Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2518
Творів: 45412
Рецензій: 88865

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

Генерал (закінчення)

© Аркадій Поважний, 11-01-2014
***
Я зі своєю групою прибув до села Добросин. Ми вже третій день полюємо за боївкою під керівництвом «Лебединського». Це спецбоївка МВД, яка працює під УПА. У селі вони наробили біди, зґвалтували дівчинку 12 років, убили її батька, пограбували мешканців. Районний провідник Йосип Касарап до нашого прибуття зібрав максимум свідчень, детальний опис большевицького кодла.
Зважаючи на мобільність банди і віддаленість од своїх ми виснували, що їй потрібне постійне місце базування, стабільне постачання. Враховуючи, що в деяких селах вони брали виключно горілку, значить раціон їхній підживляється складом. Мають вантажівку ГАЗ і легковик «емку».
Ми з «Рексом» розташувалися у Жовкві, обравши хату на загумінку(103). Сюди зв’язківці приносили свідчення. Визначили в яких селах бандити найактивніші – Дубрівка, Тернів, Синьковичі.
- Що ж, – заключив «Рекс», – найвірогідніше місце дислокації – Крехівський монастир.
- Значить негайно туди запит, – говорю. – Є зв'язок?
- Директору школи зателефоную, наша людина.
Вже за годину ми знали, що у монастирі переховуються двадцять три військовики, позиціонуються, як УПА бульбівська. Озброєні ППШ, ручними кулеметами, одним важким зенітним, легкими ротними мінометами.
- Що ж, друже провіднику, поїду сам розбиратися, вам вже без потреби, – «Рекс», начепив портупею, почав складати планшет.
- Добре, тільки постарайся захопити ватажків і кількох стрільців. А я закінчу слідство.
«Рекс» із чотою «Каменя» взяли монастир без бою. Бандити виставили ненадійну стійку, сподівалися на мури монастиря, що тут вони в безпеці. Та місцеві хлопчаки показали потаємні входи під стіною. Наші вояки безшумно зняли охоронців і сплячими взяли всю банду. Так званий сотник «Лебединський» це лейтенант МВД Григор'єв, з «Великою Землею» зв'язок підтримував через большевицько-польський партизанський загін ім. Щорса. Нажаль Григор’єва доставити мені на допит не вдалося. Під час слідства, один із свідків, селянин, який постраждав від псевдо-сотника (саме його онуку зґвалтували і вбили зятя), зумів приховати від охоронців ніж, сховавши його між лопатками. Варто було «Рексу» на мить відволіктися, як вістря стирчало у серці ватажка. Більшість бійців банди, мобілізовані у Жовкві недавно і були впевнені, що воюють у лавах УПА бульбівської. Їх переправлено у ріжні військові округи, де мають пройти політичний перевишкіл.
***
Семен приніс справу, що стосувалася сотника Павла(104), керівника Станіславського надрайонного проводу. Через нашу людину в НКВД дізналися, чекісти цієї весни наблизилися до сотника настільки, що впевнені – його арешт справа кількох тижнів. Знаючи який обережний сотник, як у нього поставлена конспірація, закономірний висновок – Павло підпустив ворога і йому беззастережно довіряє.
- Я перетрушу його оточення, – пропонував «Рекс».
- Вірно, – одповів я і посміхнувся, посмішка мабуть не зладналась, – де його бункер одному Богу відомо, навіть штаб не скаже про квартирування командира, та от чекісти десь знайшли слабину в панцирі сотника. У тебе три дні аби зорганізувати нам зустріч.
- У вас здогад?
- Зосередьтеся на жіночому слідові.
Аудієнція вдалася лише через тиждень. Зустрілися у Залуквах опівночі. Павло прийшов з двома охоронцями, у мене теж двоє людей. Спочатку між стражами виник конфлікт. Вояки відмовлялися відпускати сотника хоча б без одного козака і без зброї. Не зважали навіть на мій військовий ранг, а я представився і надав документи полковника курінної розвідки, а також повноваженого СБ.
- За сю непокору опісля війни відповімо, – виправдовувався козак, – а тепер чекістами нашпиговано навіть повітря.
- Добре, – кажу, – ми з сотником усамітнимося. Розмова віч-на-віч. Дозволяю мене перевірити на наявність зброї.
Ми з Павлом розмістилися у звільненій хаті ближче до лісу. При освітленні гасової лампи я детальніше роздивився сотника. Легінь, не більше двадцяти чотирьох років. У добротному бостоновому однострої, вочевидь викроєний із трофейної совєцької мануфактури, перетягнутий ремінцями портупеї, з боку пуста музерна кобура. Хлопець зняв мазепинку. Русяве волосся зачесане назад, від кінчиків вуст помітні зморшки, які бувають у людей, що постійно посміхаються.
- Знаєте хто я? – питаю, дивлячись на Павла поверх окулярів.
- Здогадуюсь, – він смиконув плечима і посміхнувся.
- А чом я тут теж здогадуєтеся?
- У загальних рисах, є кілька варіянтів.
- Які ж?
- А то вже дзузьки. Кажіть своє, бо собі дорожче викривати охиби таким, як ви. Проковтнете з чоботами.  
- Отримали інформацію, що чекісти наблизилися до вас настільки, що впевнені піймання сотника Павла не забариться. Отжей, у вашому оточенні сексот і це не нова людина, а хтось, кого добре знаєте.
Сотник порозуміло кивав ніби вже здогадується хто зрадник. Почав перераховувати на кого думає. Зазвичай це селяни, до яких заходив на постій. Я знав усіх цих людей із протоколів слідства. Павло назвав сексотів, яких СБ вирішило залишити для оперативної необхідності, тобто тих, кого не шкода.
- Впевнений, невзабарі все з’ясуємо, – на прощання подав сотнику руку, – ви лепський конспіратор, власне кращий за мене, і я зроблю вигляд ніби не знаю про прихований пістолет, який не знайшли мої люди.
Павло посміхнувся і почервонів.
- У такому разі і я ніби не помітив під столом пістолет, який заздалегідь залишили ваші люди.
Викликав по одному охоронців. Спочатку зайшов Ярослав. Від миті коли переступив поріг хлопець поводився опозиційно. Мені то й на руку, зазвичай такі найбільше втрачають пильність, коли не підлаштовуються під опонента, особливо, якщо опонент більш досвідчений.
- Мені потрібне ім’я нової подруги, яка з’явилася у вашому  оточенні, – кажу, уважно дивлячись на вояка, – із якою познайомилися у Ямниці.
- Яка така подруга? Щось ви, пане, обдурені кимось.
- Може й так, а може й ні. Зараз закликаю не клеїти дурника, а співпрацювати. Се необхідно більше вашому сотнику ніж мені чи вам. Особисто я направлений, аби вберегти його від біди, не дати чекістам такої розкоші, як голова сотника Павла. А командуванню він дорогий як дуже цінна бойова одиниця. Тепер крок за вами, наскільки ви відданий сотнику і його справі, чи з вашого боку прихильність це лише пусте пащекування.
- Я за Павла життя віддам, – Ярослав стис кулаки.
- То й доведіть. Таке питання. Де Павло має бути після завтра знаєте?
- Знаю, але не скажу.
- То й не треба. Павло о двадцять третій прибуде до станції Хриплин, аби зустрітися зі станичним, передасть йому гріпси, приблизно о першій переміститься до Черніїв.
Ярослав сконфужено глянув на мене так, ніби я дістався до його думок, певним чином так і було.
- Але ж… – тільки й мовив.
- До речі, цю інформацію ми отримали із НКВД, так, що витік із вашого кола. Ім’я Ярославе, ім’я. Чекістам це надійшло лише три дні тому. Тож поетапно коли був розроблений маршрут і всі, хто про нього знав?
- Михайлина, із Ямниці, – приголомшено мовив Ярослав, – Павло два тижні тому познайомився, у Львові навчається на лікаря. Але… у них любов.
- Запевняю, невинні не постраждають.
Допит третього, зовсім юного хлопця, років шістнадцяти, лише зміцнив підозри проти Михайлини. Із нею доручив розібратися «Рексу», аби сам виїхав до Ямниці і з тамошнім відділом СБ розібрав справу.
На другий день «Рекс» привіз звітність. Дівчина зізналася, з початку 1944-го року є агенткою Станіславського НКВД. З сотенним познайомилася на весіллі подруги, куди завітав Павло в однострої старшого лейтенанта авіації. Того ж вечора Михайлина повідомила свого куратора і чекісти відреагували – оточили село, та Павло до того вийшов, чекісти свою операцію трактували як «зачистка від бандерівського елемента».
- Я показав сотнику протокол допиту, – говорив «Рекс», – і він…
- Не повірив, – перебив я.
- Так, навіть плакав. Друже провіднику, що у нас за робота така? Скільки горя довкіл, а ми масла до вогню підливаємо.
- Що з дівчиною?
- Хотів залишити, але вона спробувала втекти, ямницький референт «Хорт» її застрілив.
***
Від крайового референта СБ Південно-Західних земель «Смока»(105) приходили зведення, що в терені «Одеса» не все гаразд, заповнений агентами МВД, які взяли під контроль провід і активно впроваджують серед війська і населення антиоунівську політику, а також всіляко компрометують українську армію. Терен під контролем «Далекого»(106). Проблемний провідник і група проблемна. Крайовий провід фактично непідконтрольний Головному визвольному штабу. Трьома партизанами «Далекого», якимись «Убийконем», «Гайчуром» та «Андрійком» зліквідовано двох наших оперативників «Зміюку» та «Латиша». Як довело розслідування, ці троє у 1944-му ніби то втекли зі станіславської в’язниці, а потім уникнули першої хвилі нашої чистки, а подібний елемент, який побував у полоні ретельно перевірявся. Таких людей, якщо спливали докази злочину, ліквідовували, або відправляли у віддалені боївки. Ці троє відсиділися у резервних чотах, де вже чистка здійснилася. Значить якимсь чином дізналися про потаємну операцію СБ. Це свідчення того, що чекісти засіли навіть у керівній ланці служби безпеки, можливо просочилися в моє оточення.  
«Смок» прислав мені листа, в якому закликав ліквідувати «Далекого» та його групу, як бунтівну банду. Я утихомирював його запал. Годі ліквідацій, очевидно, що з чистками ми переборщили, знекровили УПА, та й наша провина у тому, що з’являються місцеві князьки, котрі стають в опозицію Головному Проводу. Наприклад взяти Дубнянський район, звідки від початку 1943-го року приходять скарги на референта СБ «Мамая»(107), який безглуздими репресіями залякав район, і ігнорує накази Проводу прибути для пояснень.
Хоча й керувалися ми благою необхідністю, аби у війську залишився найстійкіший елемент, хто не здається в полон. Так, саме через полон ми маємо впроваджених агентів. У сталіністів стосовно цього є наказ № 227, «ні кроку назад», якщо полон значить зрадник. Ми собі такого дозволити не можемо. По-перше це не стикається с нашим кодексом честі, тримати у лавах шантажем, по-друге – не маємо людського ресурсу.
Я прагну аби навіть викритих агентів залишати жити, одних, яких не можна використати, на кілька років сховати у віддалених бункерах для канцелярської роботи, аби за цей час змінилася мережа.
«Далекого» я знаю ще з 1936-го року з того часу, коли очолював студентську ОУН, він тоді підпорядковувався референту «Світлозіру». Я наказав «Далекому» прибути і разом урегулювати ускладнення, а можливо й непорозуміння. Передав йому листа, де нагадав про наші студентські роки, натякнувши, що ми були близькими приятелями. Запевнив, що я вірю у нього як у відданого побратима, який під впливом  певних обставин припустився деяких виправних помилок. Дійсно, все ще можна виправити, доки не запізно. Ми даємо «Далекому» шанс урегулювати ситуацію. Якщо ж «Далекий» і надалі отаманствуватиме і сим самим гратиме на користь для чекістів, ми зліквідуємо і «Далекого» і його оточення, тому, що у цей складний час, маємо зберегти у своїх лавах виключно здоровий елемент.
***
У військовому гарнізоні міста Рівного запроваджено двоє наших агентів, які не знають один одного. За останні півроку приходять ріжні свідчення, то хтось перевербований. Аби з’ясувати хто, довелося через агентів впливу рекрутувати звичайного солдата і завербувати у Києві, де він мешкав. Із ним працювали дівчата під час його відпустки. Всім агентам я дав завдання надіслати звіт про гарнізон. Головний орієнтир на шифровку солдата. Додому він надіслав листа:
«Вітаю, мої дорогенькі. Як живете !?
Дуже сумую і постійно думаю про вас. Як там дім ??. Чи жива тітка Варя? Я за три з половиною тижні як уїхав бачив її сльози… Ті кошти, які обіцяв, 7 карбованців, невзабарі вишлю, як тіко піду у звільнення. Думаю надіслати вам десяток-2-й поштівок. Це коштуватиме 15 копійок. У відпустку ж не знаю, як вийде…. Служу ще мало, не заслужив. Хотілося б у травні десь числа 13-го аби вам із посівною допомогти. Тут вітрів немає, як у нас, а тихо-тихо».
Підкреслені слова згідно кодової системі цієї групи значили: якщо знак оклику перед знаком питання це значило «важливо, військова частина спецпризначення, секретність підвищена. «Дім» – батальйон, аби було «будинок» велося б про дивізію. «Тітка» – командир полку, «три з половиною» – полковник, «сльози» – командир росіянин, «…» – три офіцера, «7 карбованців» – сім танків, «десяток-2-й» – дванадцять автівок, «поштівок» – казарм, «15 копійок» – 15 кулеметів, «відпустка» – літаки, чотири крапки – чотири літака, «числа 13-го» – 13 гармат, «вітрів» – командири євреї, «тихо-тихо» – двоє.
Інформація із цієї шифрограми співпадала із одним агентом. Так вирахували перебіжчика.
***
1-го січня 1946-го року я з п’ятьма бійцями особистої охорони прибув у розташування районного референта СБ «Гонти», який зі своєю боївкою увійшов до підрозділу «Сови», що оперував на Тернопільщині. Загалом, я і мій штаб охоронявся п’ятдесятьма вояками, які скрізь невідступно мене супроводжували. Та останнім часом я наказав розосередити бійців по периметру, аби рухалися по 5 чоловік. Бо така кількість вояків неодмінно привабить чекістів, їм відомо, що ми вже не оперуємо великими з’єднаннями. А наявність великої групи вказуватиме, що це охорона якогось провідника.
По переду йшла розвідка, зазвичай під виглядом подружжя, за розвідкою група прикриття, флангові рої.
Бункер «Гонти» розташований за п'ять кілометрів від села Буряківка. Приміщення зроблене шахтовою методою. Довгий хід під гірку, укріплений цеглою і колодами. Потім доволі простора кімната, з окремими бічними ванькирами. На мій подив тут обладнано світлом і телефоном.
- Ви б ще й рейки провели, – докоряв я. – Це ж чекістам ніякої розвідки не треба, прийдуть по дроту.
- Не хвилюйтеся, друже провіднику, – посміхався «Гонта», показуючи ряд білих зубів, – Скрізь вибухівка, та й вихід запасний. Непоміченою муха не пролетить. Якщо хто і проскочить варто лише крутнути і ми миттєво до святого Петра разом з кістками.
Я вельми задоволений таким психологічним налаштуванням. Нажаль недостатньо таких, хто обере смерть ніж полон.
«Гонта» відразу перейшов до справи. Розклав на столі мапу Тлустянського району:
- Тут базується спецгрупа майора Слєпцова, – вказав червоний хрестик на мапі.
- Мені він живий потрібен, – кажу з інтонацією, що це не прохання, а наказ. – Сподіваюся ваша пляна прорахована до цяти.
- Складно, друже провіднику, хіба випадок. Із того, що ми готуємо чекістам вряд чи хто живий вийде. Але наказ. Ми задіяли всю мережу інформаторів, серед них буде наша людина.
«Гонта» подав мені розписану пляну операції. Спецгрупа Слєпцова викрила у районі десять наших бункерів. Свідчення того, що Слєпцов впровадив до нас свою агентуру. Саме тому майор потрібен живий. Зліквідувати цю групу непросто. Вишколені у спецшколах, кожен солдат мав бойовий досвід проведення диверсій у глибокому тилу противника. Загін добре озброєний, сім кулеметів «дегтярів», восьмеро снайперів. Пересуваються на вантажівці і «емці», обладнаній важким крупнокаліберним кулеметом і німецьким мінометом. Зіткнутися у бою з такою групою значило втратити багато наших.
Підрозділ «Сови» розпорошений по терену і діяв дотримуючись наказу Шухевича – із великими  загонами большевиків вести оборонну війну, нападати на тили дрібними роями з метою зриву політичних та економічних заходів окупантів, створення для них несприятливих умов існування.
На цю операцію призначено 18 вояків. Для засідки обрали вигідну місцину, в ущелині дорога пролягала через галявину, там і плянувалося замкнути чекістів. Гнізда бомбістів обладнані на соснах, кулеметники до бомбардування ховатимуться у схронах неподалік шляху. Самі метальники до проходу розвідки теж затаяться зі стрільцями. На сосни прибиті гілочки по яких зручно швидко забратися на верхівку і також поквапно злізти.
Аби заманити Слєпцова за дві версти у лісі облаштували фальшивий табір, звели намети і група селян імітувала військове життя. Вночі палили багаття, яке поспіхом тушили, як тіко чути гуркіт літака-розвідника, але пригашували так, щоби розвідник помітив. Надалі наші подвійні агенти поверхово підтверджували, що десь у лісі тимчасово базується окружний провід. Телефонний апарат «Гонти» напряму підключений до сільради, поміг у цьому голова Дмитро Козуб, наш агент. Слєпцов неодноразово зв’язувався з командуванням у Тернополі саме через цей телефон. Тому нам відомий точний час чекістської операції, та й про будь-які відхилення і доповнення нам своєчасно повідомляла співробітниця жіночої сітки СБ «Калина», впроваджена у секретаріят районної міліції. У «Гонти» три кулемети МГ-42, один «максим» і ручний «люйс». Однак головна ставка на бомбістів, вони виконують основну роботу. Хоча «Гонта» і не мав права, та на моє прохання долучив нас до операції.
Я з двома роями під командуванням поручника «Гадюки» укрилися за горбом, де на шляху закрут, наше завдання відрізати і зліквідувати розвідку. У нас на озброєні совєцькі «судаї» у кожного по дві гранати «лимонка». Я від перевтоми тіко ліг, миттєво заснув. Чув, як Ганя поклала мені під голову свій наплічник.
За розрахунком чекісти мали з’явитися не менше ніж за годину. Тілько ніби прикорнув, як повз нас проїхало шестеро вершників. Розвідники. Усі в цивільному, на рукавах пов’язки відзнаки польової жандармерії УПА. За десять хвилин, як розвідка щезла за пагорбом земля здригнулася, спрацював дистанційний фугасний заряд, далі заторохкотіли кулемети.
Ми в гострій поготівлі. На галявині вже звучать поодинокі  стріли, добивали поранених.
- Не виконав мабуть наказ, – кажу тихо Гані. – Із того армагедону навряд чи хто вискочив.
- Занадто складне завдання дав. Гранати, мій друже, не обирають кому життя залишити.
Ось чатовий дав знак «напоготові». Розвідники мчали у поміч своїм. Вже чутно тупіт коней. «Гадюка» наказав відбезпечити і тримати гранати на запобіжниках. Хриплять коні, яких мені чомусь дуже шкода. Наказ поручника «жбурляй». Гранати потонули у снігу. Розрахунок вірний, за ті секунди доки спрацювали уповільнювачі, вершники добралися до зони поразки.
Почалися вибухи. Поранені коні падали, уцілілі ставали дибки. Та розвідники досвідчені, відразу в наступ. Обстріляли наші позиції щільним вогнем. І поливали злагоджено, одні стріляють, інші перезаряджають, а ми повростали у сніг, голови не підняти. Виходять у перших набої, другі стають на заміну. Чим скінчиться? Доки у них боєзапас не вичерпається? «Гадюці» вдалося зробити чергу, змусивши їх на мить припинити вогонь, а нам змінити позиції, і нарешті вистрелити у відповідь. В поміч підійшов «Гонта». Чекістів закидали гранатами.
Ми підібрали зброю і уцілілого коня.
«Гонта» підійшов до мене.
- Це чудасія, друже провіднику, ваш клієнт живий, поранений, але живий. Куди його?
- Давайте до вашого сховища.
Вояки спішно розчленовували забитих коней, аби забрати м'ясо.
***
Я зайшов до бункеру, Слєпцов уже там. Його поранено у стегно і гомілку. Аби страждання майора не заважали допиту я дав знеболюване зі своїх запасів, він попрохав горілки і курити. Ганя стенографувала.
Слєпцов випив перший стакан, почав жувати пігулки. Обзирнувся.
- Непогано «Гонта» облаштувався, а я, між іншим, шукав це лігво зовсім в іншому місці.
- Вам всього лише слід було скористатися деякими правилами із вишкільної програми спецшколи НКВД, а саме – поставити себе на місце супротивника, думати як він.
- Думав, – відмахнувся Слєпцов, закурюючи, – я навіть у самому селі шукав і знайшов.
- Так-так, «Хмара» і «Рись» ви їх взяли, – я зиркнув у записничок, – другого грудня. І вони вам викрили два бункери.
- Викрили, – дражливо мовив майор, знову затягнувшись і розкашлявшись, – аби не мої специ сапери, то рознесло б нас по лісу до єдреній фені. Там стільки вибухівки закладено. Ось тоді пронесло, а тепер, видно, бога прогнівив.
- Ви віруючий?
- А ви? Хіба не показова віра ваша? То для сільських вуйків ви віруючі. А мене не переконаєте, віруючі не можуть убивати.
- Мене в любові до Бога з дитинства виховували. І я не вбачаю тут ніякої показушності. Ми щирі як у боротьбі, так і у вірі.
- Ну, а мені дещо інше прищеплювали, тому у кожного із нас своя правда. Ви мене для одкровень сюди притягнули? Стрілятимете тут, чи десь у лісі? Це як у віруючого питаю, якому з дитинства посіяли такі догми як: не убий, б’ють по правій щоці, підставляй ліву.
- Ми заручники війни. Тому, майоре, облишимо християнську патетику і повернемося до наших земних справ. Справи такі – мені потрібні імена.
- І який мені сенс од тієї відвертості? Адже життя все рівно не залишите. По-перше я приблизно знаю де бункер, по-друге – знаю в обличчя самого «Михайла», чи то Миколу Арсенича. Хіба не достатньо аргументів для смертного вироку?
- Ви добре проінформований, – говорю, – чекістам слід віддати належне. Однак я закликаю вас хоч раз у житті послужитися добру.
- Добру? – Слєпцов зареготав. – Значить отак з бухти-барахти маю змінити світогляд, тільки тому, щоб послужитися вашому, як ви думаєте, добру.
- Та ви й самі не вірите у своє світобачення. Мабуть не покладаєтеся з того часу, коли комуністи убили вашу родину під Бєлгородом. Чи може таки вірите байкам про шкідників із заходу? Ні. Ви просто все життя переконуєте себе. Та й тепер не вірите, що принесли нам щастя. Адже говорили своїм людям під чарку, що тут ваші колгоспи нікому не потрібні, бо люди живуть заможніше, а заможніше тому, що немає над ними комуністів.
- Ну-ну-ну, – Слєпцов вимушено посміхнувся, – хто б нами пишався. Куди нам до вас.
- Ви про що?
- А про те як вдається вам навколо пальця усіх обводити. У Кремлі вірять у ваш примітивізм і цим нас заразили.
- Ви то самі як до своєї місії ставитеся? Місіонери чи окупанти?
- Я вже давно ні про що таке не розмишляю. У мене наказ партії і батьківщини.
- І до чого призвела ваша віддана служба? До того, що вся світова громадськість вас і вашу партію вважають виявом Сатани. А особисту провину можна скупити одним благородним вчинком. Я все рівно знайду ворогів, тільки з вашою помогою зекономили б час.
- Ви не благородство пропонуєте.
- Я пропоную вмерти чесною людиною.
- Я офіцер, ви, судячи з усього, теж маєте якісь моральні зобов’язання. Я можу служити чому завгодно, але захищаю інтереси своєї ідеології, свого бога, якщо забажаєте. І залишуся вірним принципів чи оман, як ви думаєте.
- Так тому й бути.
Я покликав чатового, наказав забрати арештованого, бо самостійно пересуватися він не міг. Слєпцова та інших полонених забрали у глиб лісу. Ми ж за відсутності загону зайшли у село в міліцейських уніформах і вилучили всю документацію майора. Серед паперів я знайшов власноручно підписані звіти-доноси. По почерках вже віднайшли слєпцовських агентів.
***
Се була незаплянована зустріч із Шухевичем. Я відправив своїх людей, бо вже не довіряв зв’язковим генерала. Ми зустрілися в урманському лісі на березі річки. По виразу командувача бачу у нього проти мене накипіло.
- Друже Арсене, вам багато чого слід пояснити і не в приватному порядку і не тепер. Нім вимагаю пояснень стосовно арешту моїх зв’язкових. Репресії з боку вашої служби, вірніше ваших людей, бо все ж сподіваюся служба безпеки не особиста опричнина зверхника «Дем’яна», бо таки складається враження, що перейняли виключно під свою зверхність і перетворили на фактичне НКВД. Адже для народу вже немає відмінності чекісти або ви.
- Прошу вибачення, друже генерале, але я маю свідчення, що в ланці ваших зв’язкових працює чекістський агент, людина наближена до вас, можливо й не одна.
- Є тому докази?
- Прямих немає, та слід тягнеться від викритої в Августинівці криївки. Зіставлення фактів наводить на «Наталку».
- Лише слова. І моя претензія має силу. Ви ігноруєте накази Головного визвольного штабу, дієте на власний розсуд, приклад – справа «Чорноти»(108), він порушив наказ про взаємодію з Вермахтом. Ви ж навіть не заарештували його, в той час за подібну провину зліквідували сотника «Бориса».
- «Чорнота»  діяв у рамках оперативної пляни. Та й мова не про те, на це буде окремий час для пояснень. Вам слід знати, що розпочате розслідування стосовно агентурної діяльності «Наталки» на користь НКВД.
- Такої санкції від мене не отримаєте. Ви її замордуєте, чесну подругу, яка неодноразово доводила відданість українській справі.
Я показав Шухевичу протокол, де занотовані свідчення селян Івана Галая та Казимира Перегуди, вони свідки арешту «Наталки» під час чекістської облави.
- Її арештували і невзабарі відпустили, а вона про те не повідомила. Як таке поясните, друже генерале?
Видно Шухевича це зажурило.
- Людський фактор. Знала, що служба безпеки подібного не подарує. Звичайний страх.
- Вона під присягою, і всі ми під присягою. Йде війна і подібні слабкості не вибачаються нікому.
- Чому ж не забрали її раніше, а тільки тепер плянуєте?
- Знайте, ми не збираємося її ліквідувати. Знадобиться для подальшої роботи.
- Я все рівно переконаний – ви перебільшуєте, як кажуть большевики – «наробили перегибів» із визначенням ворожої агентури.
- Усі зведення про впровадження до наших лав чекістської агентури вельми зашкодили нашій справі, а мало б бути навпаки, бо ми до цього були готові. Та вчасно не вбагнули, що чекісти вели до своїх цілей, перша – боротьба з оунівським підпіллям нашими ж руками, вони просто посіяли серед нас розбрат, і друге – через уцілілі боївки впроваджують за кордон свою агентуру. Адже як ідеально для легенди, людина прийшла із глибокого антисовєцького запілля. І тут я з вами згоден ми підпали впливу, зародилося і виросло недовір’я. Наробили сих самих перегибів.
На прощання передав Шухевичу кодовий квадрат, за допомоги якого будемо вести особисту переписку.
***
Зв’язкову «Наталку» привів начальних охоронної двадцятки «Клим». Починалася друга доба мого перебування у криївці неподалік села Жуків. Хлопці із охорони в іншому бункері, що за двісті кроків. Відразу після допиту я розраховував хутко залишити село і перебратися до півночі. Бо мені стало відомо, що НКВД залучило чималенький ресурс аби зловити мене, напевне у кожному селі по кілька агентів, які мають на мене орієнтири.
«Наталка», вона ж Світлана Галушка вже зрозуміла, що викликано її до провідника СБ не просто на чаювання, бо аби підозра, то обійшлася б звичайним слідчим.
- Я хочу знати, за яких обставин ви, подруго Світлано, були завербовані. Вашу біографію уважно вивчив. Бездоганна оунівка, проходила випробування німецьким полоном, чим вас большевики зламали?
Вона ніби то полегшено зітхнула, без сумніву несла тягар і очікувала арешту. Ганя тим часом відкрила віддушину, яка була заткнута подушкою.
- Клятий майор, у безвихідь таку загнав, – почала оповідь Галушка, – майор Соколовський схопив у Чорткові. Я діяла за легендою, що працювала у низовій ланці зв’язкових провідника «Данила». Розкрила кілька застарілих шифровок і явки провідників, які вже загинули. Мене протримали дві доби, дві безсонні доби допитів, яскраве світло в очі і проклята музика, сумна-сумна, таку журу навіяли, що думалося нехай вже заб’ють до смерті, тіко б скінчилося усе це очікування невідомо чого.  А потім Соколовський каже, що, мовляв, провина важка, але можна спокутувати, для цього треба ліквідувати «Данила», авдь принаймні привести до нього людей майора.
- Як же ви такому повірили? – питаю. – Адже проходили спеціалізований мустерунок(109) і це є в інструктажі. Найпопулярніший гачок чекістів – довіра секретного завдання.
- Повірила, бо зламало мене оте чергування: побої, музика, карцер, знову побої. На думці аби лише вийти на волю, а там гайнути шукай вітра в полі, де сховатися, та перебуду.
- Далі, зрозуміло, перехопили.
- Саме так. Мене привезли в село Бишки, я швиденько у першу-ліпшу хату, попрохала одяг. Почекала ночі і до лісу, а там, як ви кажете, перехопили. За всіма ознаками наші. Ще й допитував слідчий Крутько, якого я пам’ятаю ще з сорок третього у групі «Тура», у польовій жандармерії служив. Тому не мала сумніву, що серед своїх. Крутько нещадно бив, звинувачував у сексотстві, я ж доводила, що працюю у зв’язковій ланці між «Лемішем» і «Чупринкою» і негайно маю передати шифровку генералу, що на моїй лінії працює ворог. Мені тут же дали скласти шифровку і я вказала, що на зв'язок виходжу через криївку в Августинівці. Мене у Бишках зачинили у льоху. А вранці приїхали чекісти. Оди тут і збагнула що накоїла. Соколов сказав, що в Августинівці убито вояків і вони загинули через мене і тепер справжня СБ того не спустить.
- Ви знов таки порушили інструкцію. У подібному випадку треба повідомляти вашого особистого референта.
- Я гідно прийму смерть, друже провіднику.
- У мене такої пляни щодо вас немає. Знадоба вийде у іншій справі.
Я дійсно не збирався її ліквідувати, а використати у грі проти Соколовського.
Вранці вирішив вийти із криївки, бо нарешті пішов сніг. Та недалеке собаче перегавкування змусило повернутися до бункеру, а «Клим» залишився чергувати біля люку, замаскованому під пеньком. Він повернувся за хвилину.
- Друже провіднику, облава, вийти ніяк.
- Почекаємо ночі, – говорю якомога спокійніше, та в душі все вирує, невдала криївка, мав би бути другий вихід.
Я взяв Ганю за руку:
- Сподіваємося, що минеться, а ні, то маєш піти.
- Що за дурниці. Навіть не обговорюється. Я перед Богом обіцяла розділити із тобою щастя і смерть. Я не залишу свого генерала.
- Якого ще генерала, – обійняв її, а вона пригорнулася.
- Для мене ти мій генерал.
О сьомій ранку почули кроки по криївці. Тупцялися, намагаючись визначити порожнечу. Ось по трубі віддушини заскреготів металевий щуп, вибив подушку, яка впала на посуд.
- Це все, – мовив я, зводячи на «парабелумі» курок.
- Друже провіднику, дозвольте дати бій.
Обійняв «Клима». Він пішов по проходу до шахти виходу. Я, тим часом, збирав до купи важливі документи, зокрема, що стосувалися агентів стратегічного впливу, мережа яких тягнулася по всій Україні і деяких регіонів Росії. Невзабарі почулася стрілянина. «Клим» впав у проході, далі вибухнуло, друг підірвав себе.
- Я спокійна, – мовила Ганя посміхнувшись.
- Так, ми їх перемогли.

