Ностальгічне. З теплом.
Немає нічого кращого, аніж зустрічати Новий рік в колі співробітників! А коли це відбувається ще й 31-го!.. Якщо це навіть і робочий день, ніхто справами не займається. У всіх передчуття чогось великого й радісного. Чоловіки, як і подобає, відповідальні за напої. Вони бігають, метушаться, дзвонять один одному по телефону, а потім знову передзвонюють, уточнюють, що, чого і скільки треба брати.
- Мужики, я вас запевняю… Тасука шампанське не п’є. Їй «Мартіні»…
- Нічого собі… Воно ж таке дороге!
Тасука – скорочене ім’я Таміли Суканкіної - старої діви, яка в свої 43 має ефектну зовнішність і посаду начкадрами. Дамочка доскіпливої і стервозної вдачі, скажу я вам.
Жіноча половина колективу займається виключно закусками й сервіруванням святкового столу за принципом «чим багаті – тому й раді». І, якщо заздалегідь не припасено чогось смачненького, екзотичного, то в цей день годі й шукати-доставати – не дістати, не знайти! В кожному колективі є свої невеличкі угрупування, або об’єднаня за інтересами: хто з ким і проти кого дружить. За бенкетним столом так і влаштовуються. Ну, здається, все готово… І ось настає та мить, коли всі: жіноча половина востаннє, поправивши зачіски і кинувши в люстерко прискіпливий погляд на макіяж, а чоловіки, рукою пригладжуючи волосся, займають місця за столом. Надалі, за традицією і для солідності заходу, керівник зачитує щось про здобутки й недоліки в роботі. А пахощі і апетитне видовище роблять свою справу. Тобто, ніхто промови не слухає!.. Кожен в очікуванні… Приємному очікуванні… Кожен прислухається до шлункових спазмів, які викликані смаженою рибкою, запеченою качкою, голубцями, нарізаною шинкою, оселедцем під шубою, різноманітними салатами, бутербродами з кількома зернятами червоної ікри, апетитними мисливськими ковбасками!.. І ще отам щось таке… З грибочками… Завершуючи свій виступ, начальник піднімає бокал зі словами: «Вірю, що в новому календарному році ми впевненою ходою йтимемо до більш вагомих здобутків! З Новим роком, товариші!» У відповідь гучне «Ур-а-а!» з дружнім вставанням і дзенькотом чарочок і бокалів. Ніхто не звертає уваги на те, що від того чаркування переповненими келихами, холодець вже скроплений шампанським, горілкою, червоним вином і дорогим «Мартіні»… В усіх радість на лицях і в душах! Далі на кілька хвилин затишшя. Лише специфічні звуки святкового застілля: з приплямкуванням і дзвінким постукуванням десятків ложок і виделок. Хтось кидає вже усталене «між першою і другою…» й чоловіки хапаються за «боєзапас»…
- Ні-ні, мені досить!.. Я й так вже п’яна… Ну… Хіба, що краплиночку.
- А мені винця… Отого.
- А чого ви, шановний, оце не випили? Не хорошо-о-о! Ви ж в колективі…
- Та я не вживаю…
- А я вам освіжу… Ось так… І до дна!..
У всіх присутніх настрій значно покращується. Слово надають найстарішому співробітнику, який працював ще… З Кирилом Потаповичем.
- А хто такий Кирило Потапович?
- Це, мабуть, перший директор. Чи другий…
Старійшина виголошує тост. І бажає молоді зберігати традиції, якими завжди був багатий славний колектив підприємства. Знову всі в єдиному пориві підхоплюються з місць. Тепер, уже в по-справжньому щирім чаркуванні, лунає «з Новим роком, з новим щастям!» Знову на кілька хвилин деяке застільне затишшя. Лише час від часу:
- Що там у вас ото таке? Передайте, будь ласка, сюди… І хлібчика… На цю сторону…
- Булькніть мені сюди «Буратіна»… Спасібочки вам…
- Тамілочко Михайлівно, а що це ви не допили свій «Мартіні»? – звернув увагу на напівпорожній бокал економіст Дмитренко.
- Та… Щось немає настрою…
- Давайте я за вами «поухаживаю». А то, складається враження, що у нас і чоловіків в колективі немає, - підливаючи в бокал імпортне питво, підморгнув «ухажор».
Це потішило самолюбство жінки… Вона посміхнулась загадково; знала собі ціну й бачила, що рівні їй тут немає; інженер Попадюк, весь вечір «стріляючи» поглядом в її бік, нарешті наважився й сумбурно запросив випити за присутніх тут дам. Всі чоловіки враз підхопилися і, кожний відчувши себе гусаром, залпом спустошили налите… Потім хтось запропонував випити за мудрого керівника, потім за дружбу між народами… Потім… Просто: «А давай ми з тобою жахнем!» Хтось дістав із шафи «Юпітера» з бобінами і включив. Молодь перша підхопилась до танців.
-А давай потанцюємо, - встаючи з-за столу, багатозначно підморгнула Таміла Михайлівна своєму поклоннику. І не зводячи з нього очей, наче удав зі своєї жертви, позадкувала до танцюючих, наспівуючи бонніемівське «Санні-і-і». Ох, краще б вона не танцювала! Що вона виробляла зі своєю нижньою частиною тіла!!!
Розчервоніла й запальна компанія не звертала уваги на Петю Тюлькіна – наймолодшого співробітника, що одинаком сидів за столом. Від випитого йому було дуже зле. А ще в голові роїлася думка про те, що вдома на нього чекають прибулі вранці, як сніг на голову, тесть з тещею. А він ось в такому вигляді постане перед ними. Соромно як!
Нарешті розпашіла компанія повернулася до столу. І тут чоловіки виявили, що закуски ще трохи є, а от з «горючим» щось треба вирішувати. Покопавшись по кишенях і портмоне і нашкрібши енну суму, постало питання про «послать гонца». Кого? Звісно ж, наймолодшого. І хоча Петя опирався та сили були не рівні…
Таміла Михайлівна, діставши з сумочки довгу й тонку сигарету, обвела поглядом присутніх і поцікавилась.
- Є тут справжні чоловіки? Хто дасть дамі вогню? – повернулась і пішла в курилку. За нею потяглися ледь не всі чоловіки…
За півгодини Петя повернувся і святкування продовжилося. Тим часом він зайшов до прийомної і, набравши номер «Швидкої допомоги», попрохав Дмитра Івановича.
-Деймон, забери мене звідси… І зроби що-небудь… Я не можу додому з’явитися в такому вигляді… Танюхіни батьки приїхали... Катастрофа! Знову тесть зі своїми генеральськими замашками… До військкомату потягне. У нього нав’язлива мрія, щоб зять «пороху понюхав».
Петя непомітно залишив веселе товариство і вийшов до під’їжджаючої карети «швидкої».
-Я ж тобі казав… Перед випивкою з’їж бутерброд з маслом, - повчав Дмитро Іванович - друг дитинства Митько Таран. – Ну, нічого. «Марганцовка» і клізма… І за півгодини будеш, як… Правда, Ніна Ванна? – підморгнувши, звернувся до немолодої напарниці лікар.
-Ага. Процедура не з приємних. Зате дієва, – погодилась лікарка.
-До речі, з тебе шампанське… За неправдивий виклик. – поставив питання руба Дімон.
-Де я тобі зараз його дістану? Ось візьми, – Петя простяг жменю зіжмаканих карбованців і копійчаного дріб’язку. – Може «десятка» й набереться…
…Надворі вже зовсім стемніло. В цьому людському мурашнику кожен живе в очікуванні настання Нового року. В очікуванні чогось радісного і щасливого. Хотілося вірити в те, що підуть в небуття хвороби і смуток. Назавжди зникнуть людські тривоги… Бо товариш Брежнєв щось дуже подався… Наша країна найкраща і найсильніша в світі… Календар з успіхом перекине наступний рік соціалістичної п’ятирічки… А ми молоді, красиві й дужі – змінимо світ. Ми будемо жити в надії, що нова зміна часового відрізку буття обов’язково стане кращою.
27.12.2013р.
