***
Я зорганізував групу із чотирьох чоловік, які мають збирати совєцьку літературу у царині військової дисципліни. Інструктував особисто:
- Головне друзі, не виявляйте відкритої зацікавленості, особливо якщо оперативний простір у прикордонних територіях. Такі книги є в бібліотеках, але виявлення легального інтересу неодмінно наразить на спостереження НКВД. Намагайтеся проникнути далі України, в Росію. Головне одаль кордону. Шукайте людей, які пишуть наукові роботи, мають у власному користуванні таку літературу. Вербуйте студентів, але коли завербований бере подібну книжку нехай має аргумент – він пише роботу про розповсюдження ідей комунізму-сталінізму до Європи і далі на інші континенти, комуністи люблять подібний пафос, а для цього завжди потрібен військовий матеріял. Саму книжку не беріть, копіюйте, копіюйте потаємно від завербованого. Робіть це із максимальною локацією: на папірцях, застосовуйте тайнопис. Так необхідно для пересування по есесеру, бо на залізницях постійні перевірки і конспекти неодмінно привернуть увагу, тому використовуйте для перенесення інформації большевицьку агітку, найкраще томи робіт Сталіна, там конспектуйте потаємними чорнилами.
***
Я у спецшколі, що діє при «Абверштеллє-Краків», розташована у містечку Барвиняку. Зовні школа замаскована під трудовий табір, де відбувають повинність, для достовірності територія огороджена колючим дротом і ми, школярі, під конвоєм ходимо на польові роботи. На вишколі 167 чоловік, працювати ходимо позмінно, один раз на дві доби, інший час штудіюємо базові методи диверсійної роботи, розвідки, військову справу. Школа разом з нашим відділенням розподіляється ще на три – у Криниці, Дуклі і Кам’яниці. У Криниці навчаються мельниківці.
Полковник Литвиненко проінструктував, вірніше порадив на чому ліпше зосереджуватися аби надійно у майбутньому керувати розвідкою. Наприклад маю знати основи підготовки розвідників ближнього і глибокого тилу, але не обов’язково засвоювати весь вишкіл розвідників.
Все ж незважаючи на інструкції полковника, я вирішив вишколитися у деяких направленнях, які більше знадобляться шпигуну-диверсанту. На базі власних знань пляную у майбутньому зорганізувати власну подібну школу. Аджей тут викладає навіть керівник закладу лейтенант Єггерс Гюнтер. Я зайшов на його урок у вільний час. В клясі десятеро курсантів. Гюнтер вчив як зміцнювати двері на конспіративних квартирах, як же ж нам у свій час бракувало цього досвіду:
- Має бути видимий замок, а з середини встановити принаймні два невидимих, зверху і знизу, може й третій з боку завіс. Ці замки повинні бути ретельно замасковані. Зазвичай перед штурмом за допомоги листонош у квартирі робиться розвідка, чи збирається інформація із інших джерел, у людей, які раніше були у квартирі. Штурмувальники зосередяться на видимому замку, такі двері не вдасться вибити одним ударом тарана і навіть накладений заряд не допоможе. Це дасть дорогоцінні секунди для ретировки.
Майже усі хлопці із мого підрозділу мріяли у майбутньому стати, такими собі, «надлюдьми». Багатьох захоплював козацький досвід маноцівництва, про який оповідали на предметі «Історія українського війська». Однак Гюнтер дав зрозуміти, що подібних універсальних солдатів не може бути в природі, бо підготовка одного такого вояка займе чимало часу, не один рік та й матеріяльних ресурсів. Людині притаманно старіти, тому варто зосереджуватися на чомусь одному і вдосконалювати. Можна стати відмінним майстром рукопашного бою з ножем, снайпером, підривником. Тут мені втлумачили істину, що розвідник в першу чергу повинен мати злагоджене мислення, як висловлюються чекісти «холодна голова». Вся оця універсальність із влучною стрільбою, володінням бойових мистецтв не доречна, а навіть зашкоджує. Розуміється необхідно оволодіти базовими знаннями стрільби, зброєзнавства, топографії, медичних азів, взяти щось вельми необхідне. Наприклад у рукопашному бою довбав лише два прийоми: перехоплення наведеної впритул зброї – ножа або пістолета, нейтралізація супротивника ударом у шию. Для майбутньої роботи мені усього звершком. Розвідник має уміти налагодити роботу у тилу ворога, щоб най спостережливий «Голмс» не розпізнав у мені і натяку на те, що я розвідник. Бійця-рукопашника із мене не вийде, фізична організація не та, снайпера теж, я на зір слабенький.
За два місяці мене перевели на трьохтижневі допоміжні курси в містечко Аленцзей, тут вже зосередився на організаторській роботі, на основах конспірації, прийомах маскування і слідознавства. Інструктори відзначили, що у мене універсальна психологічна співвідносність. Деякі ознаки довелося вигартувати, бо знов таки через домінуючу ідеологічну та гуманітарну підготовку я геть занапастився фізично. Тут є можливість підтягнути показники. Невитривалий на бойових забігах, не виконую нормативів. Та я шкребусь, щодня бігаю по 15 кілометрів, невзабарі сподіваюсь підвищити результат до 30.
***
Начальник школи попрохав провести урок для групи курсантів і підготувати тему «класифікація російських шпигунів», у цьому поприщі я вже дещо набув настільки, що можу викладати. І ось дивлюсь фельдфебель Завгородній веде на урок сімох дітей.
- Як то розуміти? – питаю фельдфебеля.
- Так і розкумекуйте, це диверсійна спецгрупа.
Тут догледів, що діти овсі не діти, а ліліпути.
- Отже, – кажу, – конспектуємо.
Мені все ж здається, що переді мною саме діти, а не мої однолітки, а дехто мабуть і старший.
Читаю конспект:
- Перше. Притаманності агента Москви. Виходячи із туалету може на ходу застібати ширінку. Друге. Не виймає із стакану чайну ложку, п’є підтримуючи пальцем, або ж примружує око коли п’є, бо звик що у кілішку бовтається ложка. Перед тим, як закурити, розминає цигарку. Може плюватися і сякатися не користуючись носовичком. Росіяни-московити за своїм психотипом неакуратні, і цю свою рису чомусь вважають національною гордістю, тому навіть най законспірований агент рано чи пізно виявить цю сутність, або плюне на вулиці, або ходитиме неохайний. Московит зазвичай з неповагою ставиться до права власності як то до своєї, так і до чужої, у їх свідомості усе довкіл нічиє. У совєцькому союзі посадовці люди пихаті, владні і у той же час боягузи, плазуни перед начальством. Тому агенту у першу чергу слід зібрати інформацію про вищий посадовий склад у місті, в яке буде закинутий. Таким чином можна буде вирішувати особисті питання, апелюючи знайомствами з вищими колами, або ж ідеально, якщо агент назве кілька прізвищ із карального апарату, можна шляхом фотомонтажу скомпонувати фото яке б підтвердило вашу легенду. Зазвичай у такому разі посадовці не наважуються перевіряти правдивість інформації, їм легше відкупитися і дати прохачу те, що забажає. Агент у такому випадку може прохати матеріяльної допомоги.
Пізніше я бачив, що цю спецгрупу готують у диверсійному кірунку, зокрема акцентується на вибухівці, а також збір інформації. Ліліпути мають удавати дітей-сиріт, проникати у штаби. Хто подумає на дитину? Собі ж цей факт узяв до уваги, бо у майбутньому неодмінно зіткнемося з німцями.
***
У клясі зондерфюрера Бауера всього п’ятеро слухачів, він доповідав якось стомлено, видно щось турбувало:
- Агент, опинившись у незнайомому місті без зв’язку, без матеріяльної підтримки має знайти шляхи у розв’язанні нагальних проблем. Аби вирішити матеріальний бік можна влаштуватися на непрестижну роботу де менш за все приділяють увагу до документів, як то прибиральником громадських туалетів, посудомийником, вантажником тощо. Якщо фінанси необхідно добути швидко, дрібні гроші можна знайти у фонтанах, збирання макулатури, при відповідному гримі – жебракування, але із цим обережно, під жебрака необхідна працювати не більше сорока хвилин, бо зазвичай світ бідарів підконтрольний і має свою ієрархію, тому непоганий варіант влитися до цього світу.
- Як щодо зброї? – питаю я. – Є варіянти здобутку?
- Питання слушне. Так, агент має забезпечити себе зброєю вогнепальною, або холодною. Для ефекту несподіванки достатньо виготовити із підніжних матеріялів самопал, бажано двоствольний. Про це окрема лекція. У містах де є тири є можливість роздобути малокаліберні набої, під ствол підійдуть мідні трубки що є на тракторах. Якщо вдалося роздобути мисливську рушницю, виготовляйте із неї обріз, аби носити приховано в рукаві, або за поясом.
Наступний урок стосувався як заздалегідь бути готовим до арешту. Вів Іван Чорноус, колишній большевицький офіцер.
- На випадок арешту слід заздалегідь підготувати варіант втечі. Для цього обирайте місце зі зручними шляхами відходу, це можуть бути кущі, якщо в місті то наявність дворів з розгалуженою системою проходів. Шлях обирається чіткий: двір, прохідний під’їзд, через огорожу, кущі, водоймище тощо. Бажано десь на шляху тримати схрон з одягом. На це місце маєте прийти разом зі слідчою групою, бо після довгих допитів ви повідомите слідчого в якому місці сховані компрометуючі вас речі. Ще як варіант мати з приятелем угоду, аби після вашого арешту пильнував біля найближчої лікарні, вам же під час слідства необхідно зімітувати самогубство. Вас неодмінно вивезуть до операційної де втекти допомагатиме приятель, у таких випадках конвой не пильний і не посилений.
Я всі уроки конспектував, хоча начальство наполегливо радить запам’ятовувати, якщо писати, то зошити згодя ліквідувати. Я ж просто шифрував, конспекти знадобляться у майбутній нашій розвідницькій школі ОУН. Із кожним курсантом працював окремо, настановляючи, аби у разі закидання на територію большевиків у першу чергу зв’язувався з місцевим підпіллям бандерівської ОУН і поступав у розпорядження крайового референта СБ.
***
19 червня мене викликав полковник Литвиненко. Запропонував чаю з цитриною. Через виразку лимон я пропустив.
- Друже Михайле, вам відомо, що за три дні розпочнеться?
У розвідшколі до мене звертаються не інакше як «Михайло», це за поради Шухевича, щоби у німецьких вишколах німці не знали наших справжніх імен.
- Так, – відповідаю, – війна з большевиками.
На фізії полковника прочитав запитання із яких джерел я проінформований.
- Не такий вже секрет, – пояснив я, – концентрація військ біля кордону, ну ще й інформація із передових частин. У ніч на двадцять друге червня. Дивно, що большевики ніяк не реагують. Невже не очікують вторгнення? Я знаю, що начальник прикордонного гарнізону відправляв депешу до Москви ще місяць тому, де повідомив про можливе нашестя, а його заарештували.
- Вони самі плянують напасти, тільки Гітлер передурив Сталіна на економічному факторі. Німеччина не готова до війни з більшовиками, вони сподіваються на блискавичний удар та на нехлюйство совєтів. Ми на це теж сподіваємося.
- А я б не уповав.
Литвин наморщив чоло, уся міміка суцільне запитання. Було не зручно, повчати таку людину, як полковник, та я розумів, що у старого вояка інший склад мислення, і він не соромиться, коли треба спитати навіть такого жовтодзьоба як я.
- Так, Сталін вибив репресіями командний склад, але все ж не вибив самовідданості. Більшість сталіністів стовідсотково впевнені, що їхній улюблений вождь не знає про стан справ. Ну і слід зважити на ініціятиву комскладу на місцях. Багато хто наплює на вказівки генштабу і діятиме на розсуд. Перший період німців можливо і очікують переможні баталії, але большевики оговтаються, у них чималенький людський ресурс і багатенько підгребуть на бійню українців.
- Однак є і позитивний момент. Починається наш час.
- Згоден, друже полковнику, однак я б не сподівався на німців як на гарант досягнення наших цілей.
- Про це і хотів поговорити. Чекісти залишають потужну систему підпілля, ви напевне діятимете автономно. Я ж покіль для користі справи займатимусь під німецькою зверхністю, однак антибільшовицькі дії мають вестися скоординовано, навіть якщо опинимося по різні боки барикад.
Отже, полковник знає про пляни утворення української армії і без німецького контролю.
***
У день мого від’їзду зі школи викликав до себе Гюнтер. Запропонував коньяку, та я погодився на каву.
- Розумію, досі в антимонопольний комітет граєте? – спитав з нотою іронії, подаючи мені чашку.
- Просто се одна із систем поневолення, то ж ліпше до мінімуму обмежити.
- Я ось хотів поговорити. Знаю наші шляхи розходяться, можливо назавжди, а можливо й ні. Кому як не вам знати, що завтра наші народи зіткнуться.
- Чом така впевненість?
- Союз Вермахту з ОУН хиткий і не тривалий. Однак ми маємо зберегти приятельські стосунки, незважаючи на те, що між нашими службами найближчим часом почнеться двобій. Війна війною, однак завжди є місце парадоксу, коли ми зможемо бути взаємокорисними.
- Розумію вас.
Ми обмінялися зв’язком і затвердили шифрограму. Відверто доки не утямлював яка така може виникнути взаємокорисність. Можливо Гюнтер переоцінює мої якості розвідника. Хоча це навело на здогад, що подібні стосунки, потаємне співробітництво на ідейній сонові, цілком природні між гестапо і НКВД, ці дві структури неодмінно «дружитимуть» проти нас.
***
Я прибув до Львова у складі Абвер-групи разом з Григорієм Пришляком, який мав очолити службу безпеки львівського крайового проводу.
Йшли за 1-ю гірською дивізією, яку супроводжували наші курені ДУН(67) «Соловейко» (Нахтігаль) та «Ролянд». Григорія із його людьми я відправив у поміч Івану Равлику, аби охопили керівництво СБ і проконтролювали агітвідділки, які йшли з німцями у глиб фронту. Сам же я зайнявся організаційною роботою у самому Львові.
У Берліні, спілкуючись із офіцерами, що підпорядковані відомству Бормана(68), зайвим чином підтверджувалися прогностики про хиткість нашого союзу. Ми німцям потрібні лише як авангардна сила, що певним чином приспить пильність войовничих українців. За нашої помочі плянується створення оунівського керівництва. Коли ж союзники узорять, що пересічний українець через мирне життя утихомирився, заспокоївся, німці візьмуться за ОУН. Звісно їм не бажані озброєні націоналістичні формування, адже реальна загроза існуванню генерал-губернаторства.
На засіданні поділився думками з Ярославом Стецьком та Шухевичем. Провід вирішив, що повинні відпрацювати пляну для миттєвого переходу на підпільну роботу. Тобто ми маємо заготовити збройні і провізійні бази в містах та селах, у лісах. Підготувати резерв людей, які за сигналом піднімуть зброю супротив німців. Я також мав на меті нарешті впровадити ідею створення спецшколи, де рекрутувалися б старшин служби безпеки. Мене непокоїло, що часто районними зверхниками СБ ставали люди без середньої освіти.
Ми створили дві ланки «п’ятірок». П’ятеро агентів СБ, кожен керує своєю п’ятіркою. Для безпеки провідники п’ятірок не знають один одного, їх знаю лише я, а також не мають відати про псевда своїх підлеглих нижче ніж на два ступені. Також впровадив правило, аби кожен повітовий, зверхник СБ щонеділі збирав всю інформацію із ланок і підланок, що діється довкіл його території і надсилав до аналітичного відділку.
***
Без домовленостей, а лише поклик серця. Я знав, що Ганя буде тут, а вона без труднощів у натовпі відшукала мене. Ярослав з балкона «Просвіти» тільки-но оголосив про Акт відновлення нашої Української держави. Загальна ейфорія. Я відлучився із секретаріяту лише на кілька хвилин аби знайти її. Роботи накопичилося чимало. І ось відчув позаду обережні кроки, дав їй подумати, що застала мене зненацька. Закрила долонями мені очі. Поцілував її руки. Деякий час стояли обійнявшись. Рушили до штабу. Відтак працюватиме в моєму особистому секретаріяті. Це метафізика. Обидва відчули, що відтепер не розлучимося ніколи, до смерті. Хоча вона сказала, що смерті немає.
***
Головний Провід завантажив мене по зав’язки. У новій адміністрації царював військовий хаос. Народні месники, в основному молодь, полювали по місту за комуністами і часто під гарячу руку потрапляли безвинні, які ускочили по наводці большевицької агентури. Слід зазначити, що на цій арені чекісти досягли успіху. Граючи на психології, використовуючи як інструмент молодецький запал, коли первинні емоції і часто без розсуду, адже домінує жага помсти, трібний винуватець усіх бід негайно, тепер. Ось у такі моменти активізується большевицьке запілля. До гестапо посунула лавина доносів на членів ОУН, яких не встигли виарештувати НКВД, але у доносах оунівці значилися як комуністи. Наше СБ отримувало інформацію ніби то про комуністичних провокаторів, насправді випадкові люди. Сим агенти Москви намагалися налаштувати проти нас цивільне населення. Таке погане діло, що у віддалених від Львова районах місцеві референти СБ часто-густо втрачали контроль над здоровим глуздом, їм скрізь ввижалися сексоти. Зліквідовувалися безвинні люди.
Мій штаб організував міліцію. Добровольців гуртували у дворі на вулиці Руській. Григорій Пришляк вишикував міліціянтів, поділив на рої, призначив командирів. Іван Равлик розподіляв обов’язки. Охоронці правопорядку вдягнуті у цивільне з білими нарукавними пов’язками на яких чорні тризуби. Німці мають надати однострої, це застарілі уніформи СС зразка 1938 року.
