Артемко, не дивлячись на свій малий вік, був чи не найнебезпечнішою людиною в світі. Жертвами цього кривавого маньяка стали вже 27 чоловік. І все це в три роки, які виповнилися Артемкові тиждень тому.
Першим від рук карапуза помер акушер, який приймав пологи в Артемкиної мами. Малюк, розплакавшись після удару по дупі, так лупанув свого кривдника ногою, що акушер помер через два дні від відбитого сонячного сплетіння. Не пощастило.
У подальшій свой „кар'єрі” хлопець ніколи не повторювався. Так, його нянька померла від удару струму при спробі увімкнути тостер. Літній дід-сусід помер від несправного апарату корекції слуху. Поштальон трагічно загинув на подвір'ї артемкиного дому від того, що поперхнувся жуйкою і, намагаючись викашляти її, потрапив під сміттєвоз. Тепер вже колишня мамина пасія на ім'я Сергій закінчив життя самогубством, стрибнувши з балкону через півтори години після відвідання Артемчика з матусею. Але своєю гордістю Артем Вікторович вважав зникнення товариша по дитячому садку, частини якого були розіслані поштою в усі обласні центри України. В злочині звинуватили виховательку, яка саме і відправила двадцять п’ять посилок з головпоштамту.
Авжеж, все це – офіційні верії, яких притримувалася міліція. Виглядали вони дуже правдоподібно. І жодна людина у світі не могла б подумати, що в загибелі всієї цієї купи людей винна маленька курчава дитина з блакитними очима. Саме цим малий монстр і користувався у своїх чорних справах.
Що керувало Артемкою під час усіх його злодіянь наразі не відомо. Можливо, неспроможність самореалізуватися в цьому жорсткому світі. Може, психологічна травма, отримана в дитинстві. А, може бути, в дитячій свідомості, яка тільки формувалася, ще не зовсім виокремилися поняття „добро” та „зло”. Але все це – тільки версії. Хто їх - маньяків - зрозуміє.
Ідею вбивства Президента Артем розробив ще рік тому, коли вперше побачив цього чоловіка по телевізору.
Але досі здійснити її не вдалось через надмірну заклопотаність голови держави.
Проте, кожній людині в світі доля принаймні раз у життя дає шанс на здійснення найзаповітнішого бажання. Артемко не став винятком у золотому правилі долі.
Загальновідомо, що будь-яка випадковість є результатом фунціонування закономірностей.
Знаючи про це, і чітко усвідомлюючи свою ціль, Артемко завзято рушив на зустріч долі.
Вивчивши прецеденти, він визначив для себе кілька пріоритетних напрямків своєї діяльності.
Гуляючи вулицею, від потайки від матусі, дивився на оточуючі його будинки, сподіваючись побачити полум'я в одному з вікон, щоб кинутися туди та врятувати якусь дитину. Преса та політики люблять такі історії. Але день за днем, місяць за місяцем влучної нагоди не випадало.
Артемко вже бува в розпачі хотів сам підпалити якогось малюка, але несподівано спрацював інший напрям його плану дістатися до Президента.
За кілька місяців до цього Артем почав виділятися серез однолітків в дитячому садочку на заняттях з малювання. Серед незрозумілих каракулів трьохліток нова вихователька артемкиної групи звернула увагу на каракулі Артема, які їй - жінці освіченій і, навіть, інтелектуальній - нагадали творчі пошуки Далі, Моне та Шемякіна з елементами чогось свого - оригінального, властивого лише її вихованцю.
Вона відправила малюнки Артема на національний конкурс молодих художників, і вони перемогли там. На радість Артемки з матусею та на здивування оргкомітету та преси.
І от Артемко разом із іншими більш скромнішими за досядженнями, але дорослішими талантами потрапив на урочистості з приводу вшанування переможців конкурсу. Дипломи та премії лауреатів молодим творцям вручав особисто Президент країни.
Саме цієї миті Артем чекав усе своє трирічне життя, і в мить, коли Президент узяв його на руки, щоби показати всьому світові маленького українського генія, малий вкусив гаранта Конституції за палець, сподіваючись на швидку смерть останнього від зараження крові.
Через три дні Артем помер, залишивши по собі невтішну мати та недописані мемуари.
