Він був по-справжньому нещасний. Руки опускалися. Не хотілось нічого.
Чарка. Дві. Три. Ні, він не топив в стакані горе. Не намагався стерти з пам’яті своє тотальне фіаско на конкурсі. А просто прагнув здобути штучну безстрашність, яка допоможе йому стрибнути у небуття.
А навіщо жити посередньому художнику, талант якого ніхто ніколи не визнавав? Бути у світі мистецтва наче невидимка? Лише у снах приміряти вінець слави, а наяву ловити хвилі невідомості?
Мабуть, за іронією долі, справа, яку він любив найдужче в світі, прирекла його на долю...
Високоградусний аліксир відважності зробив свою справу – він піднявся на висоту, був готовий польотом розірвати безмежжя простору, коли раптом перечепився через дріт, і гепнувся на покрівлю будинку.
Від удару його мозок тричі перекрутився по своїй осі. І зупинився під зовсім іншим кутом, ніж був розміщений до того.
Приймоши до свідомості, роззирнувся навкруги. Він не міг втямити: чому опинився на даху свого будинку. Алкоголь закреслив жирною літерою ікс останні години існування.
Побачивши поруч себе кабель від антени, вирішив,що піднімався на піднебесний поверх аби налагодити «тарілку».
На губах відпочивала спрага. Вона погнала головного героя до першо-ліпшого магазину.
Розгорнув гаманець аби розплатитися. Сотні солдатиками несли службу його необтяжливому матеріальному статусу. «Як добре, що можу заробити на життя улюбленою справою» - крутнулась в його голові думка, і почала вихором танцювати по його мозку, постійно повторюючись і повторюючись. Від усвідомлення значення тої розумової танцівниці, він відчув, що невимовно Щасливий!!!!
