Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43896
Рецензій: 85506

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза есей

Нова естетика буднів

© Артур Сіренко, 04-02-2014
                                    «У давніх словян вона Еродій, в еллінів – Пеларгос, у римлян – Кікоя,
                                      у поляків – Боцан, в українців – Гайстер, - схожа на журавля.»
                                                                                                                 (Григорій Сковорода)

Ми все більше живемо в японському світі – і то не трохи. Камікадзе, сеппуку, харакірі, просвітлення, ритуал, клан, вірність повелителю та імператору, самурай, жорстока краса, порожнеча – все це вривається в наше буття, стає буденним, зримим. Лише проблема в тому, що низка людей – а таких чимало – продовжують мислити звичними категоріями: якщо садочок, то коло хати. Тої самої, що скраю. Але в японському світі хати скраю не буває. Кожна хата в центрі світу сього. І якщо садочок коло – то пелюстки вишень нагадують, що життя людське це мить…

Література нині розхристана як ніколи. І це не тому, що розхристані вітром (саме не віднесені, а розхристані – це в преріях вітер може віднести, у нас не прерія, а лісостеп, навіть степ якийсь лісостеповий) автори нинішньої загірної літератури (а країна вже загірна – по часу – Хвильовий був правий), не тому. Література вдирається в життя – ми живемо на сторінках божевільної сюрреалістичної драми, де життя людське – іграшка в руках божевільного Калігули. О, Альберте! Фантазував ти у своїй лагідній виноградовій Франції, а тут Калігула повернувся во плоті – і виявився зовсім не філософом. І навіть не поетом, що давно пише вірші кров’ю на тему смерті, а просто тупим вбивцею.

Що мені завжди подобалось в ірландському епосі, так це вільне поводження невідомого автора (чи авторів) скел з часом. Дія може відбуватися не тільки у різних просторах – у паралельних світах – реальному і потойбічному сиді, але і різних часах (мало не написав «одночасно»! Це був би взагалі абсурд!). Герої інколи вільно переміщуються в далекого минулого у сьогодення. І навпаки. Так вільно бавитись з часопростором не вміють навіть сучасні модерністи і футуристи. Я маю на увазі футуристів у хорошому значенні цього слова – дехто нині плутає футуризм з комунізмом. І це після того як Бернардо Бертоличчі (сам з колишніх – кому знати як не йому) сказав чесно і відверто у фільмі «Мрійники» - комунізм це маразм. Навіть, якщо він починається як хвороба у юнаків – все одно, ледве народившись перетворюється на маразм.

Я часто думав на дозвіллі (а дозвілля, це не часовий інтервал, це простір – простір у нашій свідомості – одна частина мозку думає про роботу, а інша про вічне), чому деякі сучасні «акули пера» досі вважають літературу забавкою, розвагою, бальзамом, способом лікувати отруєно-ображену самоідентичність. Література давно перетворилася на засіб перетворення світу. Це розуміли в давнину – особливо брахмани індоєвропейців-номадів. За допомогою літератури вони чи то намагалися чи то справді перетворювали світ. В епоху суцільного декадансу автор замкнувся в собі – подумав, що він і є світ, а перетворювати - це значить заперечувати, а заперечувати – значить знищувати, отож і буду писати про знищення – себто про свою власну смерть – бо про щось інше і писати не варто, бо чогось іншого і немає. І кожен автор вважав ці от словесні ігри забавкою. Для себе. Не відаючи, що оцією от грою слів у небуття та буття кожен автор-декадент (а в епоху модерн всі були декадентами – не кажіть мені, що це не так – я не повірю…) готував оцей нещасний ґрунт для зовсім інших дерев – не вишеньки, а сакури.

Тільки не думайте, ради Бога, що література це катана, а поет це конче самурай. Він може ним бути чи стати. Колись самурай справді мусив навчитися писати вірші – інакше який же він самурай. Але краще хай поет лишається не майстром меча, а просто хайдзіном – не всім же гинути на барикадах і кидати в бездушних вбивць пляшки з бензином. Комусь треба спокійно споглядати цю божевільну круговерть і співати сумні пісні про світло місяця…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 05-02-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.48549199104309 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Це Далі»: Книга-знахідка, що продовжує серію про геніальних митців
Зайве вкотре перераховувати чесноти Видавництва Старого Лева, яке знову зробило все, щоб ви придбали …
«Читець у ранковому експресі»: Роман-алегорія від Дідьєлорана
Французький письменник Жан-Поль Дідьєлоран, в першу чергу, відомий як новеліст. Але його дебютний роман …
Добірка книжок на літо для самовдосконалення
Літо — пора не тільки для відпочинку. Відпустка — це чудова нагода, щоб підготуватися до другої половини …
Іронічно і контркультурно – про сербські військові травми: “Три картини перемоги” Каранович
Не дивно, що нам тепер цікаво читати книжки, пов’язані з темою війни. І це посприяло інтересу до роману …