Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51199
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 37602, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.236.83.14')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Фантастика

Коли мертві кохають Розділ I. Фабрика(2)

© А.А, 14-01-2014
Атей нервовим кроком занурював ноги в молочний туман, що стелився над прохолодною бруківкою тротуару. Жирне волосся кольору вчорашнього попелу різало довгими смужками повітря з присмаком на язиці гіркоти невдач і покори. Його зелені безладно мацали силуети прохожих, які безіменними привидами зникали за спиною. Поли плаща заляпані подекуди кавою розвівались під легким подихом бризу. Атей бачив як у свинцевому небі літали білокрилі чайки, збиваючись у малі зграї. То розлітались немов краплини дощу на вікнах готелю Аль Манран. А вуха різали клаксони автомобілів, що снували лососями в асфальтній річці. Вона звивались пошрамованою змією між хмарочосами одягнутих в скляні костюми. Чоловік кинув швидкоплинний погляд на дерев’яний будинок, котрий зачаївся у тінях своїх братів титанів. «Недолуге видовище» - скривився Атей. Гостроверхий дах будиночка схилився на бік й майже голубив целюлозними губами матінку-землю. А та була зовсім не проти відчувати подих затхлого горище, де павуки плетуть срібні нитки пасток для його снів. Через зрадницький туман, він не бачив як вступив у глибоку калюжу. Суміш з бруду і води полився голочками в черевик, а чорні метеорити краплин на сірі штани. Атей від злості заграв вилицями, проте промовчав. Ковтнув клубок заряджених нервів  у шлунок божевілля. Відблиски ранкового світла відбились у вітринах  крамничок розплавленим золотом, коли Атей перейшов перехрестя Термоліс.  Сонце заграло пекучу гру з антропогенністю. Він ненавидів свою квартиру за очі-вікна, які нагло ковтали краєвид на чолі з фабрикою. Всього двісті п’ятдесят метрів відділяло його від неї. Та, що дає і заберає коли хоче. І що хоче.

Я звернув за ріг вулиці Хармовича, коли велична тінь кольору чорного шоколаду налила чорнилом мої зіниці. Фабрика Ліберус Морті – я йду.
Черевики розбивали кам’яні пички гравію під акомпанемент хлюпання мокрої шкарпетки, коли перед Атеєм відкрилась масивна калітка входу на територію корпорації. Старий охоронець зняв синів кашкет в знак привітання. Чоловік різким порухом голови махнув у відповідь. Немов сліпі терміти, численні роботи снували по території фабрики, виконували безкінечний потік завдань запрограмованих системою. Деякі прудко їздили на шестиколісних шасі. Інші мов чорні коники стрибали, брязкали своїм мідними нутрощами. Атей заледве встиг зійти в сторону від гусениць роботезованого механізму, що із сліпою вірою прямував по заданій траєкторії. Його блискучі руки-щипці стискали чорний ящик, що нагадував формою маленьку труну. Чоловік подумки вилаявся, дивлячись у слід роботу.
Кляте залізяччя! Ніколи не привикну до них. Я рушив до парадного входу.
Атей наблизився до високий дверей. Металеві заклепки виблискували сліпим світлом на худорлявому тілі порталу. Циклопна камера пильно стежила за ним. Об’єктив рухався з легким гудінням регулюючи чіткість. Чоловік відчув легке коливання землі й в ту ж мить перед ним у дорозі покритою дрібним гравієм з’явився невеликий отвір. Деякі камінці щербатими зубами зірвались в тягучу темряву, що виливалась з щілини. За мить з темною утроби винирнула срібна трубка на якій, немов вени звисали темно-червоні проводки. Кінець мерехтів червоним світлом.
Я відчув тепло, коли доторкнувся вказівним пальцем до краю трубки. Мерехтіння просвітили палиць наскрізь. А ніготь нагадував порепаний від часу шматок вінілової пластинки. Голос вдерся в мою голову. Хриплі нотки грали тогорічнім листям на моїх барабанних перетинках.
- Пане, Атею пройдіть через вхід № 3 – видав хриплий голос
- Через третій? Це ж вхід для… - обірвали чоловіка
- Не задавайте зайвих питань, а виконуйте. Пройдіть в роздаткову секцію за отримання життєвої енергії. Там ви отримає рекомендаційний лист щодо варіантів місць  нових робіт. – У хрип голосу вплелась роздратованість. А потім байдужість.
Трубка так само миттєво зник як і з’явилась. Атей рушив на задній двір, бурмочучи прокльони собі під ніс. Він знав, вхід №3 знаменує даткові проблеми, які чоловік аж ніяк не  хотів розплутувати.
Вузька асфальтована доріжка вела його через нетрі бетонних забудов, що нависали над ним похмурними думками. Він бачив як останній подих вітру розірвав на шматки туман в нього під ногами.  У вухах загуділи сотні бджіл,коли в небі над фабрикою з’явився дирижабль. Чоловік втомлено підняв очі до гори. Металвий корпус машини виблискував свіжою фарбою, яка подекуди покрилась сажею від  диму, що здіймався чорними круками з відкритих  пащек димарів. Внизу оболонки, прикріплена двома канатами, майоріла реклами. Золотаві літера повідомляли: «Зроби правильний вибір. Проголосуй за Мехаора Бертана» А справа від лозунгу красувався сивоволосий чоловік. Навіть на фото, Атей запримітив, як хижо палахкотять його очі.  Проміння сонця зрадницьки засліпили чоловіка й відірвали від споглядання. Атей знову підняв погляд до неба, проте дирижабль зник за хмарочосами. Тільки легке гудіння давало знати. Він поряд.
«Я повільно рушив уперед. Намагався якомога довше не йти до дверей. Однак наступна порція життєвої енергії підганяла вперед. Без неї я не виживу. Стану тим, кого найбільше зневажаю і лякаюся.»
Почало припікати. На лобі чоловіка з’явились випари. Він важко дихав. Хвороба давала в знаки. Поривив нудоти зміями підповзли до горла, однак Атей зміг заглушити їх. Обігнувши з півночі фабрику чоловік нарешті дійшов. Зелені двері кликали його. Йому здалося немов малахітова отрута стікали по целюлозній поверхні порталу. Шкіра пальців відчула холод від металу сферичної ручки.
«Не заходь. Тільки не заходь туди, клятий виродку»
Атей повільно випустив повітря з легень й повернув ручку дверей.
В коридорі стояв напівморок. Тільки світло знадвору, через привідкритий вхід падало тьмяною смужкою розплавленого золота. Двері зачинились за ним. Атей рушив у перед й електричні лампи, що спали, почали вибухали яскравим білим світлом, коли він проходи біля них.
«Я механічно закривав очі з кожним наступним ударом світла»
Коридор вперто вів у право. Він не бачив, що за поворотом, однак знак.
Двері палахкотіли чорною смоляною фарбою.
«От і мої проблеми. Вітаю тебе Атею. Ти завжди вмів напартачити»
Маленька лампочка підсвічувала напис, що елегантним почерком вкарбувався у двері: «Кімната №3. Лафар Від». Атей постукав кісточками пальців. У відповідь отримав тільки мовчання.
«Його не має! Атей, ти щасливчик. Отримаєш її деінде. Моя свідомість істерика від радощів, а серце закалатало в м’ясній клітці.»
Та через мить він знову почув знайомий хриплий голос
- Проходьте, пане Атейю. Я зачекався. – Голос звучав без роздратування. Чоловіку видалось це незвичним. Він ще більша занепокоївся.
Атей переступив поріг до кімнати. Синій дим від сигарет літав у повітрі, заполонивши увесь простір приміщення. Гірки мов відраза, він залітав у ніздрі носа. Чоловік стримав чхання, продовжуючи стояти при вході. Він досі не бачив Лафара, однак відчував колючий погляд сірих очей роздавальника, від яких нічого не можна була сховати. У повітрі з’явилась червона цятка, що застигла над письмовим столом. Густим дим сколихнувся хвилями сивого моря й чоловік побачив його.
«Чортова гра тіней!»
Атею здалося, ніби голова Лафара застигла над столом, а тіло валялось десь на підлозі. Бліде обличчя з гострими вилицями світились полум’ям сірих очей. Тонкі вуста стискали майже допалену цигарку, з якої клубився стрічкою синюватий дум. Попіл сірою лупою спадав на грубий стіл, утворюючи сухе озерце зітлілого тютюну. Чорне волосся зачесана назад вилискувало пір’ям ворона. У повітрі з’явилась рука Лафарта. Жестом він запросив Атея сісти.
«Руки ніби в жінки. Прекрасної жінки. А шкіра так і манить доторкнутись до неї»
Чоловік запримітив довгі нігті на правиці роздавальника, що були пофарбовані в зелений колір.
- І так, пане Атей, що бажаєте спершу зробити? – Лафарт положив руки на стіл. – Отримати порцію Ж/Е чи переглянути каталог професій, яких можемо вам запропонувати?
Чоловік ненароком скосив очі на колоски життя в скляній вазі
- Порцію Ж/Е. – промовив Атей
- Як так і думав. – вуста розтяглись в химерній посмішці.
Ліва рукою роздавальник пожбурив недопалок в сміттєву корзину.
Атей вперше за коротку розмову побачив його тіло. Слимаки жаху заповзали холодом по спині.
«Ніколи не звикну до нього»
Обличчя з руками розчленились в мороці й потім постало єдиним цілим з тілом. Тілом павука. Синій костюм облягав широке тіло, а на кожній нозі були вишукані шкіряні черевики кольору горіха. Золоті запанки рукавів картатої сорочки замерехтіли сяйвом в розширених зіницях Атея, немов безкінечні колодязі у пекло, коли Від підійшов до великих дверцят у стіні. Атею чомусь почувся спів, легким дитячим голосом. Він навіть розчув слова.
- Підійдіть. – прохрипів роздавальник, тримаючись за ручки дверцят
Чоловік стиснув зуби від ненависті до себе. Проте потреба в життєвій енергії вбивали пориви моральності в його жилах.
«Давай, Атею, рухайся! Вона тобі потрібна!»
Чоловік повільно підійшов до Дверцят. Роздавальник терпляче чекав на нього з посмішкою на обличчі. Довгі мов пензлики пальці відчинили дверцята, випустивши блакитне обпалююче зіниці світло, що впало на них. Атей скривився від огиди. А руки стиснулись в кулаки, проте зразу розімкнулись. Крихти сил полишали його. Він змирився, й чекав. Лафарт Від знав і посміхався, насолоджуюсь стражданням чоловіка.  Зору чоловіка відкрились кокони з павутини. Сотні коконів. Деякі сформувались в тугі молочні сфери, інші тільки набирали форми, що нагадували людські, позбавлені зору очі. На сформованих коконах виднілись людські обличчя. Немов театральні маски, застигли вони у муках й благанні. Пусті очниці кричали пустотою. Атей, намагався не виказувати бурю емоці, що закипала в його серці. Однак Від знав, добре знав. Він насолоджувався.
- Кого вибираєте, пане Атею. – Довгі пальці заснували по коконах з материнською ніжністю. – Може ось цю? Йому шістдесят. Смерть настане через ураження печінки цирозом. Гарний екземпляр, візьміть собі на примітку. – Роздавальник скосився на чоловіка.
Маска на коконі виражала страждання
- Чи може матір п’яти діте. Смерть настане сьогодні. Алкоголь подарує їй стрибок на колію. – Пальці запестили пусті очниці маски, води кола навколо їх.
Атей заграв вилицями
- А ось новий екземпляр. П’ятирічна дівчинка. Смерть прийде до неї вночі. Запалення легень вип’є вином з неї життя й закусить кашлем. – Промовив хрипко Від й запалив нову цигарку. – То, що вибираєте, пане Атею?
Роздавальник рвучко струсив попіл на долівку.
- Чоловіка. – нарешті видушив із себе Атей.
«Я глибоко вдихнув й заплющив очі. Тільки не скажи цього, виродку. Прошу тебе, Віде, мовчи!»
Він не мовчав.
- Я знаю, що ви бажаєте. – Гидке обличчя роздавальник наблизилось впритул до Атейового. Відчував гидкий подих Віда, що віддавав кислим тютюном. – І я вам дам. Хочеш дівчинку? Так? Тоді тримай її.
Ніжні пальці стиснули кокон й звідти потекла зелена суміш, що цілувала фаланги. Роздавальник підставив пусту пробірку. Спочатку краплини, а потім тонкий потік полився у ємність.
Атей покірно чекай, згораючи в ненависті до себе.
Нарешті пробірка наповнилась. Від наповнив скляний шприц сумішшю й підставив до світла. Сяйво заграло на кінчику голки.
- Як завжди тільки найкраще для вас, пане Атею. – вуста Лафарта розпливлись у безмовній усмішці. – Я завжди вам симпатизував. Ви мені подобаєтесь. Їй також.
  «Я досі бачу погляд дівчинки.»
- Дайте мені свою руку.
«Я простягнув йому правицю й відчув як голка заходить під мої шкіру. Як бридко! Як приємно. Як блаженно. Я знову існую»
Атей закотив очі й сповз по стіні. Худі ноги перестали служити йому. Тіло легко тріпотілось в судомах.  
Від почув як клацнув автовідповідач старого телефону й відразу почув її голос.
- Віде, направте його до мене. Я чекаю його через п’ять хвилин. І дивіться, щоб він був готовий.
Автовідповідач знову клацнув й затих.
- Хм. Дивний ви чоловік, Атей Браун. Навіть коли доля відвернулась від вас. Смерть ніколи не забуває про вас.
Лафарт смачно затягнувся й зник у мороці кімнати.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1342549324036 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …