***
1 вересня Гітлер почав війну з Польщею. Передтечею другої світової війни став прикордонний конфлікт у німецькому селищі Гляйвиць. «Вітер» надіслав мені детальний звіт про подію, це вирізки із газет та свідчення місцевих мешканців. Не треба бути фундаментальним аналітиком аби зрозуміти, що провокацію здійснило відомство Мюллера(58). Надто незграбно утнули. Та німці особливо й не переймалися як відреагує світова громадськість. Головне – формальний привід до війни.
Поляки на фронтах стрімко здавали позиції, хоча радіовисильня денно і нощно транслювала «ніє даш кроку». Польська преса у поразках звинувачувала не недієздатність свого керівництва, а внутрішнього ворога, тобто нас. Хоча ОУН завжди займало оборонні позиції, аби не чинили проти українців репресії націоналісти не чіпали б поляків.
ОУН спішно формувала свою адміністрацію, підґрунтя було закладене ще Бандерою, лишилося розподілити ролі. До приходу німців маємо взяти керівництво у свої руки.
У в’язниці не церемонилися, я вже не міг вплинути на адміністрацію, яка в агонії виливала гнів на нас.
16 вересня почали розбігатися охоронці. Вікна камер були затулені зовні папером. Нас у камері на двох дев’ятеро. Вночі 17-го почали радитися як бути.
- Схоже вже й адміністрація розбіглася, – говорив Григорій Пришляк. – Треба якось виходити.
- Або дочекатися коли нові звільнять, – відгукнувся інший.
- Ні, большевиків чекати це, як вони говорять – «із вогню у полум’я», – одповів я, – впевнений, почнуть свою гегемонію із розстрілів націоналістів. Тому виходимо як можемо.
Ми розібрали причі(59), взявши колоду, скористалися нею як тараном. Висадили двері. Отже, я на свободі. Вранці до міста увійшли сталінські війська. Гітлер зі Сталіним поділили Польщу і реокупували Україну. Волинь і Галичина відійшли до большевиків. Совіти зовні грали у визволителів-демократів, в той же час із тюрем нікого не випускали.
Я оселився на конспіративній квартирі на вулиці Хоткевича. Цим часом мені стало зле зі шлунком, я не міг вільно пересуватися, відлежувався. У вечорі навідався «Вітер» приніс ліки, продукти і платню господарці пані Марті, аби ще за мною доглядала. Тиждень не в змозі підвестися. Від друга щодня отримував зведення. Як і говорив большевики імітували народоправство, дозволили в школах українське слово, навіть шкільні газети виходили чотирма мовами: російською, українською, польською та ідиш. В той же час заборонили «Просвіту», «Рідну школу» та інші українські організації. Почалися масові арешти молодих націоналістів, які через необережність легалізувалися.
Як тіко так-сяк прийшов до здоров’я, з’явилася змога більш-менш рухатися, ходив на засідання, переконуючи побратимів взятися за організацію малих відділів по 5 чоловік і вибиратися до німців, де є ще можливість зорганізуватися і відпрацювати методи боротьби із новим ворогом, якого ми погано знаємо. Зголосилися законсервувати агентуру у Львові і крайовому проводу вибиратися до Варшави. Як стало відомо Бандера і Лебедь вже активно працюють.
28 вересня я з п’ятіркою перейшли совєцько-німецький кордон.
***
У Кракові був створений відділ, який розробляв методу боротьби з большевицькими спецслужбами, а також і з німецькими. Це була, так звана, «сімка», яку очолив «Беран», побіг мене увійшли Ярослав Гайвас(60), Микола Лебедь, Богдан Рибчук(61), Іван Равлик та Йосип Мащак(62). У січні ми всі пройшли вишкіл у старшинській школі під керівництвом поручика Корочевського. Я цілковито поглинувся у створенні військової розвідки ОУН, вірніше у її вдосконаленні. Для цього збирав відповідну літературу.
Бандера разом з Володимиром Тимчієм(63) вирушили до Риму на Великий збір ОУН(64). Плянувалося створити два потужні політичні центри. Один працює з Німеччиною як із стратегічним союзником проти большевиків, другий з Британією і США проти німців. Головний Провід переводиться до нейтральної Швейцарії. Наш Західно-український Провід йменується «революційний», ми також вимагаємо не створювати військових формувань у складі німецьких військ, але використовувати німецький потенціял для вишколу наших старшин. Ще ми поставили завдання розробити пляну руйнації підвалин СССР, яку б ми вдосконалили враховуючи ситуацію. Для цього почали роботу по формації «пробоєвих» груп, які б проникали на окуповану територію, виконуючи агітаційну ролю, а також для створення антисовєцького запілля і диверсійної роботи.
Також я з Бандерою і Лебедем обговорювали вирішення проблеми захисту від агентурно-шпигунської діяльності спецслужб НКВД та гестапо.
***
Бандера з Тимчієм прибули із Риму і через два дні-те Степан скликав збірку представників Крайової Екзекутиви ОУН, було прийняте рішення що керування ОУН у Західній Україні та німецькому генеральному губернаторстві здійснюватиметься революційним проводом на чолі з Бандерою.
- Ми нариваємося на внутрішній конфлікт, – констатував Лебедь, – аджей скасовуємо постанови Римського збору. Мельник з командою із сим не змиряться. Треба бути готовим до розколу.
- Немає часу на зволікання, – говорив Бандера, – ми з нагальними проблємами віч-на-віч і позиція очікування не для нас, тут пан або пропав. Заснуємо Україну, чи загинемо. Доки Гітлер зі Сталіним перетворяться на політичних трупів можна не один десяток років наджидати, а ми не маємо стільки часу.
На конференції, що проводилася на вулиці Яблонській була прийнята резолюція про самостійні дії, зокрема підготовка до широкомасштабних бойових операцій проти большевиків, про підняття повстання по всій Україні. Рішення небавом відправляємо Мельнику. Та Стецько(65) умовив почекати, дати можливість полковнику самому осмислити складність ситуації, що може виникнути, і прийняти наші попередні вимоги озвучені Бандерою на Великому Римському зборі.
Після конференції я, Степан, Роман Шухевич, Юрко Ведмідь пішли до кав’ярні. Роман розповів захопливу історію як вийшов із угорського полону, йому вдалося перевдягнутися у цивільне і удавати із себе румунського єврея, він непогано володів ідиш, ну й те, що рудий зіграло на користь легенді. До нас приєдналося двоє дівчат із жіночого сектору, які на конференції також виконували роботу стенографісток. Одна весь час про щось перепитувала Степана, звіряючи зі звітом. Степан відповідав, та у кав’ярні забрав у неї записничок і відразу ж повернув.
- Ганю, подруго, нуж бо, робочі моменти перенесемо на завтра. Не ображайтеся, я можу по кілько діб працювати, але не роблю цього і вам не раджу, спочивайте коли треба відпочивати.
Ганя знизила плечима. Я бачу, що дівчина вся в роботі, кипить молода кров, не бажає відпочинку.
- Хто вона? – тихо питаю Шухевича.
- Вогонь, – також пошепки відповідав Роман. – Тепер секретар революційного проводу, якщо ми не підметушимося невзабарі командуватиме нами. Місяць тому прийшла із Львова. Большевицькі прикордонники притисли групу до Сяну, трібно було шукати брід, але час не зволяв, вона перша стрибнула у крижану річку, перебралася вплав, а за нею весь загін.
Я підсів поруч неї.
- Пані Ганно, – обережно торкнувся її кисті, – якщо можна мені копію роздруківки конференції зробіть. І ще маю одне прохання.
- Так, я вас слухаю, – вона відразу ж розкрила записничок на чистій сторінці.
- Для оформлення паперів потрібна машиністка, – мені здається говорю переконливо, – почерки друзів не завжди розбірливі, потім ускладнення при оперативній роботі.
- Я допоможу, – мовила, віддано дивлячись у вічі.
Мені неабияк соромно, що із брехні починаю знайомство. Яка машиністка? Хіба в моєму апараті друкувати нікому? Врешті я сам непогано володію машинкою. Та ліпшого не придумалося для приводу ще раз побачитися. От запала в душу.
Звісно я міг би скористатися своїм статусом в організації, варто наказати і буде поруч мене цілодобово. Не знаю яка б шельма таке утнула, хіба комуніст який.
- Я допоможу, – знову мовила і я угледів у ї очах здогад.
Таки-так. Нашому брату лишень здається, що може у хитрощах обскакати жінку, вони просто дають себе дурити, вірніше дають можливість нам так думати, що ми кмітливіші, розумніші. Від цієї миті зробив зарок, якщо доля зведе нас, ніколи в житті не говорити їй неправди.
Наступного дня вона прийшла на квартиру Головного Проводу, куди дрібними групами скликав Степан. Так вийшло, що долучилася до моєї підгрупи. На нараді Провід оголосив завдання. Дрібними ланками проникати на совєцьку територію для розконсервації підпільної мережі ОУН і зміцненні її новими людьми. Однак нам бракувало коштів для належної укомплектації подібних ланок. Через полковника Литвиненка отримали поміч від Абвера, нам передали кілька сотень совєцьких «ТТ» і скорострілів «дегтярьова».
***
Після чергової наради Бандера попрохав аби я залишився.
- Тепер працюватимете по вдосконаленню військової розвідки, – Степан передав дві об’ємні теки, – це перша партія напрацьовок, головні принципи. Невзабарі отримаєте удвічі більше матеріялів.
- То тепер я працюю у військовій розвідці?
- Саме так. Від нині служба внутрішньої безпеки і військова розвідка одне ціле.
- Я то підпорядкуюсь організаційній дисципліні, але військова розвідка то не пластові ігри.
- Том підете на вишкіл до Абвера, я говорив з Литвиненком та Бізанцом.
- Друже провіднику, а які у вас пляни стосовно Гані Гуньки?
- Вона повертається до Львова. Бачу, друже Михайле, Анька накинула ласо на нашого непробивного Арсена.
Я нічого не відповів на жарт Степана, відмахнувся.
Дочекався її після співбесіди. Потім гуляли по Кракову. Говорили багато, вірніше вона говорила, а я слухав. Далі таки не стримався, обійняв і поцілував. Вийшло, як на мене, вельми незграбно. Та вона відповіла на поцілунок.
- Ти завтра їдеш, а я лишаюся на вишкіл, – говорю, як тільки роз’єдналися вуста, і картаю себе, аджей у такі моменти слід говорити компліменти, – тепер побачимося за кілька місяців, можливо у Львові.
- Так, я на це дуже сподіваюся, – мовила зітхнувши.
- Мені хотілося, – я навіщось почав пригладжувати макітру ніби розправляючи волосся, яких не було, – аби ти мене дочекалася.
- Даю слово, – вона посміхнулася й знову прилинула до моїх губ.
Мені більшого й не треба. Її слово міцніше сталі. Тут тіко вбагнув, що вона обрала мене собі в чоловіки ще до тієї дурної пропозиції стенографістки.
***
Мельник прислав відповідь на наші резолюції. Оголосив революційний провід поза законом. А пізніше, після спроби Степана улагодити конфлікт (Бандера написав полковнику аргументованого листа, розтлумачив позицію нашого Проводу), у відповідь із Риму прийшла телеграма, де трибунал ОУН висунув новий присуд – Бандеру, Стецька, Лебедя та інших прихильників Степана визнати не членами організації. Як тіко цей лист було прочитано на скликанні, наш Провід прийняв резолюцію про створення нової ОУН – «революційної», чи «бандерівської», ми акцентувалися більше на другому, тепер називалися «бандерівцями». Про рішення негайно повідомили Мельника і що новою організацією анулюються рішення Римського збору. Ми оголосили нові пляни: «Організація ОУН (бандерівська) веде боротьбу за силу й добро української нації в умовах створення Суверенної Української держави. Здобувати державність маємо шляхом революційної боротьби з наїзниками». Наша «сімка» СБ розпалася, бо дехто пішов до Мельника. Та ми сформували нову службу безпеки і контррозвідки. Очолив організацію Лебедь, а я його заступник.
Перед нами постала низка першочергових завдань це:
1. Боротьба проти впровадженої до нас агентури НКВД та гестапо, детально вивчити роботу цих структур.
2. Особиста безпека провідників бандерівської ОУН усіх ланок.
3. Налагодження і вдосконалення системи конспірації.
4. Безпека всередині організації.
5. Розвідка й контррозвідка, впровадження своїх людей до ворожих структур розвідки і управління.
6. Налагодження диверсійної роботи.
7. Створення жандармерії, яка б зайнялася розслідуванням кримінальних злочинів здійснених оунівцями.
8. Розробка мельниківців, які працюють у Кракові, впровадження до них своїх людей для розколу організації.
Окрім мельниківців до нашої уваги потрапили інші українські формування, як то: «Український народний патріотичний рух», монархісти під керівництвом гетьмана Скоропадського, «Фронт національної єдності».
П’ятеро моїх людей отримали індивідуальні завдання зібрати списки членів цих організацій, по можливості дати кожному атестацію, особливо акцентуватися на можливості перевербовки. Наполягав на тому, що маю знати зміст відкритих і закритих засідань.
Я перебрав на себе справи стосовно НКВД. Зібрав реєстр усіх, хто був у них на допитах, кожного викликав на співрозмову. Провід надав мені кабінет на вулиці Зеленій, де також розміщувався український комітет обліку колишніх політв’язнів.
***
Провід готував пробоєві групи численністю до 20 вояків кожна. Доручення – проникати на окуповану большевиками Україну, підготувати потужну підпільну базу для протибольшевицького повстання, яке охопить не тільки західні регіони, а всю Україну від Донбасу до Чорного моря.
Перша група під орудкою Пшеничного вирушила ще у січні 1940-го, та щезла. Що з нею трапилося дізнались майже через рік, повідомила наша людина із львівського НКВД, яка працює в охороні тюрми. Агент сповістив, що бачив друга Кіптю, якого розстріляли у дворі Бригідок. Отже, група Пшеничного частково знищена, частково потрапила до полону. Із двох десятків груп до місця призначення дійшли тільки дві, та й то не у повному складі, наскочили на засідки, вийшли ті, що пройшли добрий бойовий вишкіл, ну й кому поталанило. Певна річ виникла підозра, що у краківському проводі працює большевицький агент. Саме із цією проблемою до мене звернувся Бандера:
- Друже Арсене, знайди ворога. Призначити завдання безпосередньо слідчому відділу розвідки не можна. Надто делікатне питання, ворог може по своєму відреагувати, се спонукатиме до підозрілості. Недруг десь поруч.
Я зібрав досьє усіх тих кому було відомо про штурмові групи Пшеничного, Тимчого. Реєстр чималенький і кожна людина перевірена. Складність у тому, що під підозрою керівники крайової екзекутиви: провідник «Галайда», його заступник «Вій», організаційний референт «Вірчин». То ж я не викликав їх на допити, аби не навести на думку, що по цій справі почалося слідство. Першим відвідав «Вія», заставши того в українському таборі, де він проводив політінформацію групі студентів, які мали вирушати на навчання до військових академій СССР. Ми вийшли на двір.
- Розкажіть, хто двадцять четвертого березня минулого року у Львові стенографував протоколи засідання?
- Друг «Рибак».
- «Рибак»? Його ніби вже немає.
- Саме так, через тиждень впав на кордоні, на засідку налучилися.
- Протоколи зберігалися у нього?
- Ні, друг Никифір переправив, тепер вони в архіві крайової екзекутиви. А чом то вас цікавить?
- Провідник наказав скопіювати весь архів, дубльовані відправляться на збереження до Швейцарії.
Ніч і ранок я працював із зібраними матеріялами. У вечорі завітав на квартиру Бандери зі звітом.
- Найперше ускладнення, – почав я розв’язуючи теку, – те, що вельми багато людей знало про ці групи. То ж я пішов парадоксальним шляхом. Боївки «Тура» і «Омеляна» пройшли з боями, але успішно. Зіткнення мали випадковий характер, просто наткнулися на рейдуючих прикордонників. Про ці групи невідомо було лише дев’ятьом із Проводу. Їм і скинув важливу інформацію, що ви сьогодні переходите совєцький кордон.
- Розумію, – Бандера клацнув пальцями. – Агент такого шансу не упустив би.
- Так, ще я зважив на те, що інформація термінова і передавати її треба безпосередньо, а не по зв’язку. Значить тільки консульство. Довелося узяти під контроль контакти усіх дев’ятьох, через брак людей я сам долучився і стояв на чергуванні. Ми його спіймали як виходив із будинку дипмісії.
- Хто ж то?
- Із аналітичного відділку. Він просто мав доступ до протоколів, а я ловив когось із наближених до утаємниченого кола і ворожий агент навмисне так скерував. У зв’язку із цим, друже провіднику, є така ідея, треба впроваджувати практику розосередження секретної інформації, а цілісність знатиме лише Головний Провід. До чекістів потрапляють носії цінних свідчень і не факт що вони мовчатимуть. Тут вже не варто розглядати як зраду. Усі ми люди. Тортури то така штука не кожен перестраждає, а шантаж ще гірше, большевики практикують заручництво. Беруть близьких і катують їх. І не всі мають волю застрілитись, ото й сиплють на тортурах.
- За виявлення зрадника подяка. А пропозиція обов’язково розглянеться, розпишіть детально. На третє квітня призначений другий великий збір, де буде затверджена нова програма організації і сформоване нове керівництво. Друг «Скиба»(66) залишає посаду керівника розвідки, переходить до вищого провідного сектору, на його місце заступаєте ви. Відтоді військова розвідка і СБ ОУН під вашою зверхністю.
