Слово з нами завжди. Слово з нами скрізь. Назви шукаємо всьому, що бачимо, чуємо, відчуваємо.
Воно поєднує і роз’єднує.
А якщо не можливо вимовити?
А якщо не можна почути?
Який світ без слів? Без звуків?
Повна тиша і німота.
Думки помирають не висловлені, розпирають груди, печуть всередині.
У світі без звуку можливий тільки рух ручки по паперу.
А папір у шухляду?
Написано все одно не те, що могло б бути сказано.
Мертве, як опале листя холодної осені.
Лабіринти пам’яті, що бережуть забуте життя.
Навіщо ж щоб чули?
Для чого випускати те, що хотів би, але не можеш сховати?
Щоб не опанувала глухота?
