Галина стояла на зупинці, чекала автобуса. Один щойно від’їхав, всього кілька секунд не встигла. Тепер доведеться почекати.
Вечоріло. На зупинці ані душі. Втомлена, затрималася на роботі. Вдома чекають син і дочка. Хоча вже старшокласники, але не люблять, коли вона затримується. Переживають. Ну як це вона не встигла? І не побачили її , бо саме тут вулиця різко повертає .А на самому куті стара верба. З жалем подивилася на дерево. І раптом…
-Не дивись, що я така стара. Що стовбур у мене покручений, а кора порепана…Колись і я була молодою і гарною. Не віриш, а дарма. І жила я цікаво, і мріяла. Але одного дня все змінилося… Все змінилося…
Галина потерла чоло. Здалося? Чи й справді верба зверталася до неї? Перепрацювала? Не могла відійти від верби,ноги приросли до землі, а та наче хотіла щось розповісти, пожалітися комусь. Значить, Клів Бакстер мав рацію? І рослини відчувають, розуміють, навіть думки здатні передавати на віддалі?
Автобус зупинився поруч, Галина прожогом заскочила. Наче хтось хотів її наздогнати…
-Треба б до психолога сходити, бо вже, видно, так себе загнала, що ввижається мені всяке.
Але цей випадок не давав спокою. Все вчувався скрип старої верби і слова, які хтось вкладав в голову. Здавалося, що верба просить прийти, щоб доказати щось, про свій біль розповісти чи допомоги попросити. Пригадала, що вже таке відчувала. Минулого року влітку поїхали в гори , був саме сезон малини. Коли ж набрала відерце , вже вибиралася з кущів, і раптом відчула, що хтось кличе її. Повернула голову. Старий дуб наче магнітом тягнув, щось мав розповісти. Відвернулася. Сила, якась магічна, незрозуміла, була така, що вона ледь вийшла на дорогу. Кілька днів картала себе за боягузтво.
Тому тепер через кілька днів вирішила йти саме на ту зупинку, щоб ще раз переконатися, що все в порядку з головою.
Верби не було. Зрубане дерево лежало у канаві, два літні чоловіки рубали гілля.
- Навіщо ви зрубали дерево? – запитала, вже розуміючи, що щось втратила.
- Водії скаржилися, що їм нічого не видно тут. Та й старе дерево, вітер зламав би й так, - відповів один, затягуючись сигаретою.
Галина ж лише почула «Запізно»…