Епілог
23 січня 1947-го року Микола Арсенич-Березівський був оточений бандами МГБ НКВД. Застреливши зв’язкову С. Галушку «Наталку» та дружину, облив гасом і підпалив документи, застрелився сам. Посмертно отримав звання генерала Служби Безпеки.

ПРИМІТКИ
1 Бельфер – вчитель.
2 Солтис – польський староста.
3 Українська Галицька Армія.
4 Пласт – Національна скаутська організація України, мета якої сприяти всебічному патріотичному самовихованню української молоді, заснована у 1911 р.
5 Кербер – вахтер.
6 Пол.. Собаче плем’я
7 Ігнацій Мосцицький (1867 – 1946) – Президент Польщі у 1926 – 1939 рр. Вчений-хімік, винахідник, засновник хімічної промисловості.
8 Франко Петро (1890 – 1941) – український педагог, письменник, офіцер УГА. Убитий бандами НКВД.
9 Пол.. викинь на смітник.
10 Rebeliant (поль.) – бунтівник.
11 Wstydzic (пол.) – ганьба.
12 Zazalenie (поль.) – скарга.
13 Ярослав Осмомисл  (1130-і – 1187) – князь галицький (1153-1187).
14 Бандера Степан (1909 – 1959 – український політичний діяч, ідеолог і теоретик українського націоналістичного руху ХХ століття. Вбитий агентом КГБ Богданом Сташинським.
15 Коновалець Євген (1891 – 1938) – полковник армії УНР, комендант УВО, голова Проводу Українських націоналістів з 1927, перший голова ОУН. Убитий чекістом Павлом Судоплатовим.
16 Роберт Байден-Павелл (1857 – 1941) – засновник скаутського руху.
17 Равлик Іван (1909 – 1942) – провідний діяч СБ ОУН (б). Керівник відділу розвідки краківського військового штабу ОУН (б). Загинув від рук ґестапо.
18 Хатрак – агент поліції.
19 Пришляк Григорій «Вайс», «Вільховий», «Маріян», «Мікушка» (1913 – 2002) – військовий діяч, розвідник-контррозвідник УПА. Служив у польській армії. Слухач спеціальної школи Абверу для членів ОУН (1939). Член Пласту, «Просвіти», УВО, ОУН (1929), референт СБ ОУН у Кракові (1940 – 1945), провідник особливої групи ОУН у Львові. В’язень польських та большевицьких тюрем.
20 Лебедь Микола «Ігор», «Євген Скиба», «Марко», «Максим Рубан», «Ярополк» – (1909 – 1998) – український політик, один із лідерів ОУН-УПА. Перший начальник Служби безпеки ОУН.
21 «Дід» – Євген Коновалець.
22 Врецьона Євген «Беран», «Ганді» «Волянський», «Турчин» (1905 – 1975) – провідний діяч УВО і ОУН, член УГВР.
23 «Декалог українського націоналіста» – зведення правил в яких висвітлено основні морально-етичні засади учасника визвольних змагань, або «Десять заповідей українського націоналіста» 1929 р. Автор – Ленкавський Степан.
24 ЗУНР – Західна українська народна республіка.
25 Махно Нестор «Батько Махно» (1888 – 1934) – анархо-комуніст, провідник повсталих селян півдня і сходу України 1917 – 1921 р.
26 Тютюнник Юрко (1891 – 1930) – український військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР. Вбитий чекістами.
27 Хатранка – поліцейська облава.
28 Волошин Ростислав – «Березюк», «А.С. Горбенко», «Левченко», «Павленко», «Чепіга» 1911 – 1944. Член Пласту, куреня Січових Стрільців, повітовий провідник ОУН Дубенщини, 1933-1935 – провідник рівненської округи ОУН. Політв’язень польських та німецьких тюрем, полковник УПА.
29 Баїльник – знахар.
30 Політкова – найнята на рік.
31 Старух Ярослав (1910 – 1947) – український політичний і військовий діяч, публіцист, державний секретар міністерства інформації й пропаганди Українського державного правління, член проводу ОУН та провідник Закерзонського краю. Лицар Золотого Хреста Заслуги 1 кляси. Загинув у бою з польським спецвідділом безпеки.
32 Пєрацький Бронеслав Вільгельм (1895 – 1934) – польський військовик, політик, міністр внутрішніх справ Польщі. Керував політикою пацифікації українців у 1930 – 1932 рр. Страчений членом ОУН Григорієм Мацейком на виконання рішення трибуналу ОУН.
33 Лемик Микола (1914 – 1941) – український політичний діяч, член ОУН від 1932 року, від 1941 – крайовий провідник ОУН на східноукраїнських землях. Убитий ґестапо у Миргороді.
34 Підгайний Богдан «Аскольд», «Бик», «Доктор» – діяч Української визвольної організації, ОУН.
35 Мацейко Григорій (1913 – 1966) – член ОУН, виконавець замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького.
36 Горбовий Володимир (1899 – 1984) – діяч УВО і ОУН, адвокат у Галичині, оборонець у політичних процесах.
37 Мигаль Роман (1911 – 1939) – військовий та політичний діяч. Член УВО та ОУН. Заступник Степана Бандери в референтурі пропаганди ОУН. Командир відділу бойової розвідки крайового проводу ОУН (з 1933). У 1936 польською владою засуджений до довічного ув’язнення. Був убитий під час конвоювання в’язнів на початку 2-ї світової війни.
38 «Птахи небесні» – так у Львові називали кримінальних злочинців.
39 Теракт здійснив чекіст Павло Судоплатов, передавши полковнику заміновану коробку з-під українських цукерок, нібито подарунок із України.  
40 Мельник Андрій (1890 – 1964) – полковник армії УНР, військовий та політичний діяч, соратник Євгена Коновальця, організатор формації Січових Стрільців у Києві, один з організаторів УВО.
41 Костьол Святого Хреста – з 1884 року перетворений на тюрму суворого режиму. Під час польської окупації Західної України у в’язниці «Святий Хрест у 1936-1939 рр. відбували покарання С. Бандера, М. Лебедь та інші провідники.
42 «Іванова хата» – в’язниця.
43 Береза-Картузька – концентраційний табір, створений польською владою у 1934 році в місті Береза-Картузька.
44 Власовський Іван (1883 – 1969) – церковний та громадський діяч, член Товариства імені Петра Могили в Луцьку, член комісії з перекладу богослужбовиг книг, учасник українізації православного церковного життя на Волині 20-30-х років.
45 Рощинський Петро (1890 – 1943) – лікар і громадський діяч на Волині, вбитий німцями.
46 Казня – камера.
47 Фіцо (пол..) – дулю.
48 Косак-Тарнавський Зенон «Конашевич», «Сакко», «Тарнавський» (1907 – 1939) – український військовий та політичний діяч, провідний член УВО і ОУН, автор 44-х правил життя українського націоналіста, бойовий референт Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ, керівник організаційної референтури УВО, заступник начальника генштабу Карпатської Січі. Загинув 18 березня, відстоюючи незалежність Карпатської України в селищі Буштино.
49 Шухевич Роман «Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Тарас Чупринка», «Чернець», «Чух» (1907 – 1950) – український політичний і державний діяч, військовик. Член галицького крайового проводу ОУН. Командир з боку українців військового підрозділу «Нахтігаль» в складі іноземних легіонів Вермахту, Генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА, голова Секретаріату УГВР, Герой України. Вбитий у бою з бандами НКВД.
50 Лопатинський Юрій «Калина», «Шейк» (1906 – 1982) – військовий діяч, підполковник УПА, один із командирів «Нахтігалю».
51 Литвиненко Іван (1891 – 1947) – полковник армії УНР, вчитель старшинської школи УПА. Контррозвідник. Потрапив у полон до большевиків, убитий в тюрмі.
52 Вігльгель Франц Канаріс (1887 – 1945) німецький військовий діяч, начальник Абвера, адмірал. Вбитий нацистами, як один із учасників замаху на Гітлера.
53 Олекса Гасин «Дор», «Лицар», «Сук», «Чорнота» (1907 – 1949) – український політичний і військовий діяч, учасник визвольних змагань 1940-х років, заступник військового міністра в Українському державному правлінні 07.1941, керівник групи УПА-Захід (на початку 1944), начальник Головного військового штабу УПА, полковник УПА. Застрелився аби не потрапити в полон бандам МГБ.
54 Карачевський Осип «Свобода», «Юзик» (1905 – 1944) – діяч ОУН, член командного штабу Карпатської Січі, керівник старшинської школи ОУН в Турковичах на Холмщині. Убитий німцями у концтаборі Аушвіц.
55 Волошин Августин (1874 – 1945) – український політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття, греко-католицький священник, 1938 прем’єр-міністр автономного Уряду Карпатської України, в 1939 став президентом цієї держави. Герой України (посмертно). Захоплений у полон бандами большевиків, помер у московській в’язниці Бутирки.
56 Колодзінський Михайло «Ґузар», «Кум» (1902 – 1939) – діяч УВО та ОУН, начальник Генерального штабу Карпатської Січі, Верховний Командант Збройних Сил Карпатської України, полковник. Загинув у бою з угорськими загарбниками.
57 Говеди – угорські солдати.
58 Мюллер Генріх (1900 – ?) – шеф таємної державної поліції (ІV Головного управління імперської безпеки Німеччини), групенфюрер СС і генерал-лейтенант поліції.
59 Причі – тюремні нари.
60 Гайвас Ярослав «Андрух», «Бистрий», «Камінь» (1912 – 2004) – член крайової екзекутиви ОУН.
61 Рибчук Богдан «Оса» (1913 – 1989) – обласний провідник ОУН Станіславщини, в’язень німецьких таборів.
62 Мащак Осип (1908 – 1976) – крайовий провідник ОУН, автор «Молитви українського націоналіста».
63 Тимчій Володимир (1911 – 1940) «Володимир Зборівський», «Євгеній», «Окулярний», «Лопатинський», «Сніг» – провідний діяч ОУН, один із творців ОУН (революційної). Загинув у бою з бандами НКВС.  
64  Другий Великий Збір ОУН (1939) відбувся у Римі. Відкрив А. Мельник.
65 Стецько Ярослав (1912 – 1986) – активний діяч ОУН. З 1941 – перший заступник провідника ОУН (б).
66 «Скиба» – М. Лебедь
67  Дружини українських націоналістів.
68 Борман Мартін (1900 – 1945) – німецький державний і партійний діяч, рейхсляйтер, голова Штабу заступника фюрера, особистий секретар Гітлера.
69 Сидор Василь «Вишитий», «Зов», «Конрад», «Краве», «Крегул», «Лісовик», «Шелест» (24.02.1910 – 14.04.1949) – член ОУН від 1929 року. Член повітового проводу ОУН Сокальщини, 02.1935 у Львові засуджений до 4 років ув’язнення, вийшов на волю 09.1936. Бойовий референт Сокальського повітового проводу ОУН. 1936 член Сокальського окружного проводу ОУН. 5.08.1937 знову арештований, вийшов на волю 09.1939. 1941 – учасник ІІ Великого Збору ОУН у Кракові. Викладач на старшинських курсах ОУН у Кракові (1940 – 1941). Командир сотні в батальйоні «Нахтігаль» (1941) і 201 батальйоні «Шуцманшафт». 12.1941 – 12.1942 – поручник. Один із організаторів і керівників УПА на Волині і в Галичині – керівник військового осередку при Проводі ОУН (02 – 05.1943), шеф КВШ УПА на Волині. 05 – 08.1943 в ранзі майора УПА, 1943 – 04.1949 – член ГВШ УПА, 26.01.1944 – 04.1949 – командир УПА-Захід, заступник Головного Командира УПА. Член крайового проводу ОУН ЗУЗ, генеральний суддя ОУН, крайовий провідник Карпатського краю. 1946 – полковник УПА, нагороджений Срібним Хрестом бойової заслуги 1 кл. Загинув у бою з бандою МҐБ при обороні криївки в долині Лімниці.
70 Шух – Шухевич.
71 Теодор Оберлендер (1905 – 1998) – німецький політик, військовик. Під час Другої світової війни був політичним керівником у батальйоні «Нахтігаль».
72 Нім. Ahnenerbe – «Спадок предків», повна назва – «Німецьке товариство з вивчення давньої германської історії та спадку предків») – організація створена для вивчення традицій, історії та спадку германської раси. Входила до складу СС. Єдина організація, що займалася окультизмом на державному рівні.
73 Ватутін Микола (1901 – 1944) – большевицький воєначальник, генерал армії. 29 лютого під час огляду частин фронту потрапив під обстріл польової жандармерії підпорядкованої УПА (за іншими даними, напад інсценований спецбоївкою НКВД), був поранений у стегно. Помер у Київському шпиталі через ненадання медичної допомоги.    
74 Рокосовський Костянтин (1896 – 1968) – большевицько-польський полководець та державний діяч, маршал СССР, маршал Польщі.
75 Ріхард Ярий (1898 – 1969) австрійський та український військовий діяч, один із провідників ОУН.
76 Рефектар – їдальня.
77 Гріпс – шифрована цидулка, скручувалася дрібним рулоном. Зазвичай виготовлювався із папиросного паперу, аби кур'єр міг з’їсти, и якось по іншому знищити.  
78 Дмитро Негрич «Мороз» (1909 – 1945) – командир «Березівської» сотні УГА. Загинув у бою з більшовицькими бандами.
79 Боровець Тарас «Тарас Бульба», «Ґонта», «Чуб» (1908 – 1981) – діяч українського повстанського руху часів Другої світової війни, засновник УПА «Поліська Січ», від 16 листопада 1941 – генерал-хорунжий.
80 Федоров – командир большевицьких диверсантів.
81 Дмитро Мирон-Орлик (1911 – 1942) – ідеолог ОУН, голова Проводу ОУНР на Осередньо-Східних Українських Землях (ОСУЗ). Вбитий ґестапівцями у Києві при спробі затримки.
82 Сапун Семен (1883 – 1943) – український революціонер-підпільник. Лідер Сумської обласної мережі ОУН (б) під час німецької окупації. Голова товариства «Просвіта» у м. Суми. Вбитий гестапівцями разом з 650 сум’янами, спалений живцем у овочесховищі.
83 «Ярлан» – одне із псевдо Я. Старуха.
84 «Легенда» – одне із псевдо Я. Старуха.
85 Сидор (Сушко) Софія, Романів Наталія «Наталка», «Тирса», «Віра» (1920 – 1949) – дружина командира УПА-Захід В. Сидора «Шелеста». Загинула в бою з бандою МГБ у франківській області у долині річки Лімниці, на схилі гори Яйко, в урочищі Яла.
87 Кабайда Анатоль (1912 – 1998) «Медвідь» – член ОУН з 1929 р., учасник похідних груп ОУН (м). Призначений до штабу «Поліської Січі – УПА».
88 Сак Пантелеймон «Могила», «Всеволод», «Сила», «Коваль» (1905 – 1943) вчитель, історик, учасник похідних груп ОУН (1940), викладав історію у Київському університеті. Редактор підпільного видання «За самостійну Україну» (Вінниця), автор брошур, статей та відозв, написав книжку «Україна якою є, і якою буде». З липня 1942-го Крайовий провідник ОУН на СУЗ. Загинув у грудні 1942-го у київській в’язниці ґестапо.
89 Тепер вул.. Богдана Хмельницького.
90 Грицай Дмитро «Перебийніс» (1907 – 1945) – політичний і військовий діяч, референт Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях, генерал-хорунжий УПА, начальник Головного штабу. Страчений у чеській поліції у Празі.
91 Матла Зіновій «Дніпровий», «Святослав Вовк» «О. Львівський», «Чорний» (1910 – 1993) – діяч ОУН.
92 Башук Петро «Зборовський», «Чок» (1911 – 1995) – український громадський та політичний діяч.
93 Костянтин Цмоць «Вовченко», «Град», «Модест», «Стрілець», «Юра» (1914 – 1944)  – окружний провідник ОУН Стрийщини (1939 – 1941), співробітник референтури СБ КП ОУН ЗУЗ, керівник охорони підпільної радіостанції «Вільна Україна» біля с. Ямельниці Сколівського району Львівської області. В’язень польських та совєцьких тюрем.
94 Дмитро Куп’як «Клей», «Весляр» – працівник крайової референтури СБ ОУН ЗУЗ.
95 Див. Сидор Василь.
96 Ковальський Юліан «Гарпун» (24.11.1918 – 13.05.1943) – член ОУН, вояк батальйону «Нахтігаль», чотовий 201 батальйону «Шуцманшафт». 12.1941 – 12.1942 – хорунжий, поручник. Весною 1943 – шеф штабу УПА на Волині. Посмертно підвищений до ступеня сотника УПА.
97  СМЕРШ – абревіатура початкових букв російського гасла «смерть шпионам» – відділ контррозвідки народного комісара оборони, сформований для типу Червоної армії, боротьби з дезертирством, шпигунами і диверсантами, а також виконував фактично терористичні функції серед військовослужбовців та мирного населення.
98 Ландвірт – господарський керівник.
99 Клячківський Дмитро «Блонд», «Клим Савур», «Охрім», «Роман», (1911 – 1945) – провідник ОУН м. Льовав, Крайовий Провідник ОУН ПЗУЗ, організатор і перший командир УПА на волині, Командир УПА-Північ, член ГВШ УПА, полковник УПА (посмертно). Загинув у бою з бандами НКВД біля Оржівських хуторів, Клеванського району на Рівненщині.  
100 Кузнєцов Микола «Грачов», «Пух» (1911 – ?) большевицький диверсант-провокатор, агент НКВД, під час Другої світової війни виконував терористичні завдання большевицького командування – вбивав керівників німецької адміністрації в Рівному та Львові з метою викликати репресії проти українців, офіційна дата смерті 1944.
101 17 листопада 2013 року у селі Нижній Березів відкрито пам’ятник Миколі Арсеничу.
102 «Стрибки» – (від рос. «истребительные батальйоны» перевербовані колишні вояки УПА, червоні партизани, які мали досвід боротьби з українськими партизанами.
103 Загумінок – окраїна, передмістя.
104 Когуч Павло (1923 – 1951). Сотник. Загинув у криївці разом з побратимами Ярославом Глумом та Ігорем Скрентовичем. Заблоковані у криївці бандами НКВД, большевики послали одного із селян до сотника з пропозицією здатися, на що отримали відмову. Вояки застрілилися.  
105 Козак Микола («Богдан», «Вівчар», «Смок» – 1914 – 1949 крайовий референт СБ Південно-Західних українських земель, командир УПА-«Північ». Лицар Золотого Хреста Заслуги. Загинув у бою з бандами МГБ.
106 Янишевський Степан («Далекий», «Тома») – 1914 – 1951. Вчитель історії. Член ОУН. За дорученням Проводу перебував на службі в німецькій поліції, референт СБ округи УПА-«Північ». Поручник УПА. У 1945 на знак протесту проти масових «чисток» СБ лав УПА створив опозиційний крайовий провід. У 1948 судом ОУН засуджений до «смертної кари без права реабілітації». У 1948 тричі поранений потрапив у полон до большевиків. У 1951-му страчений.
107 Панчук Олександр («Мамай», «Спритний») 1921 – 1951. У 1939 – 1940 роках крайовий провідник ОУН Дубнянського району. 1942 – 1945 – зверхник СБ ОУН Дубенського, Вербівського, Демидівського районів. У червні 1945 оточений бандами МГБ при спробі застрілитися важко поранив себе. Куля пройшла поза черепом вибивши очі. Також були прострелені ноги. Після 6-ти років постійних катувань не зламався. Поводився з катами зверхньо, говорив, що загарбники не мають права його судити, вони ніхто. Розстріляний у Дубенській в’язниці.
108 «Чорнота» – Олекса Гасин.
109 Мустерунок – вишкіл.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Анатолій Азін, 14-01-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0663559436798 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …