Сонце хилилося на захід. На старій перекошеній лавці, біля такого ж дірявого паркану, сидів чоловік із закритими очима. На вигляд років 70, але точного віку не визначити. Старий, немов щось згадавши, струснув головою і беззвучно поворушив губами. Вид у нього був дуже неохайний. А колись було зовсім навпаки. Правда, шикувати у дорогому одязі і обідати в ресторанах, доводилося не так уже й часто – казенна одежа і баланда були в житті Володьки Череди, на прізвисько «Крапива», куди частішими. Це був саме він - «Крапива» - вор – рецидивіст, якому не таланило…
Били його завжди. Вперше – рідна бабця, скубучи за чуба, примовляла: « І в кого ж воно таке ворувате вдалося?» На додачу ще й відшмагала п’ятирічного босяка зірваним кущем кропиви за те, що той украв у неї окуляри. З тих пір не інакше як «Крапива» Володьку і не називали…Потім його били за те, що в сусідському обійсті викрав яйця з – під квочки, та відніс до магазину, щоб виторгувати грошей на іграшковий пістолет. Ще били за те, що викрав металеву ванну – хотів плавати, як справжній пірат на місцевому ставку…
Коли підріс і пішов до школи, малий Володька почав красти більш серйозніше, але і розплата стала відповідною. Одного разу він забрався до чужого погреба в надії поживитися чимось смачненьким та й просидів там під замком до самого ранку. Вранці господар випустив бранця на волю, перед цим добряче нам’явши вуха і вперіщивши на додачу батогом нижче спини. Бідолаха, вхопившись обома руками за сідниці і підстрибуючи, так чкурнув додому, що здійняв цілу хмару куряви на сільській дорозі.
Потім били ще й майстри, які ремонтували стару конюшню. Перед обідом чоловіки випили по півчарки горілки для апетиту, а решту залишили на вечерю. Та не судилося. Пропажу виявили зразу ж по обіді. Хтось згадав, що бачив «Крапиву» який вештався неподалік з авоською повною пустих пляшок. Вияснилось, що малий комерсант збирав і здавав склопосуд. Назавтра дядьки, заманивши Володьку бубликом, впіймали злодюжку і прив’язали до стовпа. Так він і простояв, шмигаючи носом і поглядаючи з – під лоба на кривдників, до самого пізнього вечора. А увечері традиційна кропива по задньому місці.
Минали роки. «Крапива» продовжував красти…а його продовжували бити. Одного разу він побачив куди господарі поклали ключ від хати і, скориставшись моментом, викрав нове і дороге жіноче пальто. Повіз продавати трофей аж у Харків на базар. Це майже за 300 кілометрів від домівки. Тут до нього підійшла гарно вдягнена дамочка(зразу видно – з грошима) і не торгуючись, зразу ж пообіцяла купити пальто. Та ще й за великі гроші. Тільки сказала:
- Дєньгі у мужа. Я ща прінєсу.
«Крапива» аж гикнув на радощах – так все добре пішло. Та за хвилину важка рука лягла на плече торгаша. «Крапива» здригнувся і в підсвідомості зрозумів – будуть бити.
-Гражданін! Ваши докумєнти! – козирнувши, грізним голосом наказав здоровенний міліціянт. Озирнувшись, невдаха побачив перед собою ту ж дамочку тільки в супроводі двох чоловіків у формі.
- Он вор. – сказала вона.- Ето пальто моєй сєстри. Я подаріла єго недавно. Там пуговіца поцарапана.
Це ж треба, щоб так не поталанило!!! Хто міг таке передбачити! Тисячі людей на базарі продають і купують! У цьому людському мурашнику навіть діти губилися. А тут така оказія! А до того ж дамочка, як виявилось потім, - дружина високого міліцейського чина.
За кілька років «Крапива» знову з’явився в селі. Всім розказував, що був на заробітках на Півночі і заробив багато грошей. Одягнутий він був як франт. Це вражало. Та не минуло і півроку, як його знову «замели». Довідавшись, що до магазину в сусідньому селі завезли ботинки – дефіцитний крам, злодій, зробивши підкоп, виніс їх аж 15 пар. На ноги було піднята вся міліція і активісти. Шукали – перевіряли, нишпорили і допитували, слідкували і сиділи в засідці – результату ніякого. Визвали міліціонера з собакою аж із самої Полтави! Знову немає успіху. Приїхав ще й старий сищик – полковник з області. І знову пошуки з собакою. Та якось дивно все получалось – вже друга собака веде від магазину до…відділу міліції. Нічого не розуміючи, полковник, звертаючись до начальника міліції, видав:
- Похоже, что у тєбя сволочь завєлась в отдєлє…Іщі сам. Трі дня даю на всьо. Бивай.
І поїхав назад в область. А «Крапива», виждавши кілька днів, почав продавати ті черевики по одній парі в тиждень на різних базарах області. Коли залишилися дві пари, комерсант не втримався і повіз на продажу обидві. Тут на нього випадково й наткнулися співробітники органів. Пояснити походження другої пари крадій не зміг. Яке ж було здивування у сищиків, коли «Крапива» показав місце схованки! В ті часи у відділі була пара добрячих коней для поїздок по району, яких годували сіном, що знаходилося тут же за парканом. Хитрий злодій заховав украдене в стіжку – прямо під носом у міліцейського начальства.
Через кілька років Володька Череда знову об’явився в селі. Та це вже був сивий чоловік із хворобливим виглядом, але в дорогому вбранні. І знову розказував байки про будови соціалізму та великі гроші…
Вже під старість «Крапиві» зовсім перестало фортунити. Якось, вештаючись, як завжди без цілі, селом, він уздрів, що Василь Ладинів смалить кабана. В голові закралась думка про свіжину. Попросиш – не дадуть. Значить треба брати самому. Кілька днів спостережень за чужою оборою і ось вона та мить, коли дома нікого не повинно бути… Ворюга, нікого не остерігаючись, забрався на горище хати де, за його розрахунками, повинна знаходитись свининка. Якби ж то він знав, що господарі вдома…Дружина господаря запідозрила щось недобре:
- Василю, ти чуєш? У нас на горищі хтось є.
- Та хто б там був! Придумаєш таке.
Та попри бурчання хазяїн, взявши до рук дубця, забрався на горище.
…В міліційному відділку, куди «Крапиву» доставили під білі ручки, запитали:
- Шо це в тебе за гулі на голові?
- Ж драбини падав.
- А чого ж це в тебе їх дві?
- Два ражи падав. А ше раж шпіткнувшя…
