Архетипи ще змолоду не давали дідові Панасу спокійно жити.
Як тільки він не намагався позбутися їх. І пестицидами травив, і алкоголем, і до хілерів закордонних їздив, і притирками лікуватися пробував. І навіть до ЦК КПРС звертався, мов "не можу більше в нами жити. Прошу партію та уряд позбавити мене цієї напасті". Але куди там! Партії такої вже немає, а архетипи є. Застрягли вони намертво у Панасі та нікуди не хочуть з нього йти.
Запив Панас. Міцно запив. Це ще добре, що люди про мої трикляті архетипи не знають. А то й сорому не оберешся! Горе мені, горе!
А почалося все давно. Ще коли дід Панас був просто Панасом, а іноді навіть Панасиком.
У той далекий день, з якого все почалося, Панас-Панасик у складі делегації комсомолу села поїхав у райцентр на щорічний з’їзд комсомольців району.
На з’їзді було не дуже цікаво, проте бенкет удався. Особливо, він вдався Панасу. Вперше у житті потрапивши до шведського столу з усіма його безкоштовними їжею та випивкою, Панас вирішив ближче познайомитись саме із другим пунктом цього списку, тобто, наклюкався так, що весь вечір волав пісні та навіть намагався танцювати гопака. Але його вчасно зупинив секретар райкому комсомолу, який, взявши Панаса за руку, підвів його до делегації французької комуністичної партії (ці диваки полюбляли кожен рік приїжджати до СРСР та подорожувати країною, відвідуючи всілякі урочисті заходи на кшталт цього).
- Ось знайомтеся, товариші! Це – Панас – справжній носій архетипів українського села. Бачите, ось таке у нас в радянській країні відбувається відродження соціалістичної української нації. – Розумний був чолов’яга.
- Яких це архетипів?! Звідки ви, товаришу секретарю, знаєте про моє особисте життя?! – Заволав було Панас, але французькі товариші разом із секретарем комсомолу вже пішли кудись далі.
Ось так і почалось те, що й досі не дає спокійно жити Панасу.
І хоч хтось знав би, хто це такі - архетипи. А то в енциклопедії медичній їх немає. Лікарі, до яких звертався дід Панас, тільки сміються, почувши про його горе, й нічого не кажуть. Певне, це якась така хвороба, що її стидатися потрібно.
Ніхто не знав про панасові архетипи.
Хіба що бабка його старенька. Та й та довідалася про них лише кілька років тому, коли вже не змогла би відмовити Панасу через фізичні особливості самого Панаса, якому вже й не моглося. Бабка стоїчно сприйняла новину й нікому про чоловіка не розповіла. Любов.
І тому Панас змирився зі своєю долею, хіба що уважно дивився новини, сподіваючись почути, що людство нарешті навчилося лікувати архетипи. Але про архетипи в новинах рік за роком нічого не казали. А згодом Панас уже почав і забувати про хворобу - старість.
Але якось дід Панас почув від своєї бабки, що почула від своєї старенької подруги, якій невістка – сама не дуже молода жінка – розповіла, що нібито в селі, яке знаходиться за 15 кілометрів від рідної Панасу Тарасівки, з’явилась якась бабка-чарівниця, що лікує все на світі, навіть ті хвороби, яких не знають лікарі. Справжній український самородок.
Зрозумів Панас, що це його останній шанс позбавитися давнього прокляття. І або він вилікується, або так і помре, як собака, із архетипами у крові.
Зібрала його бабка в дорогу, перехрестила, і на зорі дід Панас рушив назустріч долі.
Дорога його була довга і не легка. Розповідати про неї не будемо, скажемо тільки, що під час цієї дороги дід Панас двічі рятував світ, за що отримав орден із рук султана Брунею та два мільйони доларів від держав ОПЕК.
Врешті-решт через два тижні після початку подорожі дід Панас пізно ввечері постукав до хати цілительки.
- Чого вам потрібно? – Спитала вона в нього.
- Допомога потрібна! – Відповів Панас.
- Ну, заходьте, розповідайте. Добрим людям я ніколи відмовити у допомозі не можу. Що у вас?
- Архетипи у мене.
- От старий кабель. Гуляв у молодості?
- Гуляв...
- А зараз розплачуєшся за це?
- Так. Грішний.
- Ну добре. Ось тобі коріння чудодійне. Ось тобі мазь. Вип’єш настій із коріння, помажеш маззю причинне місце, прочитаєш десять разів перед сном „Отче наш”, і зникнуть твої архетипи. А грошей твоїх я не візьму. Бачу, що ти добра людина.
Через тиждень дід Панас вийшов на подвір’я своєї хати на зорі, розпалив люльку і зрозумів – немає більше архетипів у ньому. Життя вдалося! А ще коріння це чудодійне так діє! І бабка моя така чарівна сьогодні! Піду-но до неї!
А через дев’ять місяців у цій родині з’явився маленький Карл Опанасович.
