Сашко та Іван – друзі з раннього дитинства. Навіть проживали на одній вулиці. Разом ходили до дитячого садочку, потім до школи…Влітку разом в колгоспі працювали і на вигоні м’яча ганяли…Росли – виростали - батькам допомагали.
Давно минули ті безтурботні часи. Вже більше десяти років промайнуло, як вийшли зі стін рідної школи. У кожного з них своя сім’я і своя… справа. По теперішньому – бізнес.
Іван Калинка розпочинав свій бізнес з турецького берега. Тобто, він був одним із десятків тисяч « челноков», які возили речі з Туреччини. Невдовзі, підоспівши на шкірокуртковому бізнесі, він відкрив кілька магазинчиків у райцентрі та навколишніх селах. І почав дехто до бізнесмена звертатись шанобливо - Іван Іванович.
Сашко Диня «ганяв тачки» з-за «бугра». Бізнес процвітав і розвивався дуже успішно. Старі іноземні автівки, які він купляв за копійки - продавав, деручи три шкури. І від бажаючих придбати іномарку не було відбою. Сашка згодом теж дехто почав називати по батькові – Петрович, хоча до нього причепилося якесь дивне прізвисько -«Ниссан» і поза очима тільки так його і називали.
За законами бізнесу справа повинна розвиватися і розширюватись. Іван Іванич придбав меблевий цех, а Сан Петрович відкрив дві СТО. За місяць перший відкрив меблевий салон, а інший - магазин автозапчастин. Справи в обох друзів пішли «на ура»!
Та, як це нерідко буває в бізнесі, між друзями пробігла чорна кішка. А сталося те, що Івану не давала спокою успішність друга. Автобізнес це ж бо крутіше, ніж торгівля якимось там диванами. Ось і вирішив « Диван», як його почали називати в народі, прилучитись і собі до грошовитого діла. І під прикриттям шиномонтажної майстерні він відкрив СТО. Це зовсім не входило в плани «Ниссану» і він, «забивши стрєлку» другу в місцевому крутому барі, хотів остаточно з’ясувати – хто є хто в містечку. Розмова не клеїлась: один кричав про «понятія» - інший казав, що він чхати хотів на його «понятія»…Хоча ні той ні інший до пуття не знали, що воно й таке… Не дійшовши консенсусу, друзі, а тепер запеклі конкуренти, роз’їхалися своїми маршрутами.
З’ясування хто крутіший набрало нових форм. Іван, той що «Диван» побудував красивий сучасний офіс з газоном і ліхтарями. Сашко «Ниссан» побудував не гірший за дизайном автомагазин. Та ще й з фонтаном. А на додачу придбав крутого джипа, а в його офісі з’явилася дуже симпатична білявка – секретарка Ілона. «Диван» теж захотів мати джипа і секретарку. Та якщо з джипом не було проблем, то ефектну секретарку запросити на роботу було непросто. Та все ж через деякий час місце в приймальні шефа зайняла така ж білявка з модельними даними – Євангеліна. І зовсім було не важливим те, що нова співробітниця не відрізняла кавоварку від комп’ютера – головне форма!
Через деякий час до друзяк – конкурентів само по собі прийшло примирення. «Ниссан» на прохання
конкурента навіть поставляв тому старі автівки для ремонту. Бізнес є бізнес!
Одного разу на фірму «Дивана» надійшло замовлення на придбання кількох німецьких автівок, та ще й в короткий термін. Комерсант, зрадівши, миттю примчав до компаньйона, у якого ця справа була налагоджена. Угоду скоренько підписали і випили по чарчині за успіх. Залишилося перерахувати гроші і можна рушати за кордон. Іван дав розпорядження своїй секретарці уладнати справу. Для Євангеліни - секретарки шефа, число мільйон було дивним і зовсім незнайомим. Тому як його написати, вона не знала. Написавши кілька нулів, вона вирішила дописати ще одного…про всяк випадок. А ось секретарка у «Ниссана» виявилась розумницею і, побачивши зайвий нуль в сумі, повернула документи назад з поміткою «Виправте» . Секретарка Івана, здивувавшись цьому, вирішила, що нулів замало, дописала ще одного і зі словами «вистачить з них» відправила платіжку знову.
По обіді Сашко «Ниссан» зателефонував «Дивану»:
- Давно ми з тобою не зустрічались… Давай
увечері в «Шинку»… о сьомій. Я пригощаю. Тим більше, що ти …банкрут.
На тій стороні щось бряцнуло…Мабуть Іван в цей час пив чай зі своєї улюбленої склянки в срібній оправі…
…Вечеря пройшла в чудовій атмосфері! Напруга у відношеннях була знята. Всі питання були узгоджені і всі проблеми були вирішені. Бізнесмени знову, як і донедавна, стали Іваном і Сашком та ще й під дією випитого поклялися у вічній дружбі... Під кінець зустрічі Сашко запитав:
- Слухай, де ти таку дурепу здибав ?
- Та ти не повіриш…Познайомились на дорозі. Їду якось по головній…Дивлюся збоку мені напереріз, не пропускаючи, вилітає ВОНА. Ледь не накоїв біди! Так вона мало того, що порушила всі правила, так ще й, зупинившись, стала кричати, що це я повинен її був пропускати. В мене очі полізли на лоба - чому я???
А вона без тіні сумніву:
- Тому, що у мене червона машина!
Я, скориставшись ситуацією, запросив на вечерю. А потім вирішив ознайомити її з правилами дорожнього руху. Та й погодься… красуня все ж таки! Сашко засміявся і, поплескавши приятеля по плечу, видав своє коронне:
- Ниссссан, брате! Все буде ОК!
