Сторож поворушив палаючі дрова у вогнищі. Підгорнув жар, прикрив картоплю і зітхнув:
-Картопля в цьому році ні к бісу. Сонце пекло так, що не пригадую, чи й було таке раніше. Так от… А он у Василя Комара, на Поцупівці, картопля гарна. Сам бачив. Така велика, як кулак завбільшки. Так от… Там, правда, і земелька краща… Та й дощ туди заходив.
- А що то за Поцупівка така? – запитав я.
- Та хутір… Отам за греблею, чи як воно… Вулиця. Поселення, одним словом. Там зо два десятки хат.
- Дивна якась назва, як для хутора. І хто там живе? Що за люди?
- Та нормальні люди. Звичайнісінькі. А хутір назвали так, через пригоду, що трапилась давненько.
Семенович взяв з вогнища тліючи галузку й підкурив самокрутку.
-Так от… Ось слухай. Був у нашому колгоспі головою правління Кіндрат Гнатович Брага. Скорочено КГБ. Лютий і самодур, якого світ не бачив. Матері почали було вже й дітей ним лякати. Бувало чути: « Ах, ти ж, розбишака, такий! Віддам тебе КГБе». Морда в нього завжди була червона – хоч прикурюй. Так от… То все від зарядки. Якої? Він перед роботою, кожний раз завертав до «дами свого серця» Дуськи Поліварші, на кухоль коньяка. Дуська була завмагом в селі і торгувала вдень і вночі. Вночі пляшка коштувала цілу десятку! Так от … Одного разу, під Новий рік, голова поїхав з «дамою серця» по дитячі подарунки до райбази. «Голубки» затримались в ресторані і повертались додому вже затемна. Так от… Кіндрат, розімлівши від ресторану й гарячої Дуськи поруч, проїжджаючи через греблю на Поцупівці, з’їхав у ставок та й перекинувся. Всі залишились живі, а от подарунки розлетілись з ящиків по всьому ставку. Так от… А надворі ж темно, хоч в око стрель! Поки голова з Дуською ходили за допомогою, поки Петро Чорний заводив трактора та їхав до греблі, подарунки щезли. Всі. Поцупили. Так от… Знайшли тільки два пакунки. От з тих пір і прилипло оте – Поцупівка. Так от…
Сторож кинув недопалок в багаття і поворушив жар. А я сидів і не знав – вірити чи ні його байці. Все ніби й правдиво і логічно та все ж…
-Ну ви, Семеновичу, і мастак на вигадки! Мені розказували, що назва походить від того, що козаки тут дівчину поцупили. Тобто - вкрали. Колись в давнину.
Семенович, дістаючи з вогнища картоплю, хитрим поглядом зиркнув на мене. Хвильку помовчавши, підсумував:
-Може воно й так. Та я сам чув того разу, як голова репетував на весь хутір: « Поцупили, поцупили!!!» Так от…
… Дотлівають жаринки у вогнищі червоно-білим мерехтінням… Повний місяць піднявся над лісом і на ставку з’явилась золотава стежина. Тихо… Тільки чутне поодиноке кумкання жаб та тихий плескіт риби на воді. Природа відпочиває після денної спеки…
