Попри те, що була глибока ніч, у кімнаті Зоряни досі горіло світло. Вона повинна завершити свій дизайнерський проект, бо зранку - дедлайн. Дівчина вмостилась у м’якому кріслі з ноутбуком на колінах. Час від часу вона зупиняла очі на вікні, яке здавалося картинкою у форматі gif: на вулиці падав лапатий сніг. У кімнаті була абсолютна тиша, тільки у каміні горіли з десяток листів, які дівчина кинула туди кілька хвилин тому. Язики полум’я поволі перетворювали cторінки в попіл, надсилаючи виведені рукою слова у небуття. Зоряна намагалася зосередитись на роботі, але їй перешкоджала втома і безперервний потік думок. Вона незчулася, як під приємне потріскування вогню до неї підкрався сон.
Відчувши, як ноутбук ризикує впасти на підлогу, Зоряна прокинулась і поставила його на журнальний столик. У каміні не горів вогонь. Дівчина підвелася з крісла і відчула себе на диво бадьорою. Повернувшись із чашкою чаю з кухні, вона мало не випустила її з рук, побачивши, що на канапі хтось сидить.
- Яцек? Що ти тут робиш? У тебе ж немає ключів…
- Я просто хотів тебе побачити.
- І треба для цього приходити серед ночі без запрошення? Не питаючи, чи хочу бачити тебе я.
- І так ти зустрічаєш гостей? Я ж заради тебе приїхав з Польщі.
- А вона? Напевно хвилюється, не знає, де тебе шукати. Ти з усіма, кого любиш, так чиниш?
Артем не відповів нічого, наче не почув запитань. За мить він спитав:
- Чому ти не відповіла на мій останній лист?
Він любив писати Зоряні листи, їхнє знайомство і почалося з листування. Лише пізніше вони зустрілись і тоді вже з’явилося їхнє кохання. Коли знаходились по різні боки кордону, писали дуже теплі слова і згадували те, про що було відомо лише їм. Вони навчились визначати настрій одне одного за дрібними деталями: нахилом почерку, розміром літер, довжиною речень. Останній лист від Яцека був дуже лаконічним.
- На такий лист не може бути іншої реакції. Ти боягуз, про такі речі треба говорити, дивлячись у вічі. А всі листи я спалила.
- Тоді чому один з них, датований двадцять восьмим березня минулого року, висить у рамці на стіні серед фотографій? – з лагідною усмішкою спитав хлопець.
«От халепа, - подумала Зоряна, - я ж не вішала його на стіну». Ледь почервонівши, вона зняла лист під скляною рамкою і сховала у шафу.
- То навіщо ти приїхав?
- Вибачитись. Я зробив помилку, написав листа у пориві емоцій. Пройшов час і я переконався, що був неправий. Як це часто буває, їй потрібні тільки мої гроші. Давай забудемо про цей лист, про його існування і далі будемо разом. Мине час і я витягну тебе до Польщі і ми точно будемо разом…
Його голос звучав переконливо, але Зоряна розуміла: вона бачила більше правди у написаних рядках, ніж цих словах, які він кидав на вітер. Вона багато разів уявляла, як Яцек виводив ті рядки, згорнув аркуш, поклав у конверт і залишив його у поштовій скринці. А насправді міг:
А) перекреслити рядки;
Б) зім’яти лист і жбурнути його у смітник;
В) покласти його до шухляди, а не поштової скриньки.
І на жодному з цих етапів у нього не затремтіла рука, не виникло сумнівів щодо того, що це є правильним рішенням.
- Можемо випити по горнятку чаю і поговорити, як хороші друзі. А потім я побажаю тобі щасливої дороги і ти повернешся додому.
Яцек похилив голову, за мить кивнув і сказав:
- Гаразд. Як життя?
Вони говорили про те, як змінилося їхнє життя за час, коли вони не підтримували зв’язок. Через годину Зоряна закрила за ним двері, повернулась до кімнати і безсило лягла у крісло.
Щось змусило її прокинутись і вона одразу кинулась до годинника: на те, щоб доробити проект залишалося ще кілька годин. Після нетривалого сну вона відчувала якесь полегшення. Дівчина зазирнула у шафу за необхідними для роботи паперами і не виявила там жодного листа у рамці. Кілька аркушів ще догорали у каміні. «Це ж був лише сон… Сон за Фройдом» - подумала Зоряна і пішла на кухню за чашкою чаю.
