Працював у нашій транспортній компанії такий собі Боря Ішханян. Як він сам себе називав "Баріс Ішханіян, Вадітель – ас… Арьмінін". Посада у Борі була відповідальна – він водій шефового лімузина… Ну що до лімузина, то можна подискутувати так, як це допотопна "Волга" ГАЗ – 24. Хоча і раритет, але вигляд мала пристойний. Ні, компанія наша не така вже й багата, але і не така бідна, щоб не придбати для нашого шефа нову сучасну автівку. Просто… За словами шефа, ця автівка навіює приємні спогади... Та й машина, за словами "вадітеля," – " зверь!" Цей "зверь" частенько відпочивав у гаражі: то акумулятор, то стартер були причиною зіпсованого настрою нашого шефа; він все погрожував своєму водію звільненням «бєз вихадного пасобія в 24 часа»… Та все, як завжди, проходило для Борі більш – менш благополучно. Ну, хіба що за наказом шефа бувало затримають заробітну платню на тиждень, лякаючи нещасного водія… До речі, треба сказати, що у нашого шефа загартування ще те! Методи керування і управління залишились з радянських часів. І ощадливість у нього в крові – він просто не може собі дозволити придбати дорогий автомобіль тільки для того, щоб шиконути перед своїми друзями і партнерами. Він з насмішкою говорить, що той чи інший в сауну їздить на "Мерсі".
Боря Ішханян був напрочуд сором' язливим. І коли в курилці чоловіки бувало починали говорити про жінок, він замовкав і червонів. А особливо коли заводились теревені про Вірочку – секретарку нашого шефа. Віра – Вірочка… небесне створіння – метр сімдесят шість зросту. З двома вищими освітами (після пед. та кооп. вишів). Красуня і розумниця – страшна суміш! Всіх, хто намагався до неї залицятися, посилала... Далеко. Борі вона дуже подобалась. Що з ним коїлося при їхніх випадкових зустрічах!!! Його кидало то в піт, то в холод, червонів, заїкався і все таке інше… Особливо ніяково він почувався. коли шеф репетував у своєму кабінеті, відгукуючись про його, як водія, кваліфікацію, і порівнюючи його з пастухом отари! Що йому, Борису, (АРЬМІНІНУ!!!) хіба, що ішаком кермувати… Боря знав - у приймальні Вірочці все добре чути. І ця обставина завдавала такого болю і страждання великому і гордому серцю джигіта!.. А ще Боря був впевнений - для того щоб Вірочка звернула на нього увагу, треба її чимось вразити. І тут випала нагода. У Раїси Михайлівни ( нашої головбухші) через кілька днів намічався ювілей і шеф відіслав Віру зі своїм водієм щось придбати в подарунок. Вірочка ніяк не могла визначитися з вибором. Відвідавши не один магазин, вони випадково забрели в ювелірну крамничку. І тут з Вірою щось трапилось. Вона немовби прикипіла поглядом до вітрини де виблискував коштовний браслет. Її очі загорілися небаченим до сих пір вогнем, а губи щось беззвучно шепотіли. Зі сторони це нагадувало пітона і кролика. Так помедитувавши кільканадцять хвилин, Віра купила якийсь натюрморт у сусідньому відділі і гінці повернулися на базу. Та Боря помітив Вірину реакцію стосовно браслета і, як справжній гарячий чоловік, поцікавився:
– Шо нравіца? Да?.
Після роботи він ще раз завітав до магазину, щоб справитися щодо ціни прикраси. І яке ж було здивування і розчарування коли Боря побачив, що ціна виробу це його майже річна зарплатня... Так браслет створив би враження на Віру! Боря почав мріяти, як він, так немовби між іншим, підносить своїй обраниці, наче якусь дрібничку, оцей прекрасний браслет. Тим більше, що незабаром і привід намічається… В наступному місяці у Вірочки день народження і кращого випадку годі й шукати. Але ж ціна… Де взяти грошей на цю дрібничку? Ну звідки у бідного водія статки? Добування грошей на подарунок стало для Борі справжнім випробуванням. Він таксував ночами, продавав барахло секонд-хендівське, китайський непотріб... Та зібрати потрібну суму так і не вдалося. А взяти в борг не було в кого. Та і хто таку купу грошей позичить… А день народження Вірочки вже назавтра. Та яким же було розчарування Бориса, коли він зайшовши до магазину, в надії домовитись з власником про купівлю прикраси в розстрочку, не побачив її у вітрині. На запитання про коштовність власник повідав, що браслет купили вчора й іншого такого в продажі немає. Цими словами була остаточно і назавжди принижена гордість Борі. Як ?!! Він чоловік – хазяїн слова!.. І така оказія… Як пережити такий сором?!!
Купивши на другий день корзину чудових троянд, Боря подався на роботу. Віра такого подарунка не оцінила… Навіть більше – своїми пухкенькими губками, не піднімаючи погляду, якось так холодно і невиразно, буркнула щось на кшталт:
– СПС… Не потрібно так витрачатися… - І все. Хоча б усміхнулась для форми.
Та ще більше здивування чекало на Борю, коли його колега зі словами: "Це тобі Віра передала", - вручив пакет з підписом «От Вєри», в якому знаходився той самий злощасний браслет з магазину. Такого приниження Боря не відчував ніколи! Він розгублено крутив і розглядав коштовність і ніяк не міг збагнути того, що сталося... За цим заняттям і застав його шеф...
...Що там далі було, ніхто достеменно не знає. Але на другий день Борис на роботу не з’явився. І на третій і на четвертий… Говорили, що Боря звільнився за власним бажанням - не зміг вчасно подати шефу автівку. Але через деякий час в нашій фірмі ходив слух, що начебто шеф подарував своїй секретарці дуже коштовну річ, а та дала відкоша старому ловеласу і надала перевагу молодому водію шефа. Мало в це віриться… Шеф не здатний на таке. А ще говорили, що Вірочка, знайшовши вранці у себе на столі коштовну річ і, подумавши, що це знаки уваги гарячого джигіта, повернула пакет з подарунком власнику… А шеф нагодився, як завжди, невчасно і, звісно ж, впізнав свій дарунок в руках джигіта. Та ще, як на лихо, і автівка не завелася.
…А Боря, взагалі - то, хороша людина. Коли, в рідкісні моменти доброти, шеф організовував виїзди на природу всіх своїх співробітників - Боря чудово готував шашлик і долму… А ще проголошував гарні тости… А ще був випадок, коли він уночі в сильну хурделицю, взявши на буксир зламану машину, в якій їхало сімейство, доправив нужденних додому. Майже за 100 км! І не взяв за це й копійки! А ще Боря колись відвіз дружину сусіда в пологовий будинок і через це його шеф запізнився на важливу зустріч. Правда це вже інша історія…
