Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51622
Рецензій: 96047

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 37549, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.224.60.19')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Історична проза

Генерал (3)

© Аркадій Поважний, 07-01-2014
(Продовження)
***
***
У січні 1932-го Бандера дав мені доручення зібрати свідчення зі Сходу і Слобожанщини. Дійшли повідомлення, що на теренах де у громадянську війну спалахували найбільші антисовєцькі повстання, супротив населення почалася військова операція, людей убивають голодом. Особлива концентрація військ, які взяли в облогу райони де колись діяли отамани: Махно(25), Тютюнник(26), Хмара, Орлик, Зелений, Бібік. Фуражний і зерновий фонд вилучений, війська блокують постачання. Зафіксовані випадки канібалізму.
***
У липні 1932-го я прибув до Праги на конференцію ОУН. Серед низки питань обговорювалося про створення контррозвідчої структури. Утворена референтура, яку очолив Яків Макарушко, студент медичного факультету. Я отримав посаду районного референта відділу розвідки. На новоутворені підрозділи покладено завдання збирати інформацію про збройні сили поляків, правоохоронні органи, а також нарощування агентурних позицій у сферах влади. Збір інформації у нас добре налагоджений, ось із вербовкою поліцистів не так все до ладу. А також ми взяли на себе охорону запілля. Мали перевіряти кожного члена. Куратором призначений Олексій Пашкевич. Наші розвіддані, без сумніву, пересилалися до Німеччини, звідки розвідка стимулювалися грошима. У приватних розмовах я зазначав, що німці готують вторгнення. Немає сумніву, подібну інформацію збирають і большевики.
За сумісництвом я ще й слідчий, мав розбирати справи зриву низки маніфестацій і арешт студентського комітету у вересні на вулиці Руській 35. Наприклад  зірвалася акція протесту українських студентів, заплянована біля будівлі совєцького генконсульства у Львові. Студентів перехоплювали на вулицях поліцейські. Виявилося повсюди шпіцлі у цивільному, вони заблокували вузькі завулки. Молодих людей хапали, заштовхували у вантажівки, інших просто заводили у під’їзди і били.
Провід наказав провести слідство звідки відбувається витік інформації. Слідство очолив Пашкевич, я голова слідчої комісії. Розпочати вирішили з розслідування причин хат ранки(27) на конспіративну квартиру на вулиці Руській. Члени комітету самі не знали де буде проводитися засідання, аби не стійка в коридорі, хлопцям вдалося зупинити поліцистів, то комітет потрапив би у полон. І все ж таки, повідомив, хтось із студентських провідників, які тоді засідали. Питання – хто і яким чином?
***
Я зібрав максимум свідчень про кожного, кого мав допитати. До помічників вимога аби збирали абсолютно все, будь-яку дрібничку: соціяльний стан родини, приватні інтереси, порекло пса, якщо є хвороби то які. Найбільше акцентувалося на чотирьох студентах-провідниках, які в той день засідали у квартирі, розробляючи пляну акції. Це: Микола Косик, Ростислав Волошин(28), Григорій Костянецький, Стефко Янишевський.
Ось тримаю досьє на Косика, перший, кого допитуватиму. Один із провідників молодіжної сітки ОУН Дубенського району, знає три іноземні мови: англійську, німецьку, російську, є наречена Руслана, яка родом із Лебедянки, тато пасічник. Косик хворіє на запалення сідничного нерва. Референт безпеки характеризував його як занадто м’якого з підлеглими, пан високоінтелектуальний, але мало ініціативний.
Косик зайшов, ніяковіло мнучи картуз, не може приховати хвилювання. То ж я намагаюся тримати себе якомога привітніше.
- Будь ласка, – вказав на табурет і припіднявся аби потиснути через стіл руку. – Даруйте, що потурбували. Маєте зрозуміти, справа серйозна.
Я обережно присів, тримаючись за поперек і мімікою показуючи, що мені боляче.
- Хвороба яка? – питає.
- Так, – відмахуюсь приречено, – сідничний нерв доймає.
- То я можу діда-баїльника(29) порадити, мазь мені зробив. Я ж теж на цей нерв, убий його холєра, страждаю. Так, скажу вам, повтирав дідове мастило, відпустило.
- Невже? Обов’язково запишу адресу. І, кажете, вилікувалося?
- Не скажу, що зовсім . Як тіко де продув прогавив, відразу хапає.
- А мене якось бджоли покусали. Повз пасіку проходив, а там бджоляр вулики відкрив, думав бджоли на медозборі, а вони дощ відчули. Так на мене рій налетів, добре ставок поруч був, пірнув і сховався. Та доки біг добряче покусали, щось біля тридцяти укусів спіймав. Лихоманило потім. І, знаєте, на два роки забув про болячку.
