Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2631
Творів: 48089
Рецензій: 92830

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

Виплакане щастя

© Жанетт, 05-01-2014
Я з нетерпінням чекала на своє День народження. Мій коханий ще задовго до того зізнався, що готує мені неймовірний подарунок і що я буду приємно вражена. Моє розчарування настало тоді, коли я зрозуміла, що мій День народження припадає на Страсну п’ятницю, найчорніший день у році, коли розіп’яли Ісуса Христа. Це був день строгого посту. Мама попередила мене, що будь які святкування у цей день заборонені. До того ж я народилась у п’ятницю, тому мені доцільно було б щотижня держати в цей день піст. Ми вирішили перенести дату святкування на неділю, у день Воскресіння Ісуса Христа.
***
Ми гуляли вузькими вуличками нашого мальовничого містечка. У так званих «пасажах» було багато маленьких крамниць, які манили своїми вітринами. Тут можна було придбати будь-що: від смачненьких тістечок та шоколадних фігурок до хутра та ювелірних прикрас. Саме у ювелірний магазин ми і завітали.
- Які сережки тобі до вподоби?
- Я люблю маленькі з камінчиками, як наприклад оці, - зніяковіла я, тицьнувши пальцем у прилавок.
- А он подивись які гарні колечка! Який в тебе розмір?
- Я не знаю, певно 16,5, - ледве стримуючи посмішку відповіла я.
Ще неодноразово потому я помічала, що мій обранець готує мені незвичайний подарунок. Навіть розповіла про цей випадок кращій подрузі, яка жартуючи сказала: «А прикинь, якщо він подарує колечко просто так. А ти, не дочекавшись зізнання, викрикнеш «Так коханий, я згодна!», як у якійсь американській комедії. Ото сміху буде! Аха –ха!»
***
Якось ми гуляли парком і в мене був поганий настрій, чи то погода була не та, чи просто сумно було на душі. Ми присіли на лавку і просто мовчали.
- А знаєш що?, - раптом сказав Олексій, - давай підемо разом вибрати тобі подарунок на День народження, бо мені так важко визначитись, боюсь помилитись з розміром.
- Не помилишся, в одязі в мене все найменшого розміру “Smal”, а взуття 36-ий.
- Це не одяг і не взуття.
- А що ж це?
- Я скажу лише після того, як ти погодишся піти вибрати подарунок.
- Якщо це не одяг і не взуття, а потребує розміру, то здається, я здогадуюсь про що ти. Це каблучка?
- Так,- зніяковів Олексій.
- Але ж якщо я піду з тобою вибирати каблучку, то це автоматично означає, що я даю згоду на твою пропозицію, а ти її ще не робив.
- Яку пропозицію? Я просто хочу подарувати тобі колечко на День народження. Я не збирався тобі робити пропозицію…
О, як щось кольнуло мене прямісінько в серце. До горла підійшов цілий жмут невідомої мені речовини, що почала тихо й безжально душити мене, і мені стало млосно. Я хотіла розвернутись і піти, втекти подалі від цього сорому,провалитись крізь землю, щоб ніхто ніколи про це не дізнався.
Іноді  в такі моменти краще просто посміхнутись і сказати «Пішли», зробити вигляд, що нічого не було. Та коли ти тепер тут, за тобою стежать  його великі очі, коли в тебе зовсім нема часу й простору, щоб опанувати себе, свій біль і жаль, свою розпуку, коли ти вже місяць ходиш в очікуванні дива, про яке він тобі щоразу натякав, проходячи крізь вітрини ювелірних крамниць, чи крутячи твоє колечко на пальці, оком замірюючи його діаметр, тепер твої скляні очі видають все, що в тебе в середині, і розбиваючись, сиплються срібні зорі – уламки розбитих сподівань.
Ми вже досить довго разом, і через багато що пройшли, вже встигли пожити разом і окремо, окремо, і знову разом, хотіли придбати квартиру на майбутнє, яке так і не настане.
- Прошу тебе, не даруй мені каблучку. Каблучки дарують, коли роблять пропозицію руки і серця. Просто заради подарунку не слід так витрачатись.
- З чого ти це собі вбила в голову? Я хочу подарувати тобі просто так. Просто, щоб виразити свої почуття. Я ще не готовий створити сім’ю, я про це ще навіть не думав.
- То як будеш готовий – тоді і прийдеш з каблучкою! А тепер, вибач мене, нетреба!
***
Ми сиділи з подругою в кав’ярні. Я розповідала їй сюжет нової американської комедії, та чомусь нам було не до сміху. Ситуація, що склалась видавалась мені не смішною, а навпаки - «плачебною», бо все, що мені тепер хотілось – це просто плакати не просихаючи, ридати на весь голос, щоб вивільнити свої груди від отої туги, що посіла там, наче чадний дим затаїлась всередині  і не давала мені дихати.
***
За вікном було темно. Я не знаю, чи я спала, чи не спала. Певно просто думала. Цілу ніч я думала - думала - думала… О, як же сильно боліла голова. Немов диня, вона звисала на сухих плечах, така важка, така забита оцими думками, що всю ніч крутили моє волосся. Я вмила своє опухле лице, довго стояла перед дзеркалом, розглядала свої очі, що потонули під опухлими повіками. Мені було соромно вийти на кухню і постати в такому вигляді перед матір’ю, яка буде, як завжди, мовчки дивитись на мене і нічого не питати. Вона завжди була толерантною у таких випадках: давала мені спочатку виплакатись, потім виспатись, потім чекала кілька днів, щоб зажила моя кровоточива рана, а тоді, за чаєм, тихенько питала в чому справа, чому я вже кілька днів поспіль така засмучена… завжди говорила одне й те ж про те,що не можна так себе виснажувати через кожну дрібницю.
Я поснідала. Мене привітали батьки, зателефонувала подруга і радісним веселим голосом почала говорити щось смішне і тепле, що мало б зігріти і розвеселити мене. Та я чекала Його, мені було цікаво, що ж він подарує мені замість запланованого колечка та очікуваного мною освідчення. Певно якісь дорогі парфуми могли б зрівнятись із запланованим та очікуваним мною, щоб кожного разу, коли я душилась ними, мене душив їх млосний присмак, солодкуватий запах, щоб кожного разу нагадував…
Хтось постукав у вікно. Відсунувши фіранку я побачила квіти.
- Доброго ранку! З Днем народження! Це тобі…
- Дякую. Дуже приємно. Вип’єш чаю?
- Ні, дякую. Я хотів щоб ми трохи пройшлись. У мене обмаль часу. Сьогодні о четвертій по обіду  в мене іспит. Ти ж пам’ятаєш…
- Звісно.
Я накинула на себе білу сорочку, і ми вийшли на вулицю. Довго, мовчки йшли парком втупивши очі в асфальт, що був застелений опалим весняним цвітом сакур. В парку майже нікого не було. Ми зупинились. Моє серце відчуло приплив крові.
- Давай сфотографуємось. Тут так гарно.
- Давай, - байдуже відповіла я.
Алея вже майже закінчувалась, і ми вирішили кинути ще один круг.
- Я знаю. Ти казала не купувати тобі колечко…, - ніяково почав Олексій.
- …Та ти все ж купив,- продовжила я.
- Так, кращого моменту вже не буде, - він засунув руку собі в кишеню і витяг звідти маленький прозорий мішечок, з якого виблискувало маленьке колечко з камінчиком посередині, - Я люблю тебе, і ти знаєш, що ти в мене єдина, - продовжував він, - Я тепер не готовий створити сім’ю, але на момент нашого весілля в обіцяю, я буду готовий. Ти хочеш стати моєю дружиною?
На той момент я вже знала свою відповідь. Так, я дійсно кохала його, з нетерпінням чекала цього дня. Та я ніколи не думала, що цей день буде таким. Я мріяла про гарне, заздалегідь сплановане освідчення, з букетом червоно-білих троянд,  я чекала на сюрприз, а не на виплакану мною каблучку в прозорому мішечку. Я не хотіла засмучувати його. Мене боліла душа від цих сварок, продовжувати їх не було сил. І тепер, через стільки часу, я так шкодую про той день, коли я відмовилась піти в крамницю вибрати собі подарунок, коли я не здержала сліз і видала себе, видала свою жіночу суть.
Я відповіла «Так».
Після цього ми ще довго сиділи в його машині, думали над датою майбутнього весілля, до якого він ще не був готовим. Орієнтовно ми вирішили, що краще за все відгуляти весілля через одну осінь, щоб не було занадто рано і занадто пізно.
***
Вчора  був  День Святого Миколая. Рідний брат Олексія освідчився своїй дівчині, з якою зустрічався трохи більше року і оголосив батькам про майбутнє весілля. Ми ж з Олексієм купили квартиру на чесно зароблені нами гроші, в якій поки що ніхто не живе і грошей на гучні оголошення в нас поки що немає.
На наступну осінь у Вадима з Вікторією намічається весілля. Тож нас «родинний совєт» відклав на роки два. «Бо така ситуація тепер в країні, що два весілля в один рік ми фінансово не потянем», - заявила моя майбутня свекруха.
«Що ж, не бувати щастю, що народилось у День, коли розіп’яли Ісуса Христа», - подумала я і відклала каблучку в далеку шухляду.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Попович Роман, 07-01-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.69956588745117 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …