Роки, роки… Час невблаганно спливає. Не жаліє нікого. Зморшками влягається на обличчях, а тілу нагадує про себе болячками.
Інна Миколаївна саме святкувала свій День народження. Їй - 73 роки. Оце так дата. Й самій не вірилось, що дійшла до такої вікової вершини.
Так склалось традиційно, що у дні народження її брала в полон печаль. Сумні думки передавали одна одній естафету. Такий марафон журби міг тривати годинами.
Інна Миколаївна задумалась. Їй здавалось, що в душі вона та сама Інна що в 20, а от відображення в дзеркалі інше. Молода Інна заховалася серед зморщок.
Як би можна було відмотати життя назад. Чомусь, цінність існування вона усвідомила тільки на старості літ. Тепер пройшла б свій життєвій шлях по-іншому. Раділа б кожному дню, проганяла б проблеми посмішкою. Але, на жаль, машини часу не придумали.
Чорно-білий сценарій її життя. Будні намов написані на друкарці рядки, схожі між собою як брати близнюки.
А хто їй винуватий? Звісно вона сама. Це вона так складала пазли подій.
Пригадала, як болісно вона зустріла дату «40». Як тривожилась через появу першої сріблинки в волоссі. Це ж треба. А зараз вся голова в сивині і не тужить через це. Звикла. Їй б зараз ці 40. Ох, як би було добре.
Уявила себе сорокарічною. Всміхнулась. Й на душу навіть полегшало, не так гірко стало.