- Мій тато теж пасіку тримав.
- А тепер?
- Продав. Одряхлів, клопоту багато. Та й господарство теж зреалізував, переїхав до міста. Мені із навчанням допоміг та і з житлом.
- Заздрю по доброму. Власне житло великий комфорт. До речі, коли вам стало відомо про місце засідання?
- Я не знав. Кур'єр привів прямо на квартиру.
- Мене дуже цікавлять деталі, що відбулися у той день.
- Під час облави?
- Саме, а більше до облави, за годину, чи хвилин, так, за тридцять, – я вилучив із теки стенограму засідання, показав Косику. – Тут зафіксовані усні перемови, але деталей немає. А якась дрібничка, як то: муха ожила на підвіконні, собака загавкала на дворі, хтось із провідників до вбиральні відлучався.
- Усе було строго.
- Мо’ хтось приходив?  
Спитав, хоча знав, що приходила дівчина із зв’язкової ланки приносила кореспонденцію. Просто треба зорієнтуватися у ступені уважності Косика.
- Поштарка, приносила цидули від керівників студентських штабів спротиву.
- І що вона? Принесла і пішла?
- Ну так.
- Тепер прошу вас, постаратися пригадати чи не говорив хто із нею, що спитав, можливо вона щось забрала із кімнати.
Косик нічого нового не пригадав. Наступний прийшов Ростислав Волошин. Психотип Волошина кардинально різниться від Косикового. Цей самовпевнений, зовні спокійний. Знаю захоплюється фітотерапією. Вказав йому на стілець, з-під столу дістаю термос і дві склянки.
- Чаю, кави? – питаю.
- Кави не п’ю.
- Це трав’яний чай. Я теж, бачте, якось каву не дуже п’ю.
- Дивно, і я надаю перевагу на користь трав’яних відварів. А що у вас там?
- Загалом спрямований збір. Маю шлункові проблеми, тому тут чебрець, ромашка, горобина.
- Я ще ялинкової смоли додаю, для смаку та для ясен.
- А лаванди випадково не маєте? Не мав можливості у цьому році зібрати, та й чебрець прогавив.
- Поділюся.
- То я до вас при нагоді завітаю. Ага, по справі. Хочу з’ясувати такий момент. Коли приходила кур’єрка, вона із кимось словом перекинулася?
- Ні, принесла кореспонденцію і ми її відпустили. Думаєте через неї витік був?
- Варіянти ріжні.
Я вже розумів, що дівчина хибний слід. Її супроводжував охоронець і відтворений кожен крок. Тут щось інше.
- Ось у звіті ви написали, припускали, що засідання відбудеться десь на вулиці Руській. Звідки такий здогад?
- То не важко. Провід для подібних тарапат завжди десь на цій вулиці квартиру обирає. Зручно, багато прохідних дворів, у разі облави є можливість відійти.
- Отже таке припущення вочевидь мали всі?
- Вірогідно.
Тут мені на здогад прийшло. Знак можна подати лише через вікно.
- Пригадайте будь-ласка. Чи не ставив хто щось на підвіконня? Чи може гардину якось смикав?
- Так-так, – Ростислав плеснув себе по лобі, – коли прийшла поштарка Григорій аби звільнити місце на столику прибрав свій саквояж на підвіконня.
- Якого кольору саквояж?
- Жовтенький такий.
Отже, наша слідча група взялася за Костянецького. Звісно неможливо висунути звинувачення лише через портфель на підвіконні, необхідне зізнання. Я вирішив опробувати нетрадиційну методу дізнання.
Для допиту прийшли на політкову(30) квартиру. Я наказав щільно затулити вікна, щоби не проникало сонячне світло. У два плафони вкрутили сині лампочки. Костянецький прийшов зовні ніби спокійний, та коли застібав і розстібав ґудзик помітно тремтіли руки. Я сів навпроти. Нічого не говорив, а лише дивився на нього поверх окулярів.
- Не хвилюйтеся, – кажу, – зараз ви у безпеці. Цілковита безпека. Все добре.
- Так, – Костянецький схилив голову.
- Я вас розумію, – продовжую і беру його долоні, міцно тримаю, – се затягнуло, болото, але тут безпечно. Ви винний лише у слабкості. Вона притаманна будь-кому.
Костянецький розридався.
- Я вчинив необережно, через мене друзі всипалися. А слідчий шантажем узяв. А далі, як ви кажете, затягнуло.
- Ось, – простягнув йому зошит і перо, – сідайте і усе в подробицях. Опишіть навіть кабінет слідчого, що де лежить, які квіти на підвіконні.
***
1 жовтня Степан зібрав Крайовий провід ОУН для наради. Також прийшло двоє бойовиків, їх ніхто не знав окрім мене, Степана, Миколи Лебедя та Ярослава Старуха(31).
- Ну ось, побратими, – почав Бандера, – прийшов час реалізувати свій бойовий потенціял, доста теоретизувати, геть-то балаканини. Виправдаємо назву нашої гілки – ОУН революційна. Згідно зібраної розвідки другом Михайлом, – торкнувся мого плеча, проходячи у мене за спиною, були нові люди, тому я отримав нове псевдо «Михайло» – сталінська банда цілеспрямовано знищує населення у Чернігівській, Полтавській, Харківській областях. Убиває голодом. Завуалювавши припинення постачання неврожаями та виявом ефемерних агентів заходу. Акцію здійснимо проти агента совєцького консульства. І це має бути не просто атентат, а привернення уваги світової громадськості до проблєми масових убивств в Україні. Тобто виконавець має бути легалізований, виступити у суді. І ми беремо зобов’язання підпрягти якомога більше засобів масової інформації. Атентат проти большевиків здійснить  друг Микола.
Бандера порухом запросив хлопця підвестися.
Опісля засідання я підійшов до Степана.
- Хіба вибір не здійснюється жеребкуванням? – питаю. – До того ж моя юридична підготовка дозволила б вдало маніпулювати у суді. Я себе півроку до подібного обтісував.
- Повір, друже, – Бандера взяв мене за лікоть і заговорив майже шепотом, – ми всі будемо задіяні. Після другого атентату почнуться арешти, а ти на волі конче потрібен.
- Другого?
- Так, це Пєрацький(32).
Таки дійсно після ліквідації міністра внутрішніх справ потягнуться ланцюгом арешти.
- Тільки не розумію чому такі справи вирішуються в обхід мене?
- Неодноразово повторював, прокажу іще. Знадобишся в іншому. Я підготував листа, який отримають всі крайові, окружні, повітові екзекутиви, аби максимально сприяли тобі і надавали будь-яку помогу, яку затребуєш. Займешся виявом поліційних агентів. Се у тебе якнайкраще ладнається. Без сумніву Пласт вірно скерував твою путь, адже ти завше серед нас був найкращим слідознавцем.
- Кому буде трібна  моя робота, якщо Провід опиниться за ґратами?
- Повір організація не занепаде. Як би там не склалося усе на наший хісн.
Я не зовсім зрозумів тоді слова Бандери. Збагнув, що ним продумана якась безпрограшна комбінація.
***
22 жовтня 1933 року Микола Лемик(33) застрелив у Львові большевицького дипломата Майлова і відразу ж з пістолетом пішов до найближчого поліційного відділку. Зрозуміло, подія відразу ж набула світового розголосу. До того ж ми ще до атентату повідомили деяких зарубіжних журналістів аби нашорошилися до сенсації.
На суді Лемик заявив, що здійснив акт справедливості у відповідь на геноцид большевиками на окупованих землях українського народу.
***
14 червня 1934-го року Степана купно з Богданом Підгайним(34) заарештували у Львові, поліція знайшла якісь кінці його причетності до убивства Майлова. А 15 червня у Варшаві застрілено міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. Виконавець – Григорій Мацейко(35). Я дивувався чому Степан до атентату не пішов у запілля, або міг би виїхати у безпечне місце наприклад до Швейцарії, або Франції. Вже на суді я зрозумів слова про те, що все гратиме на нашу користь.
На слуханнях Степан поводився впевнено, і з позиції преси – «зухвало». Як тільки переступив поріг судової зали, звернувся до присутніх: «Слава Україні!». «Героям слава!» – підхоплювали ми. У перші два дні суддя не реагував, а на третій день оголосив, що подібні вигуки розцінюватиме як порушення порядку і на тих, хто розтривожує спокій буде накладено штраф 200 злотих, або ж десятидобове ув’язнення. Та фінансово нікого не покарали, чотирьох хлопців виарештували у судовій залі, бо огласили, що грошей не мають.
Адвокат Володимир Горбовий(36) передав мені від Степана шифровану цидулу. Там всього лише два слова – «Не зупинятися». Напередодні свого арешту Бандера відкрив список заплянованих атентатів. Механізм запущено. Після Перацького у списку директор львівської гімназії Іван Бабій та студент Львівського університету Яків Бачинський. Перший серед студентів створив гурток допомоги поліції, студенти мали впроваджуватися в антидержавні гуртки, а потім видавати поліції неблагонадійних. Другий, будучи зв’язковим у провідній ланці, також став агентом і його викрив я. Якось дав йому запечатаний конверт у якому ніби то адреси місць де організація зберігає інгредієнти для вибухівки. Небавом за вказаними квартирами здійснилися обшуки. На це я спорядив двох чоловік, давши револьвер Мацейка, який він перед відходом за кордон здав військовій референтурі.
***
25 липня аби справа довелася до глузду, контролював я особисто. Бойовики «Вітер» і «Лютий» хлопці гарячкуваті, пропонували скористатися бомбами, кинути пристрій директору в кабінет, коли той буде один, а студента удавити десь у підворітті. Можливо так би й учинили та я диктував наказ, аби не було відхилу од схеми. Потрібно аби задіяний револьвер Мацейка.
У той час, коли прокурор пащекував, що «банду націоналістів по факту ліквідовано», адже керівництво на лаві підсудних, а Бандера неодмінно відповідальність за ці акції візьме на себе і таким чином в очах світової громадськості підкреслить могутність ОУН.
Бабія вистежили після занять, дочекалися біля під’їзду. Я з «Вітром» прикривали можливий відхід, ставши по обидва боки вулиці. «Лютий» робив вигляд ніби читає оголошення на тумбі, яке, між іншим, я й приліпив. Ця афіша здерта біля театру. Бабій теж зупинився. Мій розрахунок спрацював, червоним по білому написано, неодмінно приверне увагу. Як властиво короткозорим, примружився. «Лютий» розвертається і впритул робить два постріли в живіт. Стріл майже не чути. Повз мене пройшла пара, яка побачивши як один чоловік швидко відходе від тумби, а другий впав на коліна і хилиться набік, хлопець з дівчиною розвернулися і щезли в арці. Ніхто не бажав бути свідком проти ОУН. А подібне дійство, коли на вулиці зчиняється стрілянина, у більшості випадків пов’язане з українськими месниками. Та на «Лютого» кинулися із провулку двоє, із іншого заїзду ще двоє. Це мій прорахунок, не помітив, що професора взяли під охорону поліцисти, до того ж чоловік десять. Я вихопив пістолет і прицілився у найближчого до мене шпіцля. «Лютий» був вже оточений, у нього в барабані лише одна куля.
- Слава Україні! – закричав і вистрелив собі у скроню.
Друг не хотів аби ми виявили себе. І самогубством дав можливість нам відійти і завершити другий атентат.  
Студента через два дні знайшли у кав’ярні. Тут вже не було охорони, ми перевірили. Цей нас визначив як тіко я з «Вітром» по одинці зайшли і замовили каву. Хоча, як нам здавалося, нічим себе не викрили. Бачинський до чорного ходу, ми за ним. На подвір’ї наздогнали. «Вітер» звалив студента на живіт, і впритул вистрелив у голову.
***
Пляна Степана виконувалася пункт за пунктом. Суд перетворився на суцільну пропаганду ОУН. На додаток Бандера добив тим, що відмовився спілкуватися польською мовою.
- Я українець, – говорив він, – я знаходжусь в Україні і спілкуватимуся мовою мого народу, якщо суд не розуміє залучайте перекладача.
Цю ж ініціативу підхопили інші підсудні окрім Романа Мигаля(37).
Коли прокурор питав чи усвідомлюють підсудні, що їх очікує смертний вирок. Бандера одповів:
- Ми кладемо життя бо любимо Україну. А чи спроможні те ж саме зробити ви заради Польщі? Ми смерть приймаємо з усмішкою, нехай вороги поглипують як умирає український націоналіст. І у цьому наша перевага, ми готові вмерти за нашу справу, а ви ні. Тому незабаром і втратите державність. Ще додам, ми лише предтеча, ті, хто йдуть за нами не такі добросердні до ворогів.
Після того, як запав смертний вирок, Степан підвівся:
- Слава Україні!
- Слава! Слава! Слава! – вигукнув зал.
Латратив і я. У мені вирували ріжні почуття. З одного боку якось не усвідомлювалося, що більше не побачу друзів. Та з другого відчував неабияке піднесення.
У прокурора така мармиза ніби то його приговорили до страти.
Вже за тиждень я отримав від Степана листа, де він повідомив, що президент Польщі замінив страту на довічне ув’язнення. Бо справа набула розголосу за кордоном та й на теренах окупованої України засуджені націоналісти перетворилися на кумирів молоді, а смертна кара перетворила б їх на знамена антипольського супротиву, тому поляки вирішили доки залишити Бандеру з товариством і подумати як би краще здерти священний ореол.


(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.029549121856689 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати