Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2551
Творів: 46230
Рецензій: 90332

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Бувальщина з теплим гумором

Стрес, або Новорічна пригода, яка змінила життя

© Володимир, 21-12-2013
    
                                            
Чимало написано і розказано захоплюючих історій та байок, які так чи інакше причетні до новорічних чи різдвяних свят! Ще з далекого дитинства нам пригадуються дивовижні казки. А які пречудові радянські мультики на новорічну тему!.. А трішки згодом, в наше життя прийшло і стало традиційним, як салат «Олів’є» чи смак апельсинів, новорічне кіно з неперевершеними сюжетами і акторами. Пам’ятаєте кіно про іронію долі? А незабутню  “ Карнавальну ніч”?... А скільки анекдотичних ситуацій пов’язаних  з новорічними клопотами! Ось, наприклад, одна з таких, коли чоловік 31 грудня, поспішаючи після роботи додому, купив ялинку і з неймові-і-і-ірними зусиллями втиснувся в переповнений автобус. Та громадський транспорт в такі години був настільки переповнений, що частина деревця була за дверима автобуса – всім треба їхати. Добравшись благополучно до своєї домівки, щасливий і зморений зразковий сім’янин (аякже, все купив… нічого не забув), з жахом побачив, що половину ялинки відчикрижив якийсь спритник! Своїм домашнім він збрехав про те, що деревце було єдине і вони з товаришем його поділили, кинувши жереб. Та й хіба можна назвати це брехнею… Дружина, правда буркнула собі під ніс щось на кшталт того, що завжди в тебе не все, як у людей, що на тебе не можна розраховувати ні в чому, що вона все робить по господарству… Та , врешті - решт, вона завжди це каже. Але головне, що настрій був у всіх святковий і ця невеличка прикрість його не зіпсувала.
А от з моїм приятелем сталася новорічна пригода, яка змінила його життя кардинально. Заставила, так би мовити, подивитися на себе зі сторони і прискіпливо оцінити, чи, вірніше сказати, переосмислити своє життя. Зміни відбулися радикальні після яких всі залишилися задоволені. Та про все по порядку…
Трапилася ця історія давно коли за вікном були буремні 90 – ті роки. Працював я в одному творчому колективі в якому гітаристом був Микола Мазура. Як музикант він був чудовим, але недисциплінований аж занадто!!! Можна сказати, що любив він понад усе веселе товариство. Його нездорова пристрасть частенько ставала приводом до сварок і творчих непорозумінь. Чесно кажучи, набрид він усім. Керівник уже не раз подумував про його звільнення і прямо йому так і казав:  «Завязивай, а нє то уволю к такой матері…будєшь в переходє «Мурку» іграть». Та ця неприємна розмова діяла рівно тиждень. А далі…
   31 грудня, передноворіччя. Прибувши на базу після концерту і здавши інструменти на склад, ми у вузькому колі вирішили привітати одне одного зі святами. За півгодинки, розпрощавшись, музиканти поспішили по домівках. Нам з Миколою було по дорозі. Вияснивши, що квитки на автобуси да-а-авно розпродані і, що в нашому напрямку немає жодного вільного місця, ми вирішили добиратися автостопом. Тобто, ми вийшли на шосе в надії піймати «попутку» і таким чином швидко добратися додому. Треба сказати, що було це вже по обіді і таких як ми, охочих швидко поїхати, було дуже багато. Простоявши півгодини, я зрозумів, що виїхати з міста швидко не вдасться. Та ще й погода почала псуватися. Врешті ми почали замерзати. Особливо мій колега. І тут його погляд застиг. Він почав щось зосереджено розглядати вдалині. Я спостерігав за його чудесною переміною, як із суворого і змученого лиця, як у подорожнього, що пройшов пішки весь світ і нарешті побачив оазу, сходить вся печаль людства, а взамін з’являється тепла усмішка. І, штовхнувши мене в плече, Коля зробив глибокий висновок: «Там генделик…Пішли зігріємось. А?». Я на пропозицію не пристав так, як мені добиратися додому значно далі і набагато довше. А мій супутник до придорожнього кафе мотнувся досить швидко. І цей маршрут він здійснив кілька разів. Придбавши таким чином добрий настрій і гарне самопочуття, він втратив рівновагу в прямому сенсі. Колю почало, що називається в народі, «штормити». З цього приводу ми поговорили про те, що вживати спиртні напої у великій кількості шкодить здоров’ю, а також я його запитував  мовляв, навіщо випивати і з’їдати закуски так багато. Запитував я його кілька разів. Говорив, що я його тут залишу, що через його не зовсім пристойну поведінку нас ніхто не хоче підвезти, і що вже 15 година…
І тут сталося диво! Із–за рогу виїжджає знайомий автобус і я, вибігши йому навперейми майже під колеса, замахав обома руками. Дякуючи добрим людям, що нас підібрали, ми вирушили в неблизьку дорогу додому. Це були наші знайомі колеги, які їхали на черговий виступ в сільський клуб. Я присів на вільне місце біля Сергія – знайомого адміністратора з філармонії і привітавшись, подякував за те, що нас підібрали. Ще заходячи до автобуса, мене здивувало те, що на передньому місці сиділо поруч двоє Дідів Морозів. Я через деякий час, не знайшовши цьому ніякого логічного пояснення, не витримав і запитав у Сергія. А він, з поглядом виснаженого вантажника (сьогодні це третій концерт), мені у відповідь:  «Да вот, Володь, понімаєш… Дєд Мороз у нас класний… Но п’ющій. Прішлось брать запасного… С кєм пріходіцца работать!..».
Так ми і доїхали додому, провівши в повній тиші майже дві години. А Микола весь цей час стояв біля водія і тільки час від часу якось дивно озирався назад. А коли ми вийшли з автобуса, він був зовсім тверезим і, підійшовши  до мене, сказав: «Володь, ти прості мєня за всьо. Я думав у мене криша поєхала, кода увідєл  двух  Дедов Морозов!!! Ето бил шок!!! Я більше не п’ю!!! Всьо!!!..». На цьому ми, потиснувши руки і  побажавши веселих свят один одному, розійшлись по домівках.
   Але на цьому, як виявилось згодом, історія не закінчилася. Через кілька днів Микола розказав продовження своєї придибенції. Прийшовши додому і відкривши двері своїм  ключем, він побачив біля люстра в прихожій… дві Снігуроньки!!! Це був, за його словами, контрольний постріл!!! У голові щось клацнуло і Микола ледь встиг сісти на стільчик, щоб не звалитися на підлогу. Загальний стан організму, за словами самого нещасного, був як після удару молотом по голові… З тих пір Микола не переносить спиртного на дух. Дружина Люда знову розквітла, а теща, яка раніше не розмовляла з зятем, зачастила в гості. Та так, що складається враження, - вона тут прописана і ніяк інакше як “Колєнька”, або  “кормілєц наш”, вона його не називає… І в колективі на Миколу ніхто не скаржиться. Життя змінилося кардинально…
   А в кімнаті біля люстра було і справді дві Снігуроньки. Це донька з друзями вирішили підзаробити грошенят і, взявши напрокат костюми, організували колектив  для привітань мешканців свого і прилеглих будинків з новорічними святами. От і чепурились біля люстра дві Снігуроньки… В ті часи молоде покоління швидко зорієнтувалося в круговерті подій. І багато хто з них, взявши за основу життя принцип “ куй залізо, не відходячи від каси”, за день могли стати “новими руськими, українцями, татарами чи узбеками”… Наприклад, один мій знайомий бізнесмен розповідав, як він у 90 – х роках за одну всього-на-всього добу двічі був повним банкротом і двічі примножував свій капітал вдесятеро. Скажете не може бути? Може! Але це інша історія… Я при нагоді розповім.  
        09.12.2012 рік        
                                            


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 21-12-2013

Вже починаються розповіді

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія, 21-12-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.74294400215149 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …
Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …
Топ-4 Великих книжок
Пропонуємо вашій увазі добірку з чотирьох великих романів Велич книги ніколи не вимірювалась кількістю …
Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …