Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2562
Творів: 46541
Рецензій: 90820

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза шматочок із мого аполітичного життя

Привіт сірому вовчику

© Nina, 23-12-2013
                                  
   Усі околиці села були нами не один і не два рази ходжені-переходжені. Але в сім’ї підростала представниця нового покоління, моя трирічна донечка Оксанка. Цілком зрозуміло, через свій юний вік, все те, що обходили і бачили ми, вона, звичайно, ще не встигла пізнати. Літо було в розквіті. Дух мандрів уже активно нуртував у наших душах і слав наполегливі  сигнали розуму: «Треба вирушати, треба вирушати, треба вирушати! Не варто гаяти час!».
- Давайте сьогодні підемо в березину. Оксанка там ще  не була, - запропонувала мама, основний генератор передових ідей у нашій сім’ї.
- Давайте, - підтримали її моя сестра Лєна і я. - А від мене передайте привіт сірому вовчику, - сказав чоловік.
- Ти хіба не підеш з нами? – запитала я.
- Ні, попрацюю сьогодні вдома , - відповів, розкладаючи фарби й пензлі, та лаштуючи  мольберт, і тихо, проте, щоб таки ж почули, додав: - Хоч ніхто тут не шмигатиме та не заглядатиме по черзі через плече.
- Гаразд, гаразд, - піднявшись навшпиньки і цьомкнувши його в щоку, сказала я.
  Березина – то особлива територія. У яку б погоду в ній  не опинився, настрій завжди піднесений. Може, тому, що від тої, якоїсь світлої, немов казкової осяйності, там завжди відчуваєш неймовірну врочисту піднесеність. А може, тому, що розташований березовий гай високо над рівнем  села? Хто знає. Проте  тільки так воно і є.
   Щоб потрапити туди, належить пройти не те, щоб дуже довгий, але й не короткий шлях.  Спочатку, вийшовши із двору, треба йти стежиною скверу мимо колодязя, збудованого ще за часів Галагана. Це велична споруда, з високим дерев’яним різьбленим дахом. Потім - спуститися асфальтівкою, що веде мимо сільської ради та пам’ятника на братській могилі,  вниз із гори. Затим - проминути Обеїв став і піднятися крутою дорогою вгору, на Лісову. Лісова – це куток, складається із однієї вулиці, яка тягнеться ліворуч від лісу і відділена від нього вузькою ґрунтовою дорогою. А от чому став Обеїв, багато хто й не знає. Добре, що я встигла про це розпитати у бабусі. Річ у тім, що біля ставу жила родина, членів якої  прозивали Обеями.  Взагалі, прізвиськ у селі безліч. Вони найрізноманітніші. Ну наприклад, є Півні, Рибочка, Синиця, Щука, Горобець, Чуня, Капустянка, Швед, Башкир, КАсір. Вони почасти зрозумілі. Але чому Обей? Проте все має своє підґрунтя. Бабуся розповідала, що, коли помер один із тієї родини і, як годиться, на третій день похоронна процесія прямувала до цвинтаря, майже перед самим кладовищем чоловік раптом поворухнувся і сів, тримаючись обома руками за краї труни. Пронизливо заверещали жінки, а чоловіки, що несли домовину, впустили її долу і, спотикаючись, кинулися врозтіч. Гепнувшись на землю, недавній мрець оторопіло розглядав людей, що перечіпаючись та  наштовхуючись один на одного тікали геть, а потім поворушив губами і сказав: «Обей». Що воно означало, хтозна, тільки відтоді появилося в селі нове прізвисько. А ставок відтоді теж стали називати Обеєвим. Тож минувши Обеїв став, треба піднятися на Башкиреву крутезну гору, хекаючи і спиняючись, щоб перевести дух, а далі, як нагорода за такі нелегкі зусилля, увійти у блаженно пахуче лісове царство. По один бік  рядочком хати, а по -  другий височезні сосни. Земля під ними встелена глицею. Коли ступаєш, тобі здається, що ідеш по килиму, який приглушує кроки  і ледь-ледь прогинається під ногами. Він трішки сковзкий, тож можеш зненацька і впасти, проте заб’єшся не дуже. Тому завадить товстий пласт із соснових голочок, які із року в рік вкривають землю. Уже не зелені й не темні, а поруділі  від часу, дощів та вітрів. Проте то така дрібниця - вони все одно пахучі.  Повітря  на Лісовій свіже, ароматне, цілюще.  Дихати тут легко. Чом не свій домашній санаторій?
Пройшовши сосновим бором,  наш гурт затятих мандрівників дістався  березини.
- Не завадило б і перепочити, - сказала мама.
    Сіли на повалене дерево і відразу ж отримали сюрприз.  І як ми того не помічали, коли йшли – у траві, а вона тут була не дуже й густою, прямо перед нами червоніли лісові суниці. Та такі крупні, соковиті, паху-у-учі! Почали їх рвати і скоро вже в руках тримали букетики ягід. Один залишили, - пригостити тата, - а решту поїли. Можна було б уже і назад повертатися та йти додому, але подорож – є подорож. Коли вже в дорозі, то не останню роль, треба визнати,  відіграє азарт і бажання пройтися ще неходженими шляхами.  Тож  вирішили йти вперед, спуститися до Панського ставу з цього, малоходженого боку, обійти його і повернутися додому вже іншою дорогою. Так і зробили.
    Ми вийшли із березини. Ясний просторий світ білокорих красунь  упевнено віддалявся й віддалявся, аж поки  залишився далеко позаду.  Тепер ми йшли вузенькою лісовою стежиною один за одним. Сонце ледь-ледь пробивалося крізь густі віти дерев і щільні зарослі. Очевидно, причиною і була та потайна напівтемрява, що примушувала нас говорити майже пошепки. Скоро мали вийти до ставу, як тут Оксанка голосно вигукнула:
-  Ой! Собачка!
Ми  зупинилися.  
-  Де собачка? – запитала я.
- Он, он! Сірий собачка, - вона тицьнула пальчиком кудись в густі хащі.
- Де? Не бачу, - я відчула, як страх цупко вчепився в мої ноги й руки.
   Серце почало прискорено битися. Широко розплющені очі моїх мами й сестри говорили самі за себе.
- Та он же, он! Він на нас дивиться, - мовила Оксанка. – Стоїть і дивиться.
Мама, сестра і я із жахом подивилася одна на одну. Собачка? Тут? Знали ми, які собачки водяться в глибині лісу.
- Що будемо робити? – впівголоса  запитала я.
- Спокійно розвертаємось і швидко йдемо  звідси, - тихо сказала мама і додала: - Тільки  не біжімо.

(Далі буде)

  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 7

Рецензії на цей твір

....

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Володимир, 26-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Olena Gorbenko, 25-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов , 25-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Шон Маклех, 24-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 24-12-2013

А й справді,

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Юрій Кирик, 24-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 23-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 23-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 23-12-2013

Від оповіді пахне літом, суницями, теплом

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 23-12-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.77969813346863 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …