Вона була моїм дзеркалом. Казали така схожа на мене. Моя копія, адже я старша на кілька секунд. Вона розуміла мене як я сама. Ми були одним цілим, хоча й одягалися по різному. Для них. Ми знали, що ми не просто схожі. Ми нероздільні. У нас одні таємниці на двох. Наче доля дала мені змогу існувати в двох тілах. Я знала, що і для неї все саме так. Отже, шанс нам випав таки унікальний і ми користалися ним як могли і вміли. Як інші без цього обходяться? Ми мінялися одягом і жартували зі світом. Вдвох ми були вдвічі сильнішими. Ми були щасливі і не мали потреби ні в щоденнику, ні, навіть, в друзях. То лише правила гри. Ми самі були собі світом і царювали там. А сьогодні вона сказала, що закохалася.
