Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2554
Творів: 46328
Рецензій: 90462

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Бувальщина з теплим гумором

«Достоєвський», або Новорічний корпоратив

© Володимир, 23-12-2013
              
      Бувальщина.
          
       Федір Михайлович сидів у своєму кабінеті, обхопивши голову руками… Третій день йому було млосно на душі. І це не наслідки новорічної ночі. Хоча саме вона і є причиною того, що зараз «на душі кішки шкребли». А вечоринка вдалася на славу! Все було на вищому рівні! І музиканти були хороші – одного «Бессаме мучо» разів з десять зіграли для керівника! Керівником і був саме він - Федір Михайлович.
    Відслуживши строкову службу, Федір на прізвище Достойний, не забажав працювати в рідному колгоспі за копійки, а подався до обласного центру де і влаштувався на роботу в автопідприємстві. Через кілька років добросовісного працівника, яким і був наш герой, підвищили на посаді – він став завідувачем гаражем.
   Працювала на цьому ж підприємстві і Лариска – диспетчерша. Жіночка дуже метка - неабиякого комерційного таланту. Все, що можна було перекупити – перепродати, купляла і продавала. Це була її стихія. Її натренований погляд зразу ж оцінив новенького. А чого б то й ні? Молодий, високий, чорнявий… Дівчатам Федя подобався. А Лариска звикла до того, що може купити чи дістати майже все!
     В середині 90 – х, коли підприємство почало «дихати на ладан», і постало питання про те, хто очолить колектив, Лариска – диспетчерша, зі своїм нахабством і натиском, зробила все для того, щоб посада керівника дісталася саме її фавориту, з яким вона на той час уже проживала разом. Ото були часи!!! Майже будь - хто міг попасти «із грязі в князі» і відчути себе «хозяіном жизні», як полюбляли себе називати різного пошибу «нові».  Правда, була ще Вознючка – завідуюча відомчою їдальнею. Її чоловік був головним механіком на підприємстві. Та у Федора Достойного була величезна перевага – молодість і комунікабельність. Федю любили всі! А у Вознюків була квартира, нова автівка і дача. Це саме той випадок коли кажуть, що «язик мій – ворог мій». Вознючка полюбляла вихвалятися своїми статками, надбаними непосильною працею. Ось так і розірвали на шматки – фірми колишнє підприємство – більша частина дісталася Достойному, менша – Вознюкам. Самі розумієте, яке життя почалося…Одним словом жорстока конкуренція. Тим більше, що Вознюкам дістався майже новий імпортний автобус, який здійснював рейс до Берліну і яким конкуренти неабияк пишались. Ларисі це доставляло великих мук. Фактично керував підприємством Федір Михайлович, але…  під пильним наглядом Лариски…тобто Лариси Сергіївної. Про це всі знали. І ось Ларисі Сергіївній засіла в голову ідея купити і собі на фірму такий автобус. Коштував цей красень (не новий, звісно) сорок тисяч доларів США. Сума кругленька. Та до кінця року кошти були зібрані і зразу після новорічних свят автобус обіцяли доправити в Україну.
   Нарешті в трудових буднях, якось непомітно, наступили новорічні свята. Колектив у фірмі підібрався молодий і дружній. Так що з проведенням святкових заходів ніколи не було проблеми. Більше того – керівник всіляко заохочував такі ініціативи. Наприклад, він виплатив премію в розмірі тижневої зарплатні всім хто поїхав з ним на риболовлю з нічлігом про що інші, ті що не захотіли їхати, дуже жалкували.
   Новорічний бенкет замовили в кращому кафе міста – затишно і кухня чудова. Федір Михайлович після свого привітання, подякувавши всім за хорошу роботу, виголосив тост в честь усіх присутніх, а також пообіцяв поцілувати кожну співробітницю. Цим він викликав небувале піднесення настрою серед відпочиваючих. Атмосфера стала теплою і домашньою. Зразу всім захотілося випити келих разом з керівником, а також особисто признатися йому в вірності й любові. Особливий ентузіазм проявляли якраз молоді співробітниці. Федір Михайлович був ошелешений такою увагою. Він злетів над цим грішним світом і літав, літав, літав… Нарешті приземлившись на якусь хвильку і, підізвавши до себе головбуха, розпорядився:
   - Треба для людей зробити щось приємне. Давай випишемо премію по тисячі доларів!  Ти як? Не проти? Ну і добре!!! Давай сюди гроші. Бог з ним з тим автобусом…Заробимо ще!
У бухгалтерші очі полізли на лоб. Та потім зметикувавши, що й вона сама одержить премію, швиденько мотнулася за грошима і документами.
  …Поцілунків і добрих слів Достойний зібрав цілий міх. Такої гулянки, за словами працівників кафе, вони не пригадують. Та на жаль всьому приходить кінець. Під ранок стомлені відпочивальники розбрелися по домівках.
   …Був звичайний робочий день - перший у новому році. Кожен із працюючих вважав за необхідне особисто привітатись із керівником. Видно було, що всі мають чудовий настрій, а тому атмосфера в колективі була теплою, домашньою. Нічого не віщувало біди. І тут… Це був навіть і не крик. Тому щось розібрати, щось зрозуміти, почути хоч одне слово, не вдавалось. Це був рокіт схожий на звук реактивного винищувача. Це була Лариса Сергіївна. Вихором залетівши до кабінету і жбурнувши сумочку в сидячого в кріслі отетерілого Федора Михайловича, вона так заверещала, що аж зірвалася на писк. Схопивши склянку і з розгону хлюпнувши в неї води так, що бризки розлетілись по всьому столі, Лариса відхльобнула ковток мінералки, а решту хлюпнула на нашого героя. Продовживши цю екзекуцію, Лариса Сергіївна вивергнула такий потік словесного бруду і відбірної лайки, що Федір сидів, витріщивши очі, слухав, ледь не втрачаючи свідомість. А та продовжувала своє. Він почув і зрозумів лише кілька слів (автобус, гроші, задушу) – решту у вишуканому товаристві промовляти  не прийнято. Коли через кілька хвилин потік лайки обмілів, Лариса Сергіївна вискочила з кабінету, хряпнувши з усієї сили дверима. Через хвилину двері знов з гуркотом відкрились і розкуйовджена жіноча голова гаркнула:
- Достоєвський!!!  - І ще добавила міцне словечко. … І ось уже третій день Федір Михайлович сам не свій. Ночує на диванчику тут же в кабінеті. Додому не потикається.
   Та ось хтось телефонує. Немає ніякого бажання ні з ким розмовляти. Хто ж це так вперто добивається? Відповісти мабуть потрібно. Хто ж це все таки?
- Алло, я слухаю.
- Федю, це Лариса. Повертайся додому. Сьогодні ж Святвечір і прийдуть наші хрещеники Аня з Павликом - принесуть кутю. Треба ж їх зустріти. До речі, є добра новина для тебе…Вірніше для нас. Дзвонила Вознючка і так репетувала, обзиваючи нас «самашедшими» за те, що ми виплатили своїм працівникам новорічну премію. Якби ти чув як вона волала!!! Я думала вона лусне від злості… А ще телефонував Василь Петрович, отой з берлінського рейсу, і казав що перейде від Вознюків до нас, якщо ти не проти… Так що ти Федю молодець! Я тобою пишаюсь. А автобус ми ще купимо. Повертайся, я  на тебе чекаю.
    А за вікном вже збиралися перші сутінки. І лапатий сніг у повільному танці кружляв між деревами, накриваючи все довкола білою периною. І ліхтарі, одягнувши білі шапки, несміло пропонували своє тепле жовтаве світло перехожим.
   Ще мить постоявши біля вікна, Федір Михайлович посміхнувся і, вимкнувши світло, вийшов з кабінету. Та одне йому не давало спокою – звідки Лариса довідалася про його ненависну дворову кличку - «Достоєвський»!

        10.01.2013 рік    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов , 26-12-2013

У житті все буває

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Nina, 25-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ХЮ, 24-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 23-12-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.71591114997864 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …
Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …