У розкішних кімнатах, за круглими столами, в потаємних колуарах народився маленький пан, його Конфліктом прозвали, й велике майбутнє пророкували, бо був він дуже схожий на свого творця.
Ще молодий на вік, такий, що ще недавно в колисочці валявся, але дуже спритний, бо вельми рано на ноги зіп’явся, про існування всесвіту дізнався, та й з домівки дьору дав, покинувши свого отця.
З трудом проліз у двері, бо був нерівномірний і мав товстий-товстезний правий бік, за надокучливість цього боку Конфлікт його "ЗАХОДОМ" нарік. Надворі гарно й шанобливо, вітали прихильники Пана свого. Тут скоро зажив Він слави, бо на язиках крутили лиш його. Вітали той Конфлікт і не знали, що не несе їм доброго добра, бо Він хижак й шукає лише наживи, ось його ціль, його мета.
Радів Конфлікт, що вирвався на волю, тут його міць росла й росла. Тут його душа честолюбива свою стихію віднайшла. Тут зажив він слави, якої навіть сам батько не мав. З трибун високих про нього щедро говорили ті, кому перспективу Він потай від усіх пообіцяв. З екранів каналів світився і телезіркою зробився.
Боги з олімпу поспускались, розумними промовами поприкривались, читаючи на пам'ять кимось написані слова. Для піару усі камери облизали, розумними фразами кидали, народу байки розказали про єворо-райське майбуття.
Тим часом вдосталь нагулявшись по білім світі підступний Пан зголоднів. Жорстокими очима Він собі жертви приглядів. Студентів, дітей невинних, на зуб попробувать схотів. Діждався ночі й прийнявся гамселити юрбу з токою люттю, яка була притаманна, мабуть, лише його творцю. Лилася кров, а пан Конфлікт щасливо свою спрагу тамував, Він бив і бив тих дітей безсилих, кийків для них не шкодував.
Тоді в кривавому світанку народився новий день. Прокинулась країну від жаху, сльози покотились з її очей. Люди прозріли, справедливості захотіли, зібрали великою юрбу. Та це було лише на руку, на руку Пану одному. Він в багряній рідині вмився, в овечу шкуру нарядився, й поміж обурення хвилі прийнявся гарно танцювати, новорічну ялинку прикрашати. Для нього то було велике свято, яке "ПОЧАТКОМ" величати.
Обурена спільнота у Конфлікті ворога не вбачала, а навпаки за друга й спільника мала. Він був для бунтарів наче Месія, бо ніс найважливіше для всіх – ніс НАДІЮ, на те, що перестануть обкрадати, закон будуть поважати, людську свободу цінувати.
Роками наш народ таїв образу, що мучила його немов змія, образа на владу весь час народ душила, дихнути вільно не дала. Аж мить слушна підвернулась, людське терпіння у відповідь прогнулось і тріщину терпіння дало, й образу з свідомості погнало на Майдан мітингувати.
Владні мужі з спокоєм ходили, так ніби нічого й не натворили. Революціонерів ігнорували, фальшиві посмішки демонстрували, фактично на людей плювали, брехнею вуха полоскали. Що їм зробить людська ганьба?!
Опозиціонери переговори "спритно" вели - до відчаю народ довели. А час спливав, обурення з пам’яті стирав - двохмісячний Конфлікт мало-помалу помирав. Чи від людського безсилля, чи від морозів Конфлікт майже замерзав. Та хресні батьки не могли Його в біді лишити, вирішили твердо: Конфлікту потрібно ЖИТИ. Дров наламали, їх у вогонь покидали; у той вогонь, що затихав, підкинули потужний жар.
На тім вогні кували нові кайдани для кріпаків, ті кайдани були не для тіла, до нього не було їм діла. Вони бажали розум полонити, аби він міг їм вірно прослужити. Бажали волю в людей забрати, а непокірних кинути за грати. Аби було як «в савдепівський час», щоб страх за життя паралізував нас.
Та не хотіли кріпаки коритись, пішли у бій, почали битись. За правду, за волю повстали, на діючу владу нарікали. Злі язики їм закидали: «Чого повстали? Ви ж самі ту владу обирали." Борці їм в такт відповідали: «Ні, не обирали, в нас той вибір вкрали."
Тим часом Конфлікт нівроку збадьорився, неначе вдруге народився, від полум’я ще більше загострився. По вулицях Києва взявся блукати, людей живцем пожирати. Калічив, бив, свавілля й беззаконня чинив. Як і творець не мав він встиду, з жорстокістю ката мучив він людину. Конфлікт смертю бенкетував, у сльозах та крові розкошував.
За добре виконану роботу творець для Сина мав нагороду. Простяг руку аби ту нагороду дати, але не чекав зворотньої відплати. Пан Конфлікт наглості набрався, собою дуже він пишася, і зі злісттю, що всередині тримав, творця свого страхом покусав. Від ляку та здивування затремтів отець: «Ну й син у мене. Хай йому грець!»
