У ніч з 9 на 10 листопада 1938 року Німеччина та Австрія здригнулися від жаху: було вбито 91єврея, сотні поранених та покалічених просили допомоги, тисячі євреїв потерпіли наругу, 3, 5 тисяч відвезено в концтабори Заксенхаузен, Бухенвальд і Дахау. Цієї ж ночі було спалено 267 синагог, тисячі торговельних та комерційних підприємств і закладів, житлових будинків.
Це рядки історичних документів.
Фашистська влада тоді ще прислухалася до світової громадської думки і, як підтверджують документи того часу, намагалася применшити значення того, що відбулося. І пояснювала це тим, що « спровокувало цю подію повідомлення про смерть 9 листопада Е. фон Рата, чиновника німецького посольства в Парижі, в якого вистрілив 17-річний єврей Г. Гріншпан.»
Та історики знайшли підтвердження того, що були прямі вказівки імперського міністерства поліції, СС та СД, гестапо та інших установ міській владі допомагати нападникам і забезпечувати їхню безпеку. А далі ми знаємо, що було. «Кришталева ніч» чи «Ніч розбитого скла», «Ніч довгих ножів» і ще десятки назв отримала ця ніч , поклали початок страшному тотальному винищенню не лише єврейського народу, а усіх народів Європи.
Так. Було висловлено чимало протестів невдоволених політиків, великих мужів інших держав, церкви…. Але жорстока ніч показала, що можна ось так прийти і убити, розгромити, знищити, зачистити… Таке ніколи не закінчується добром. І, якби світ не висловлював свої невдоволення, а усунув би фашистську владу з її трону, скільки життів було б врятовано. Скільки горя не сталося б. Скільки дітей не виросли б сиротами.
В Україні у ніч на 30 листопада без ніякої причини , ніхто ж нікого не убивав, влада віддала вказівку зачистити Майдан від молоді. Убити , налякати, принизити, познущатися… За те, що посміли свою думку висловити протестом. Та самісінька влада, котра понад два роки натхненно розповідала людям про переваги Євросоюзу, про нашу впевнену ходу в Європу, запевняла про свої наміри об’єднатися з Європою, в якій давно вчаться і живуть їхні діти, де вони самі стали власниками нерухомості, раптом за кілька днів до вирішального дня призналася, що вона народ обдурила. Мовляв, не час, вам, людоньки туди, де ми вже давно проживаємо. Ви нам тут, в Україні, в якості рабів потрібні. Пусти вас в Європу, почнете виборювати свої права, вимагати правди, рівності, демократії.
Десятки людей запроторені в тюрми за те, що вони посміли стояти на Майдані. За те, що вони просто посміли підняти голову і глянути у вічі рабовласникам.
Як і в далекому 1938 році, так і нині, ніхто не може знайти того, хто ж віддав наказ. Якесь невиразне бурмотіння, сотні погроз, відкриті кримінальні справи. Мовляв, ну що ж.. Не злякалися сили. Обійдемо. По-іншому вас постараємося притиснути до землі… І нагла брехня з екранів. Тисячі привезених і проплачених людей, котрі за 150 гривень продають своє майбутнє. Котрі самі ще не усвідомлюють, що завтра може бути страшним і невідворотнім.
А кров ще не змита. Кров має пам’ять. Бо кров людська – не водиця. Проливати її не годиться. І «Кришталева ніч» України покликала тисячі на Майдан. Тисячі людей: українців, росіян, євреїв, поляків, німців задають одне-однісіньке запитання: як і хто? Хто посмів віддати наказ? Хто посмів мирних протестантів, юнаків та дівчат, студентів, ще дітей зовсім , ось так підло серед ночі бити, знущатися над ними, принижувати? Хто? І , навчені минулим, ми усі знаємо: таку владу треба усунути. Щоб не повторилося минуле.
На Майдані стоять далеко не всі. Старі, немічні, хворі, з маленькими дітьми не можуть приїхати чи прийти. Але їхня віра, їхня підтримка допомагає тим, хто тут стоїть. Тут добре, поруч друзі, затишно, якесь особливе почуття оцієї єдиної родини додає впевненості, окрилює. Кожен вірить і сподівається: навпроти, у тих рядах вишколених бійців, їхні діти. Вони ж знають, вони ж учили історію. Вони розуміють, що злочинні дії не можна виконувати. Вони ж присягали на вірність народові, а не тим , котрі нині ніяк не можуть наїстися, котрі обкрадають і їх. Що ж , віра тримає світ… Що буде завтра? Побачимо. А сьогодні давайте вірити, що кров людська – не водиця. І кожна краплина пролитої безборонної крові, кожне приниження людей просто так не минає.
Цими днями крадькома, вночі, влада вручила нагороди беркутівцям. Тим самим… І в ту саму ніч, здавалося, кров невинних юнаків та дівчат спалахнула на холодному зимовому граніті червоними маками.
