Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2483
Творів: 44783
Рецензій: 87673

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

Генерал (8)

© Аркадій Поважний, 09-01-2014
(продовження)
***
Під пильністю оберста Джягера нашу службу взяло під контроль львівське ґестапо. Я відразу ж помітив стеження, до того ж цілодобове. Будинок навпроти порожній, мешканців убили більшовики. Ганя угледіла, що там хтось буває, вночі кілька разів блимнув вогник ліхтарика і сірника. Мої люди відвідали підозрілу квартиру і знайшли сліди чергування, поруч підвіконня купа недопалків. Я зробив вигляд ніби не помітив «хвоста». Нехай думають що ми такі дурні як вони гадають.
Коли у кав’ярні зустрілися з Шухевичем я знаками дав зрозуміти, що за нами пильнують із сусіднього столика, цілком можливо столи зарядженні німецьким сучасним обладнанням для прослуховування.
- Погода, друже Михайле, не радує.
- Чому радіти, – погоджуюсь, – прийде холод, а у нас одежини відповідної немає. То ж ви поклопочіться.
- Вже шапкуємо. Нам би на фронтах рік дотягнути, а там роз’ясниться.
- Що наш старий друг?
- Передавав аби берігся і не забував краківських обіцянок.
- Все так і буде.
Наш засекречений діалог розшифровувався так: «Союз із німцями протримається рік-два. Готуємося до розриву», «Ми до цього готові, – відповідав я, – військові формування у стані готовності», «За умовним наказом в один день всі вояки мають залишити місця служби». «Що прохав передати провідник?». «Все за краківською пляною».
Бандера теж передбачав розрив із німцями, можливо навіть раніше за всіх, я пригадував наші діалоги, тільки тепер розумів деякі натяки. Отже, на нас очікує партизанська війна з німцями і, без сумніву, з червоними терористами, якими відступаюче НКВД нашпигувало містечка і села. Хоча зовнішніх ознак розриву ніби то й не видно. Німці дозволили ОУН легалізуватися у Львові та інших звільнених містах, запрацювали осередки «Просвіти», відкрилися церкви, випускалися українські газети, відродилися театри, але все те ніби большевицька копія у 1939-му, аби приспати нашу пильність, комуністи гралися у міжнаціональну толерантність, а ці нам підспівують.
У вечорі до мене конспіративно завітав Василь Сидір («Шелест»)(69) заступник Шухевича у «Нахтігалі». До моєї квартири можна потаємно зайти через сусідній під’їзд, ключ від горища у тайнику. Із «Шелестом» договорювали те, що не змогли з Романом. Курені «Соловейко» і «Ролянд» німці перекидають до Білорусії на боротьбу з червоною партизанкою. Шух(70) веде переговори через нашого симпатика у Вермахті – Оберлендера(71) з шефом Абвера – Канарісом, аби не допустити ліквідації ДУН. Завдяки Оберлендеру стало відомо, що 16 липня на нараді керівників Райху, Гітлер за нашіптувань Бормана наполягав аби на окупованих територіях унеможливити формування іноземних військ, ніхто окрім німців не має права носити зброю. Куреням нав’язують річний контракт, згідно якого вояки мають бути передислоковані до Білорусії вже як «шуцманшафтбатальйон».
- Іншого виходу сотник доки не видить, – «Шелест» узяв у мене коди, за помоги яких спілкуватимуся з Шухевичем. – Роман прохав переповісти, аби ви алярмово йшли з квартири, готуються масові арешти Проводу. Бандері, Стецьку вже обмежили пересування, вірогідність скоро арештують.
- Мені про це вже відомо. То провідник йде у запілля? – питаю.
- Ні.
- Зрозуміло.
Можна й не питати. Звісно Бандера не піде в біга. Та ж сама гра що і з поляками, тільки більш витончена. Просто убити його німці не зможуть, це не москалі, які у подібних ситуаціях керуються зовнішніми емоціями. Гітлерівці усвідомлюють, що насильницька смерть Бандери призведе до його канонізації і посиленню авторитету ОУН (б). Німці сподіватимуться, що утримуючи провідника спроможні впливати на український рух. Певно астрологи із «Аненербе»(72) вирахували потужну сакральність самого поняття «УКРАЇНА», тому заборонили цю назву, замінивши на топонім «Галичина». До того ж у Бандери є опікуни у вищих колах Райху, бо не всі впевнені в остаточній перемозі Гітлера. Дехто, як наприклад Канаріс, ставлять під сумнів геній фюрера. Колись таки клюне безумному єфрейтору півень у дупу, ось тоді і знадобиться козирна карта і нею стане оунівський провідник.
***
За моїм дорученням Іван Равлик вирушив до Клевані, там сформована школа української міліції. Звісно організація здійснювалася без відому генерал-губернаторства. На вишколі акцентувалося на розвідницькій роботі. Я зняв іншу квартиру де тижнями проводив підготовку груп по 5-10 чоловік. Перевіряв кожного індивідуально на осяжність предмету. Мої курсанти мають взяти відповідальність за визначені терени, де поширюватимуть власну мережу розвідки.
- Запам’ятайте, – напучував я, – якість вашої роботи, в першу чергу, спирається на якість агентури. Чим більше зможете залучити добровільних помічників, які працювали б не за матеріяльний інтерес, тим краще. Впроваджуйте ідею, що кожен свідомий є почесний агент служби безпеки.
За моїм задумом кожна референтура має складатися із керівника, який опікується провідною ланкою, до неї включений вишкільний референт, він відповідає за інструктаж, підбирає відповідну літературу, його заступник опікується внутрішньою структурою ОУН, безпекою, розвідкою. Відділ міліційного формування розподіляється на три ланки, одна займається порядком на території, друга працює з населенням, проводить профілактичні роботи з людьми налаштованими проти ОУН, третя опікується кримінальним елементом. Окремі підрозділи беруть під агентурне спостереження проукраїнські організації, які не побажали приєднатися до нашого руху, це: ОУН (мельниківці), Український народний козачий рух, Фронт національної єдності, гетьманці-монархісти.
Про ці дійства ми розмовляли з Бандерою. Степан категоричний чим запалив і мене. Тоді, коли зустрічалися у соборі св. Юра, він говорив:
- Розпочалася війна. Доки на один фронт. У відбудові нової держави має бути лише єдина об’єднуюча сила, інакше ми повторимо помилки першої УНР. Здобудемо Україну, ось тоді, будь ласка, демократія. Тому, друже Арсене, зобов’язані стати і бути непримиренними з іншими політичними силами, які йдуть паралельно з нами до єдиної мети, але не в ногу. Будуть різні направлення, буде хаос, усобиці і нас візьмуть голими руками. Ми, або ніхто. Хто на шляху, тих зліквідувати.
Перше, що я зробив, то це завербував усіх офіціантів в ресторані-харчівні на вулиці Курковій 24, де зазвичай збираються мельниківці.
***
Степана арештували 5 липня 1941-го року. 6-го вранці почалися арешти активістів ОУН, які жили легально. Арешт Провідника і деяких керівників вищої ланки не послабив організацію. До сього ми були готові. Зв'язок працював ідеально, навіть вдалося налагодити листування зі Степаном і Стецьком, якого теж взяли під арешт. Через агентів впливу наша розвідка мала витоки інформації із німецьких і большевицьких установ. Я активував берлінські і московські канали. У першому варіянті у мене були кадри близькі до секретаріяту Бормана, у большевиків мої люди працювали в апараті Ватутіна(73) і Рокосовського(74). Передача свідчень здійснювалася за допомоги телеграфу і через «далеке забезпечення». Часто я за два-три дні від ворожого штабу знав про переманеврування військ, бо секретна запечатана депеша приходила пізніше. Також багато агентів СБ ОУН перебувало в іноземних формуваннях Вермахту, ці люди впроваджені в керівництво ворожих штабів і по можливості впливають на прийняття рішень скеровані на нашу користь. Я не мав сумніву, що багато наших надсекретних плянів теж потрапляють до розвідки неприятеля, тому наказав у цій царині звузити ведення документації, а ті документи, які вийдуть друком повинні нести більше дезінформативну функцію. Подібну тактику слід застосовувати раз на три місяці. Бо постійна дезінформація рано чи пізно викриється.
Вже 14 вересня конспіративною лінією від Гюнтера прийшло повідомлення, що Канарисом підписаний наказ про розрив офіційних стосунків Абверу з ОУН бандерівською. А 16 вересня заарештований координатор нашого співробітництва Ріхард Ярі(75).
***
2-го січня 1942-го року у соборі св. Юра ми з Ганею вінчалися. Без помпи, без музики. Знаю, для жінок це особливий день і кожна бажає максимум урочистості: біла сукня, багато квітів, багато гостей. Дещо я міг дозволити і навіть хотів, та Ганя рішуче відмовила:
- Це все пустощі. Йде війна, – говорила категорично, а може й заспокоювала мене, – робимо як розвідники – утаємничено.
Панотець Теодор завершив таїнство. Іван Равлик з Пришляком виявляється спроворили стіл у рефектарі(76), що в Медових Печерах. Лише десять своїх людей, нікого зайвого, ще нашу потаємну сватьбу охороняли бойовики СБ.
Якогось гостя не пускали, про це повідомив охоронець. Прийшов вістовий від Шухевича, ми усамітнилися в кухні.
- Сотнику утелющують річний контракт, – повідомив вістовий, – курінь намагаються розформувати. Сотник конче потребує зв'язок з головним проводом. Деталі, говорить, ви знаєте.
- Перекажіть Чупринці, що я невзабарі буду. Кореспонденції не маєте?
- Ні.
Звісно ні. Роман не може довірити навіть шифровані гріпси(77). Вочевидь поштові лінії ненадійні. Німцям і натяк не має потрапити, що у лісах у стані бойової готовності армія.
***
Відразу після пошлюблення ми з Ганею приїхали до Нижнього Березіва. Чотирьох охоронців залишив у селі, аби розосередилися і не муляли очі. Односельці можливо знають, що я в ОУН, але не мають відати, що я у Проводі. Спершу завітали до церкви. Піднімаючись сходинами зіткнулися з Андрієм Білавичем.
- Слава Ісу, – привітався я.
- Навіки слава Богу, – одповів Андрій. – Як ся маєш?
- Дякувати Всевишньому. Знайомся, дружина моя Віра.
- Радий, – поцілував їй руку. – То ти у відпустку?
- Так, у Варшаві електриком працюю.
- Про Василя вже чув?
- Про якого?
- Та про небожа твого.
- Ні, а що таке?
- Горе. Полонили, тепер десь до Німеччини завезли, ніби аж під Берлін кудись.
Я поспішив додому. Дорогою показав школу де навчався.
Вдома застав тата, який копирсався кіля трояндової клумби. Невзабарі обідали, тато, ми з Ганею, дружина Івана Ніна і маленька племінниця. Ніна плакала, як то тепер на чужині Василько.
- Спробую щось вдіяти, – заспокоюю.
Виходжу з Ганею на подвір’я, складаю листа до Гюнтера, мого наставника по спецшколі. Так, він мав рацію, наші народи можуть воювати, але ми, розвідники, пов’язані назавжди. У цидулі прохаю розшукати Василя Арсенича і командирувати назад до Нижнього Березіва. Впевнений, Гюнтер дотримається давньої домовленості. Кур'єр-вершник помчав до Коломиї, аби через міжнародну систему зв’язку відправити послання до Берліну.
Залишок дня ми з Ганею блукали по селу. Я обійшов усіх родичів, аби засвідчити пошану, ну й дещицю виконати – вилучити всі світлини де зафіксований я. Знаю кілька залишилося у Ґеників ще за часів гімназії. Та там я ще молодий з чубом, а тепер лисина. Навряд чи подібна орієнтировка допоможе ідентифікувати мене сьогоднішнього. Скупалися у крижаній річці і відразу до вогнища. Вона після Сяну не боїться холоду, але той подвиг виліз боком, у нас тепер не буде дітей. Розмовляли з односельцями. Толоки точилися в основному навколо чогось глобального, пов’язаного з міжнародним положенням. У вечорі завітав станичний, він єдиний у селі знав, що я із провідної ланки ОУН, тільки не відав якого рангу. Надав йому документи, згідно яких я політвиховник старшинської школи.
- Пане Миколо, припадком не маєте вихід на провід служби безпеки?
- Знаю деякий людей, – говорю. – По що вам?
- Зайдеї почали з’являтися. Ось хоча б нещодавно із Коломиї трійко приблукали, таке ніби із ОУН, та один кілько разів у розмові казав «да», замісто «так» та ще й деякі московські слівця вплітав, хоча стверджував, що із Станіслава родом. Агітують за ОУН бандерівську, та більше схоже на те, що розвідку збирають хто прихильник.
- І як люди їх стрічають?
- Звісно більш-менш мислячі розуміють що до чого. Ото б нам референта з кількома бійцями сюди.
- Я повідомлю обласний провід.
Інформація станичного виявила нечистоплотність крайового референта СБ, якого я наказав негайно замінити. Це також навело на думку, що треба налагодити інспекцію роботи зверхників служби безпеки в районах, схоже багато хто надсилають мені пусті звіти, як наприклад Змій, у підпорядкуванні якого Нижній Березів, адже про зайд, і про те, що виарештувано десятеро хлопців, серед яких і мій синовець, не повідомлено.
Ми з Ганею і двома охоронцями піднялися на гору Тивуш. Тут дві ділянки, куплені ще моїм дідом. Звідси розкривається весь краєвид Нижнього Березіва.
- Друже провіднику, – звернувся командир моєї охоронної «двадцятки» «Клим», – ми підготували шлях відходу. Гадаю за два дні тут з’являться ґестапо. Якщо вже не тут.
- Відпочинемо кілька днів. Про наближення ворога люди станичного повідомлять. Отець Іван дасть нам прихисток.
Ночувати пішли не до батьківської хати, а до священика. Панотець розмістив нас у літньому будиночку. Я вперше за стільки років добре виспався. Усе тут заспокоює. Так хочеться аби війна скінчилася, та жити тихо у цьому любому Богу місці.
Вранці завітали до школи, сів за свою парту, задня біля вікна.
- Я розумію твої почуття, – Ганя гладила мене по лисині, – ти колись тут був щасливий.
- Так люба, я все думаю який то рай насправді. Чи святий Петро впустить до божественного саду, або ж таки потрапимо у це місце, мені і раю того не потрібно, тіко сюди повернути і гуляти з тобою вічно.
Наступної ночі залишилися з охороною у мисливському будиночку в горах. Через день спустилися в село аби попрощатися з ріднею. На мій подив небіж Василь вже прибув у село. Він попросився було зі мною, та я відмовив.
- Залишайся у цій окрузі, захищай рідне село, – дав останню настанову.
- Допевне, вуйко Миколо, ви не простий політ-виховник, адже до Станіслава мене літаком екскортували, ніби цабе якесь.
Я пошарпав його по плечу:
- Збіг Васильку, усе збіг, я опосередковано доклав руку.
Василь погоджено кивнув, та видно не повірив. Станичний зареєстрував його до загону «Мороза»(78), який невзабарі мав оперувати у цьому районі.  
***
Ми з Ганею приїхали до Шухевича в Білорусію. Оберлендер забезпечив надійними перепустками. Офіційно ми прибули з інспекцією ОУН, неофіційно – я мав забрати у Шухевича курінний архів. Тепер курінь йменувався 201-й «шуцманшафтбатальйон» і виконував охоронні функції, захищаючи села від комуністичних банд.
Вояки квартирували у колгоспних клунях переобладнаних під казарми. Для Шухевича відокремлений куток з вікном, загородження із дошки розібраного шифоньєра. Хоча сотник мав право квартирувати у селянській хаті, та Роман хотів бути постійно з батальйоном, є причини для непокоєння. Розформування могли здійснити вночі, потаємно без відома командира.
- Не заперечуватимете, якщо я залучу вас, як особистих листонош? – Роман вклав лист до конверта, передав мені. – Приватна пошта цим каналом не передається. Та так швидше дійде.
- Звісно-звісно. Якщо бажаєте я налаштую вашу особисту лінію.
- Знаю, друже Арсене, у вас їх не менше шести, але то ваша робота, так потрібно для діла. Я ж не можу для цього залучати військовий ресурс. Слід вас пригостити, та зараз немає чим, трібно купити у селі. У нас сьогодні піст.
- Піст? Не середа ж і не п’ятниця.
- У селі дитячий будинок животіє, то взяли у пошанівок. Дітлахи совєцьких військовиків. Німці відмовилися постачати. Я запропонував воякам двічі на тиждень відмовлятися від їжі.
- Богоугодно, та чи виправить ситуацію? Контракт закінчиться, батальйон піде. І що тоді?
- Я цю проблему не залишу без контролю, – Шухевич взявся клопотатися із квіткою на підвіконні, підсунув до кутка, куди потрапляли промені. – Як із нашими справами?
Сотник мав на увазі підготовку плацдарму для української армії.
- Робота чималенька. Та совєти залишили незліченно наявних і потаємних симпатиків. Небезпечні другі. Вони всіляко підбурюють адміністрацію діяти репресивно проти селян, компрометують нас.
- Значить робота політичної референтури незадовільна, – Шухевич розкрив валізу, вилучив течку. – Ці документи прошу передати Головному Проводу, належить розповсюдити серед низових військових ланок. Се інструкція про військові ступені, але недопрацьоване. Однак головні військові постулати є.
- Я можу скопіювати і розпочати негайно, – запропонувала Ганя, – друже сотнику, справа зладнається ліпше якщо добудете чим надрукувати.
Шухевич сходив до штабу приніс машинку «Ремінгтон» переобладнану під український шрифт.
- По німецьких документах зафіксована ваша поїздка, в СД будуть перевіряти, шукати причини. Трібно їм якусь версію закинути. Адже не повірять, що ви здійснили подібний вояж, аби помилуватися ідилією співдружності цивільних з шуцманами.
- Про те не переймайтеся, друже сотнику.  
- Так чи інакше, друже Арсене, наші приготування не залишилися поза увагою. Просто німці гадки не мають про масштаби, та й большевики теж. Ось і треба аби не дізналися. Всі спокійні бо провідник арештований. А Бульба-Боровець(79), як їм думається, під контролем.
- То ж і далі підтримаємо стереотип про нашу маргинальність.

(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.84393882751465 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Гемінґвей правдивий
Я не знаю формули успіху, зате я знаю формулу провалу — це спроба сподобатися всім. Ернест Гемінґвей …
Служниці Республіки Гілеад
«Оповідь Служниці» Марґарет Етвуд — роман-антиутопія, де на прикладі тоталітарної Республіки Гілеад …
«Блискучий розум»: геніальність, що межує з божевіллям
Чи існує зв’язок між геніальністю та безумством? Це запитання вже десятки років залишається відкритим …
Аґата Крісті: Стати свідком чужих обвинувачень
«Ця жінка заробила на вбивствах більше, ніж будь-яка інша, включаючи Лукрецію Борджіа». Вінстон Черчилль …