів, які впадуть на тебе опісля. Як на мене варто знайти золоту середину, екстремум. І він досягається тільки при повній взаємодії з людьми що навколо тебе. Але підкреслюю, на мою думку. А на рахунок нашого призначення… Для чого ми, люди, створили обчислювальні машини? Хіба не для того щоб полегшити собі виживання? Так само і матінка еволюція, в результаті деякої ймовірності на землі утворилась жива клітина. Перший програміст. В результаті декількох мільйонів, навіть мільярдів років він програмував цей світ. Найідеальнішою його програмою стали ми, люди. А для чого ми були створенні? Світ прагне розрухи. Будь-яке небесне тіло само знищується, і чорні діри, і зірки, і планети… Планетам в цьому плані найважче і в деяких з них виходить створити нас, маленьких паразитів, для того щоб ми допомогли їм в цьому. І поки що в нас це чудово виходить.
