- Стажор! Як там тебе?...
- Віталик.
- Слухай Віталик. Це в тебе перший виїзд?
- Ага.
- Ну так слухай… У нас, лікарів "швидкої", є така традиція: хто вперше виїжджає на виклик – той робить штучне дихання пацієнту. Рот в рот. Сподіваюсь, вас навчали цьому в академії? А чого це ти… Чого скривився?
- Ну й жарти у вас, Юрію Івановичу…
- Та які там жарти. Нам на який поверх?
- На другий.
На сходовій площадці смерділо. В ніс вдарило затхле повітря з пересмажених котлет і ліків. Тут же тупцювались якісь люди, перешіптуючись між собою.
- Розступіться! Відійдіть! Що трапилось?- запитав, ні до кого не звертаючись, Юрій Іванович.
- Втратила свідомість. – схлипуючи, відповів жіночий голос.
- А це ще хто такий?
Поряд лежало тіло…прибульця. Справжнісінький тобі гуманоїд. З зеленим обличчям і руками. Тільки в дублянці і в одному черевику…
…Наталя завжди чекає на це свято з якимось внутрішнім хвилюванням. Приємним хвилюванням. Колись давно, якраз цього дня, їй освідчився в коханні найкращий чоловік на світі. Це було так романтично і прекрасно, що вона й досі зберегла в серці ті зворушливі хвилини. І кожного року Андрушко, як вона ласкаво називала чоловіка, робив якісь приємні сюрпризи для неї. Та з роками подарунки і сюрпризи, а з ними і почуття ставали все дріб’язковішими і прозаїчнішими. Якщо раніше дружина, плескаючи в долоні і підстрибуючи, раділа новенькій шубці, то тепер була задоволена трьома тюльпанами і дешевими парфумами.
Ще звечора Наталя і Андрій домовились провести святковий день разом, а потім, коли буде бажання, піти в кіно на вечірній сеанс. Та з самого ранку все пішло шкереберть. Начальник терміново викликав чоловіка на роботу. Вітаючи Наталю і перепрошуючи, він завірив її, що це всього на кілька годин - у крайньому разі до обіду. Дружині така перспектива зовсім не сподобалась. Та що вдієш – робота є робота і, наказавши чоловіку, щоб не забув купити хліб, провела його до дверей…
І ось уже сьома вечора, а чоловіка немає. « Де ж ти бродиш, суджений мій ряжений?» - прийшли в голову рядки. Ще й телефон залишив вдома. А може він у Гринчуків?
- Алло! Машо це я, Наталя. Твій вдома? А мій не заходив? Де ж це його носить? Та, може, й п’є… Або прилип до якоїсь. Котяра. А я його з обіду… Директор визвав на роботу…Сказав на кілька годин… Та як тут не плакати?! Ну бувай.
Наталя поклала слухавку і витерла очі. Глянула на святково сервірований стіл, налила собі трішки вина в бокал… Підійшла до дзеркала, торкнулась нової зачіски… «І чому я така невезуча?» - подумала. Ввімкнула телевізор, понишпорила по каналах. На однім каналі якийсь співак горлопанив « Єдінствєнная ма – а - я!...» Наталя сумно посміхнулась і з болем промовила: - «Єдінствєнная». Так гірко їй ще не було ніколи! Схлипнувши, вона прилягла до подушки, і непомітно заснула.
Посеред ночі її розбудив якийсь звук. Потім у передпокої щось грюкнуло і хтось матюкнувся. Далі на кухні почувся брязкіт розбитого скла. « Графин з компотом», - зробила висновок Наталя. Потім отой «хтось» поліз до спальні…Через хвилину роздалося богатирське хропіння. За кілька хвилин могутньої канонади, від якої навіть бездомні пси на смітнику загавкали, дружина, не стерпівши, пішла до гультяя. Перед нею відкрилася картина – поперек дивану горілиць спав мертвим сном її благовірний, не знявши з себе верхньої одежі і в одному черевику. Наталя спробувала роздягнути чи хоча б зняти з чоловіка черевика, але той дригнув ногою так, що ледь не збив її з ніг. « Ах ти, гад такий!» - вирвалося в Наталі. – « Я тобі зараз зроблю… Суджений мій ряджений». Вона швиденько дістала з домашньої аптечки зеленку… Щоб розмалювати чоловіче обличчя і руки часу знадобилося небагато. Час від часу той фиркав собі в вуса і інколи смикав ногою. Та дружині цього показалось замало. Вона спорудила на чоловічій голові зачіску панка – ірокез, яку ще й розфарбувала дитячими фарбами.
За вікном світало і Наталя, написавши на аркуші «Мене не шукай», вийшла з квартири. Вона вирішила решту відпустки, яка тільки - но розпочалася, провести у подруги в столиці, з якою, до речі, так давно не бачились. Тим паче та її постійно запрошувала до себе в гості.
…Через кілька годин Андрій проспався. Відкривши очі, він ніяк не міг второпати де знаходиться і котра година. Поморщившись і облизнувши пересохлі губи, він вирішив увімкнути телевізор, але той не вмикався. Тоді, зібравши всі зусилля, він дотягнувся до вимикача на торшері. Але світло не вмикалося. « Мабуть, запобіжники перегоріли», - подумав Андрій і пошкандибав в одному черевику до виходу. На сходах була темрява і він, щоб присвітити, почав чиркати сірниками, які ніяк не хотіли запалюватися. Тут за спиною почувся голос Ізольди Марківної – сусідки з квартири напроти:
- Мілок, а шо с елєктрічеством?
В цю мить сірник запалився і Андрій, повернувшись до сусідки, відкрив рот… Та не встиг він вимовити жодного слова, як нещасна пенсіонерка округлила очі і, заверещавши, опустилась попід стіною на підлогу.
- Що з вами, Марківна? – схилившись до неї, запитав Андрій. Та в цю ж мить і сам звалився поряд. Це дочка, почувши крик, вискочила і побачила, як якийсь мерзенний тип протягує руку до її мами. Вона не роздумуючи, з криком « Ах ти, наркоман клятий!», щосили садонула своїм немаленьким кулаком по потилиці грабіжника… Хтось із сусідів викликав швидку і міліцію…
- Віталику, провір пульс у гуманоїда – наказав Юрій Іванович. - А я займусь бабулькою. Та дай йому нашатир! Куди – куди…під носа! Ну й добре що ворушиться. Значить процедура рот в рот відміняється. Чи може спробуєш?
- У нього гуля на голові. – помацав Віталик. –Така велика.
- Треба прикласти щось холодне…
- У мене є морозиво в автомашині.
- Морозиво? Колего, про морозиво є анекдот… Як один знахар порадив вагітній жінці їсти побільше морозива.
- Ну то й що?..
- Коли вона прийшла на УЗД лікар побачив в животі, як близнята роблять зарядку…
- Ну…
- Один каже другому: - Нічого, брате. Вже недовго. Перезимуємо.
- А до чого тут морозиво? Я щось не …
- Ой, Віталику!!! Ну тебе... Давай за ношами. Бабульку забираємо…
