Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2554
Творів: 46328
Рецензій: 90462

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Життєві будні

ДАРУНОК ВІД МАМИ

© Анізія, 15-01-2014

Після святвечора усі поснули. Втомлені діточки  тихенько посапували носиками. Адже вони  також напрацювалися нині. Спочатку прибирали, потім купалися, прикрашали кімнати, писали листи  родичам, допомагали на кухні. Дівчатка  ліпили вареники, хлопці терли мак до куті. Було і весело і сумно, як то завше буває того дня. Хтось  із старших згадував свою вечерю у сімейному колі багато літ  тому.  Хтось розповідав, що на святвечір трапляються усякі дива, у гості приходять душі померлих.  А їм і згадувати не було чого. Матері покидали їх, як  тягар, непосильний для себе. І далі продовжують своє життя у п’яному забутті. А ось тих трійко - сироти. Батько не повернувся із заробітків, загинув на чужині, а мати  сама тягнула  сімейного воза, допоки страшна хвороба не підкосила її.  Старшенькі  мовчки  сопіли, аби не видати сліз, що ось-ось мали  бризнути з оченят, а маленька Мартуся дивилася у вікно.
Катерина пригадала той  передвечірній час і  пошкодувала, що не підійшла до Мартусі, не погладила її по голівці. Дитина тягнулася до неї і  перед обідом   тихенько  мовила, що , коли б мама її жила, вона б їй також купила таку  ляльку, як у Іринки. Іринці ляльку подарувала хресна мама. Прийшла на день народження дівчинки і принесла  великий пакунок з цукерками і ту  ляльку. Цукерки розділили на усіх, а ляльку Іринка носить скрізь з собою і навіть спить з нею, з рук не відпускає.
Катерина тоді  саме мила вікно і нічого не відповіла дівчинці. Усім не відповіси. Та постояла і відійшла. Те одразу забулося.
По дорозі на роботу Катерина купила таку  ж ляльку своїй внучці.  Чогось і їй та лялька сподобалася. А, може, просто побачила на прилавку  щось знайоме то й купила, аби довго не вибирати. Хотіла спочатку показати  Мартусі, а потім подумала, що лише  душу їй  ятритиме. А купити  ляльку ще й Мартусі... Грошей не вистачає на продукти, на взуття. Ось дві зими ходить у чоботах, що протікають, як друшляк. Якісне взуття чи одяг важко купити, скрізь тебе так обдурять. На  гостинці своїм онукам важко  щось відкласти. А тут стільки  чужих. З ними  навіть вихователі так строго розмовляють. Мовляв, нема чого привчати до  ласки. Життя  нелегке ,   їм треба бути сильними. І так держава для них багато робить. Годує, одягає. Живуть у теплі, до школи ходять.  Чого ще?
...За вікном  тихо рипів сніг під ногами перехожих чи колядників. Прилягти би й самій. Втомилася.  Але щось не давало...
Оте щось  тягнуло її до ліжечка Мартусі. Поправила ковдру  Іринці,  прикрила Галю, котра так розкопується. Удень бігає, аж у голові дзвенить і вночі така ж непосидюча. Мартуся спала тихо-тихо. Білі кучерики  розкинулися на подушці, навколо голівки утворили  золотистий німб. І раптом дитятко  заворушилося  і  уві сні почало кликати маму. Катерина  не витримала,  всі оті  невисловлені думки  каменем  стали у горлі, сльози  закипіли десь аж  коло серця, запекли. Вона швидко пішла  до  кімнати, де роздяглася, вийняла з сумки ляльку і  підійшла до Мартусі.  Ляльку поклала під подушку, торкнулася  м’якого, мов шовк, волоссячка  і прошепотіла:"Спи, сонечко. Спи, маленька. Ти найкраща у світі"...
Сон огорнув  будинок.
Вранці у кімнаті  раптом  хтось закричав. Катерина спросоння не збагнула, що трапилося. Аж почула: "Мама, мама приходила! То правда, що вона була тут, то правда, що душі приходять. Вона  принесла мені таку саму ляльку, як у Іринки. То вона гладила мене і говорила, що я найкраща у світі".
Дівчинка  сяяла від зустрічі з мамою, котра приходила до неї уві сні, і тулила до серця ляльку, як найдорожчий скарб.  Діти посхоплювалися і  сиділи на своїх ліжечках, ще не розуміючи, що трапилося. Хіба бачили, що у руках Мартусі була  така ж лялька, як у Іринки, лише сукня на ній  була інша, новіша і пишніша. А Катерина підійшла до дитини і мовчки погладила її по  голівці  і аж тоді  оті сльози, що пекли коло серця, заслонили їй зір.  Не витирала їх.  Відчула раптом, що оте дитятко  таке  рідне, дороге. І  усі  діточки, котрі посхоплювалися зі сну і сидять такі заспані,  протирають оченята маленькими ручками,  також.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анна Edelweiss, 28-06-2014

[ Без назви ]

© Олесь, 18-04-2014

Дарунок від мами

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Віра, 09-02-2014

Так написали, що плакати захотілось!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ХЮ, 04-02-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов , 23-01-2014

Дуже гарно!

© Володимир, 16-01-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 16-01-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79062008857727 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …
Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …