Щоб дістатися тих благословенних місць, що подекуди залишились не спаплюжені людською присутністю, треба проявити винахідливість і терпіння. Зазвичай асфальтівки туди немає, або вона така непримітна, що випадковому подорожньому годі її й відшукати. А місця й насправді зачаровують - немов з пісні «Там, де верби похилились над водою…»
Під вербою, поблизу курної дороги, що огинає сільський ставок, сидить чоловік… Це Семенович – місцевий сторож, великий придумувач різних історій і побрехеньок. В його голові їх незліченна кількість. Кажуть, що він такий бадьорий і веселий тому, що завжди трішечки… нетверезий. Проте, ніхто п’яним сторожа ніколи й не бачив. Увечері вогонь від його багаття видно звідусіль. Він, немов магнітом, притягував до себе. Хтось, йдучи з роботи, а чи запізнілий рибалка завжди завертали до Семенича « на перекур». А він, загортаючи картопельку в жар на краєчку вогнища, робив розгорнутий аналіз новин і подій в світі, які, на думку сільського сторожа, були важливими для суспільства і для сільської громади зокрема. Його залізна логіка свідчила про великий життєвий досвід.
-Нащо Горбачов завів сухий закон? Не знаєш? А я знаю… Щоб робили лучче! А чим все кінчилось? Пшиком! Щоб робили лучче – треба платити було більш… Отож… Бо начальство сидить далеко та високо і не знає, що робиться отут на землі. У кожного начальника є свій маленький підтакувач. Це ж скільки дармоїдів треба содержувати і годувати! Ось начальник зранку на «лєтучці»: «Миколо Степановичу, а що там у нас в колгоспі « Жизнь – маліна» робиться? Чи все зорали-посіяли-в купку склали? А ну, голубчику, мотнись. Та візьми з собою котрогось з редакції. Нехай напише – сфотографує…» А той: « Слухаюсь Вас, шановний Іван Ванич.» І ти думаєш він, шельма, поїхав туди де недобре пахне? Та, боже, тебе борони! Не далі, як до колгоспної їдальні на обід з головою. А опісля, процент виконання підтягнеться, підкрутиться, заокруглиться… Дивись, уже і до передовиків недалечко. А те, що остання корова здохла ще минулого місяця, то нічого – буває. І новенький трактор зник безслідно - теж буває. Ось так воно у нас все – від низу і до самого верху. Крали й крадуть, брехали, брешуть і … Хочу дожити до того часу, коли перестануть брехати. Бо ж є народна мудрість « З брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся».
Ну, що тут заперечиш – залізна логіка.
