Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2640
Творів: 48579
Рецензій: 93331

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ХА-НУ-РИ-КИ

© Анатолій Азін , 18-12-2013
                                                               - Мамо, то спайдермени побили на майдані
                                                                          наших хлопців та дівчат?
                                                                          - Ні, синку - «ригонали».
                                                                          - Хто?
                                                                          «Ри-го-на-ли». Запам’ятай.
                                                                                                (Із розмови в метро).

  Хлопчаки, звільнившись від бабусиної опіки, різалися в карти за сараєм. Та невдовзі Грицеві надоїло бути картковим дурнем і він, з пересердя, жбурнув колоду карт на землю.
- Досить, пора на перекур!
Він вийняв з кишені вирвані сторінки шкільного зошита, розгладив долонею один із них на коліні, потім, дотягнувшись до соняшникового стовбуру, зірвав
пожухлий рудий листок і став терти його долонями над аркушем паперу. Соняшниковою трухлою листвою поволі засипалась красномовна двійка та каліграфічний напис вчительки: «На уроці арифметики був неуважним, заглядав під сукні до дівчат дзеркальцем, а на великій перерві зривав шапки з голів учнів». Потім Гриць скрутив самокрутку і, завзято черкнувши сірником об підошву черевика, припалив кінчик паперу. Самокрутка пихнула, злегка обсмаливши брови. Гриць, задувши полум’я, вдихнув димний чад і випустив носом. Від нестерпної різі в нього очі вмить почервоніли вилізши з орбіт, як у вареного рака, і налилися слізьми. Гриць смачно, тричі підряд, чхнув.
- Оце взяло, так взяло, - нарешті зміг промовити він. – Чому сидите? Крутіть. Соняшничиння, он, вдосталь.

  З самокрутками поміж пальців, вони уявляли себе дорослими дядьками, яких завше бачили біля придорожнього юзівського генделика. Стасик, варнякаючи, шепеляво перекривляв п’яницю Гаврилюка: - Куєця не птиця, а зінка нє гойобець.
Вони бешкетували, уявляючи себе п’яними. Падали на землю, потім незграбно піднімались здіймаючи кушпель. Бридкий сморід від паленого соняшничиння тхнув на весь двір.

  В цей час, брякнувши лядою погреба, на світ Божий виліз сусідський парубійко Савка. Він жмурився від яскравого світла і затуляв очі руками. Нетвердою ходою Савка підійшов до огорожі, не озираючись, тремтячою рукою намацавши ширінку, почав дзюрити на сірі від часу штахетини на яких хтось, дитячою рукою, крейдою написав по одній букві на кожній штахетині:
«С-а-в-к-а+С-в-е-т-к-а=х-а-н-у-р-и-к-и».
Савка струменем старанно став замальовувати писанину. Але вона, як на зло, знову і знову проявлялась муляючи хлопцеві очі. На останне слово струменя не вистачило, Савка задумався над його значенням. Він ще з дитинства був трішечки примороженим, а відтоді, як почав жувати гриби, розум зовсім при гнітився, даючи збої навіть у простих питаннях. А тут таке чудернацьке слово. Було зовсім не зрозуміло: чи це погано, чи добре бути ха-ну-ри-ком. Якщо це натяк на його залежність від грибів, то при чому тут Свєтка, яку, правда, він інколи тискав на шкільній перерві. Савка вкотре протер кулаками очі, та побачивши відкриту ляду погреба, пішов її зачинити.

В погріб він залазив тоді, як виникала потреба пожувати гриби. Він полюбляв, щоб під кейфом бути у підземеллі, так як під дією галлюціногенів потойбічне життя давало найбільшу насолоду. Савка прагнув, ще і ще хоть разочок, відчути щастя у прірві з яскравим світлом в глибині свідомості, до якого він летів нестримною птахою. Світло, кожного разу все віддалялося і віддалялося від нього залишаючи лише досаду від швидкої дії дурману.

  Раптом Савка почув варнякання хлопчаків. Він, підкравшись, завмер за кутом сараю і не без задоволення спостерігав за їх вакханалією.
- А, попались, ханурики, - як божевільний гримнув Савка злякавши «п’яниць». Хлопчаки притихли ховаючи за спинами самокрутки. Цівки диму клубилися із-за їх спин.
- Ху, ну й сморід від вас. Ви що, козячі берібіхи палите?
- Ні, це соняшничиння, - вичавив із себе Миколка, двоюрідний брат Савка.  
- Ми, так, граємося.
- Соняшничиння? Савка гидливо сплюнув. В’язка, густа слина від надмірного жування грибів, жовтим згустком повисла на штахетині.
- Від соняшничиння цюцюрки кукожаться, ви це знаєте, чи ні?
Хлопчаки з жахом дивилися на Савка. Миколка першим викинув самокрутку, вона впала під ноги і диміла сизим їдким чадом.
- Он гляньте на діда Семена, він все життя палить листя. Баба Нюра каже, що в нього навіть матня жабуринням поросла. Ви що, хотіли б бути схожими на діда Семена?

(На селі всі знали, що дід Семен колись служив на Кубі і привіз звідти насіння тютюну. З тих часів він вирощував свій самосад з величезним листям схожим на соняшникове. З нього він крутив сигари і називав їх фідельками. Його тютюн був таким міцним, що на подвір’ї навіть мухи не водилися, а баба Нюра завжди лаялася на нього, горланячи на всю вулицю: «Щоб ти вдавився своїми фідельками! Життя немає від їх смороду).

   Хлопчаки з острахом поглядали кожний на свою матню.

- Ви, недоуки, сходіть на узлісся та на шурхайте листя конопель, насушіть його, тай збавляйтесь по дорослому, а не труїть себе і все навкруги всякою гидотою.
- А сам чому коноплі не палиш? – огризнувся Петрик, брат Гриця, що до сих пір споглядав мовчки на Савка. – Нам мама казали, що від паління конопель гробаки в голові заводяться, а вночі вони вилазять з носа на подушку.
- Ну й страшилками вас нажахали. В мене, коли бавився коноплями, нічого в голові не завелось, лишень мамця не встигала з лавки тюльку носити, міг би за один присіст і цеберку з’їсти, отака страть обужла. Мамця раділа, що витрачатися на солодощі не потрібно.
- То й чому кинув коноплі?
- Чому, чому?! Тюльки об’ївся! В мене від неї вже пропасниця трусити стала. Ось, візьміть, на косячок вистачить. Савка вишкріб з кишені щепіть сушеної трави і дав хлопчакам.

  Вдома баба Меланія сиділа біля припічка і вибивала алюмінієвою ложкою мак із маковиння. Сизі зернята сипалися в миску з тихесеньким шелестом.
- Гарний мак цього року вродив. Буде досить на пиріжки. Ти лише маковиння не залишай без надзору, - бубоніла стара доньці Христині, котра місила тісто на пиріжки. Вони споконвіку святкували Маковія печеними в духовці пиріжками з маком та узваром із свіжої фрукти. – Ти мене чуєш, чи ні?
- Чую, чую. Ось намолотите зерня і віднесу все маковиння Харитонівні, вона торгує грибами і маковиння забере.
- От-от. Бо наші ригонали ще здумають відварити, лиха не обберешся.
- Мамо, ну стільки я вам раз казала, що «ригонали» то політики довбані, а хлопці в нас оригінали. (Їх стали так називати відтоді, як погодки Петрик і Грицько спробували злучити кроля з нутрією).
- Ось я й кажу тобі, приглядай, бо потім і козі не здобрювати. Господи прости, - перехрестилася баба Меланія, - до чого люди лишень не додумаються, аби задурманити собі голову. Ну, хай би вже пили самогон, а то й до грибів добрались, щоб ще заживо на тім світі побувати. Куди поспішають окаянні? Тьху, нехристі!
- Мамо, ви все близько берете до серця. Хай забавляються. Кудись же треба свою дурь дівати. Колгоспів нема, землю шибайголовам в оренду віддали, залишилося чоловікам або голову зіллям дурманити, або дівок по хатах тискати.
- Ой, тобі б либонь в когось за матню потриматись, ото вже попестила б душу.
- І тіло, мамцю.
- А я за народ хвилююсь. Переводиться наш гречкосій на грибожуя ригонального.
- Мамо, мелете що попало. Краще провійте зерня, та перетріть з цукром, в мене тісто вже готове.

  Бабі Меланці закортіло до вітру. Вона, миску з зерням віддала дочці і вийшла у двір. Тільки но хотіла задерти спідницю, як почула несамовитий дитячий регіт з-за сараю. «От бісові діти», - подумала вона, - «ні вдень, ні вночі від них спокою немає».
- Ось я вам зараз по сміюсь, - крикнула в серцях вона і пішла на регіт.

  Савку, як вітром здуло. А малі, курнувши косячок, очманілі валялися в траві. Їх роздирав божевільний сміх. Грицеві здавалось, що в Петрика раз-по-раз виглядає з носа не зелена сопля, яку він вправно підшморгнувши ховав у глибині носової порожнини, а вилазив здоровенний гробак. Гриць тикав пальцем на Петрика і сміявся без зупинки до сліз, до болю в грудях. Петрик же, розвівши руки, дзиґою крутився на одному місці, вдаючи з себе гвинтокрил. Миколка по складах читав і перечитував слово «ха-ну-ри-ки».
- Ха-ну-ри-ки, ха-ну-ри-ки, - реготав він дивлячись на друзів.
Баба Меланка, зрозумівши що хлопці не в собі, верещала на весь двір:
- Ах ви ж ригонали окаянні! Ах ви ж байстрята недороблені! Щоб вас порозривало! Щоб вас і Матінка Сира Земля не прийняла.

Та «ригонали» на бабу Меланію не звертали уваги, їм було все по барабану, вони літали в небесах.      

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 20-12-2013

Переводиться наш гречкосій на грибожуя ригонального...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 19-12-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.35077309608459 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …