"Менахем Лахман" - п'ята новела циклу оповідей про непомітних людей - перекладачів, прізвища яких не кожний і помітить, відкриваючи книжку дуже відомого автора. Але саме вони - майстри корабля... "Сни метелика" була першою новелою "Ін клюз", "Паюнька" і "Фантом", були наступними новелами циклу. Усі вони автономні, єднає їх хіба те, що їхніми героями є одні і ті ж самі люди.
- Сервус, Андрію! А я тебе шукаю. Де ти подівся? Загуляв зі своєю Паюнькою, що тебе вдень зі свічкою не вгледиш...
- Честь старий, приємно це чути, - посміхається Фарат своєю іронічною і водночас теплою посмішкою, - ти став стовідсотково львівським хлопакою.
- А то чому?
- Бо тільки у Львові можуть запитати: Де ти подівся? Я тебе шукаю, - якби справа відбувається не у мільйонному місті, а на якійсь виставці чи презентації.
- Взагалі то я уродженець Львова, - нагадую товаришеві делікатно.
- Звісно, старий, то я із тебе трохи лаха дру* !
І вже за хвилину, якби вибачаючись:
- Розумієш, Юрку, Львів це не просто місто. Вірніше, це не те, що ми собі уявляємо - отой Львів, якому гейби сімсот п'ятдесят літ… Знову робить довшу паузу й продовжує.
- Навіть і не знаю якому там нашому поколінню треба було б народитись у Львові, аби уважати себе корінним львів’янином.
- Щось нове в репертуарі… - нотую подумки, не перестаючи уважно слухати.
- Хіба вже чув, що професор Бебик відкрив у Львові піраміду, яка старша за єгипетські, а в гірському хребті Винники, так само виявив древню обсерваторію, яка є старшою за Стоунхендж.
- Чув, звісно. Та чи не думаєш, що Бебика чекатиме сумнівна слава Канигіна? Можливо, він як і Канигін збирається стати новим гуру, але вже не для усіх українців, а лише для львів’ян?
- Познайомився з ним в Королівській залі нашого Історичного музею, де мав доповідь про сакральний Львів. Було там чимало науковців і вони погодилася з тезою, що львівська гора Лева укладена з каменю й дійсно, може бути частиною космічної чи енергетичної програми давньоукраїнської цивілізації. Скажу тобі той Бебик цілком адекватний фацет!
- А хіба Канигін не адекватний?
- Усе залежатиме від того, які іще артефакти знайдуть археологи, - закинув я, аби закрити цю тему, бо дуже вже кортіло розповісти Андрію про свою вчорашню пригоду…
- Особисто я, так далеко б не шукав, - мовив Фарат, даючи зрозуміти, що розмова не закінчена. Усі так звані загадки минулого на поверхні – у нашій мові. Доклав чималих зусиль, аби губи мої повернулись у нормальний стан, бо мимоволі почали корчитись, розтягуючись у широку посмішку блазня - не можна бо до безконечності скакати на своєму конику, яким би універсальним він не був. Та надзвичайний талант мого друга полягав ще й у тому, що перебуваючи в полоні думки, вмів не добачити настрою співрозмовника, провадив своєї.
- Шампольон, знаменитий французький дослідник, який вивчав єгипетські ієрогліфи, не зміг їх відчитати, аж поки не познайомився із праукраїнською мовою. Це про щось тобі, скептику, говорить? Академік Потебня, вивчаючи нашу усну народну творчість, дійшов висновку, що початки української сягають 40 тисяч років... Тому походження найважливіших слів варто шукати у санскриті, а не у німецькій, турецькій та грецькій, порівняно молодих мовах. Найбільшим свідченням того, що праукраїнська мова поширилася по всій земній кулі є топоніми, які у нас постійно намагаються підмінити! Та гідроніми, корінні слова, які збереглися і до сьогодні. Хіба ж не дарма санскрит вивчали такі знавці мови, як Іван Франко та Леся Українка?
Наші сучасні мовознавці стверджують, що українська мова ввібрала у себе 250 мов світу. Це твердження - справжня диверсія, оскільки, навпаки, саме санскрит, наша прадавня мова є джерелом, для багатьох мов.
Хотів вставити словечко, та з таким ритором, як Фарат, зробити це було нелегко. Він увесь поринав у те, що говорив нікого не чув і не бачив.
Навіть у нашій, сучасній мові, та її діалектах залишилося чимало санскритських слів: куля, уста, ураз, вії, віяти, вішати, війна, річ, ніс, ніч, брат, кат, мла, мана, рута, таїна, напад, пан, пані, панна, рай, біда, честь, пошана, санітар, асистент і багато, багато інших. Ще у шостому тисячолітті до нашої ери у вжитку нашого народу були: булава, отаман, гетьман, шабля, кіш, чета, четовий, козак. Це все санскрит, брате, принаймні ця мова може легко пояснити їхнє походження. Булава складається із двох прадавніх основ — bola - сила, влада, військо і van володіти, осягати щось, бути власником. Слова гетьман, отаман також складаються із двох частин atha — той, що попереду, man — знати, думати, вважати, hetu — діяльний, впливовий, зброя, поштовх, постріл, удар.
Звісно, я міг потягнути товариша за язик. Без сумніву знав набагато більше, як ото повів, про професора Бебика, та про санскритські коріння у нашій мові, що було надзвичайно цікаво, та бажання розповісти про свою нічну пригоду взяло верх. Вислухав мене надзвичайно уважно, й ледь встиг закінчити оповідь, вигукнув.
- Ну й везе ж деяким!
- Ти, хіба, знущаєшся? Дівчина мов рибка вислизнула з рук, ти ж називаєш це "везінням"?
- Тобі необхідно розшукати цю таємничу дівчину. Те, що почув від нього далі, як кажуть, було цілком не по тексту.
- Знаєш, книзі Шульца я б дав підзаголовок: «укрите», чи «приховане». Він тримає читача в напрузі своїм підтекстом, укритим смислом. Кожна нова сторінка – загадка – чи легко второпати, що насправді мав на увазі автор описуючи ту чи іншу сцену. Такий несподіваний перехід мене ошелешив.
- Не роби очі мов у кальмара. Видиш, часами аби увійти в чужу загадку, треба самому пожити в загадці. Відчути її смак. Тоді загадки, які тобі підсовуватиме життя, хрупатимеш, як білка горіхи. Видаватимуться логічними, як коми у складнопідрядному реченні.
Зрештою, досить на нині вже тих таємниць. Маємо запрошення в Будинок Вчених. Вечірку влаштовує Товариство українсько-польської дружби. Має бути цікаво. Поважне панство виголосять якісь мудрі сентенції, але далі буде звичайна, весела вечірка.
До речі, познайомлю тебе з Михайлом - цікавезний чолов'яга! Взагалі то він - Менахем, чомусь львівська наукова еліта воліла його перехрестити. Та це йому байдуже. Лахман - громадянин світу. Вільно володіє з десятком мов.
- Поліглот?
- Його не годен окреслити одним словом. Для цього чоловіка не пасує жоден титул.
Спектр його обдарувань значно ширший. В шкільні роки, а мушу тобі сказати, що вчились ми в одній школі, був він для мене недосяжною зіркою. Господь не обділив мене пам'яттю. Зрозуміло, жодних проблем із шкільною програмою у мене не виникало. Я завше був найкращим учнем. Так було до того часу, аж поки в школу не привели худенького, мов билинка, нічим не примітного Менахема. Дуже швидко цей Цвяшок, як ми його охрестили, залив мені сала за шкіру. У навчанні він посунув мене так далеко, що й не видно було. Цвяшок не лише геть усе запам'ятовував, про що говорилось на уроці, він легко заучував на пам'ять цілі розділи з підручника. У нього виявилась так звана "дзеркальна пам’ять". Уся школа носила його на руках. Він перемагав у всіх можливих обласних, республіканських конкурсах і олімпіадах із різних царин знань. Справжній вундеркінд! Ним захоплювались, як батьки так і вчителі. Мало того, що Бог обдарував його феноменальною пам’яттю і невситимою жадобою знань, в ньому жила безмежна допитливість. Усі пророчили йому блискучу наукову кар'єру.
Лахмана цікавило все: біологія, географія, теорія поля, філателія, економічна кібернетика, так само конфуціанство й тонкощі дресури морських котиків. Він прочитував три серйозних книги в день. Із золотою медаллю закінчив школу, без труднощів вступив на філфак, де ми з ним знову опинились разом.
Університетська професура була збентежена. Лахман знав буквально все й вимагав нових знань. Вчені мужі просиджували в бібліотеках, віднаходили для допитливого студента забуті теорії і розділи науки. Паралельно Лахман слухав лекції на філософському, географічному та факультеті прикладної математики та інформатики. Унікальна пам'ять і безмежна жадоба знань – в поєднанні – творили чуда. Та тут виявилась вражаюча обставина. Цими якостями натура Лахмана цілком і повністю вичерпувалась. Інших якостей у Менахема не було. Він народився генієм чистого пізнання.
Перша ж його курсова робота залишилась незавершеною. Він написав лише одну фразу. Вірніше, лише її початок, а саме: «Як сказав великий Сковорода…» На цьому геніально задумана робота була перервана.
Лахман виріс фантастичним лінюхом, правда, якщо можна назвати лінюхом людину, яка прочитала десять тисяч книг, й так само вільно володіла більше аніж десятком мов.
Лахман студент, дуже відрізнявся від учня. Там уся домашня челядь дбала про нього. Переїхавши на навчання у Львів виглядав справжній бомжем. Йому було ліньки вмиватись й голитись, навіть черевики він ніколи не зашнуровував. З універу Лахмана відчислили. Деякий час він працював особистим секретарем академіка Побігайла. Спочатку все йшло прекрасно. Він годинами просиджував в «Осолінеум»* - підбирав для старенького потрібні матеріали. Охоче ділився із професором багажем знань, що осіли в його пам'яті. Учений ожив. Він запропонував Менахему спільно опрацювати одну із теорій лінґвісти́чної відносності (чи чогось там в цьому ключі). Академік вирішив: записувати будете ви – мені важкувато із моєю короткозорістю. На наступний день Лахман на роботу не з’явився – йому було ліньки записувати…
---------------------
* Дерти лаха - кепкувати, насміхатись (Львівська гвара).
* Осолінеум - найстарша у Львові наукова бібліотека ім. В. Стефаника.
