Для Миколи це було ніби продовження сну. Здавалося, ще трохи - і він злетить. У вухах свистів вітер, а за спиною пузирилася любовно випрасувана матір'ю блакитна сорочка. За шурхітливим шинами, як за реактивним літаком, в променях ранкового сонця клубочилась попелясто-кармінна смуга. "Нічого-нічого, я ще покажу їм мертву петлю Нестерова...". Жодного разу не пригальмувавши на спуску, дзенькаючи велосипедними ключами, він з розгону викотився на бруківку, вимощену полоненими німцями. Праворуч від дороги тягнулися колгоспні поля, а ліворуч, до самого байраку, простилався зроду-звіку неораний горбкуватий степ. Сонце піднімалося все вище, і жайворонкам, цим степовим сонцепоклонникам, котрі метушливо бігали обабіч дороги, вже не терпілося злетіти увись і затягнути свій натхненний гімн світилу.
Микола виїхав на останній перед селищем пагорб і зупинився. Задерши до сонця підборіддя і заплющивши очі, спробував згадати свій ранковий сон. І дивна річ. По мірі того, як він переносився в той казково-чудовний світ, серце наповнювалося майже таким же невимовним захватом.
"Так ось яке воно, щастя. А шо коли в житті його не буває, а тільки уві сні? Та нє... я ж згадую і відчуваю його зараз, наяву. Головне - не забути сон".
Перед комбінатом, над фонтаном, десь у вітах берези воркувала горлиця. Микола вперше приїхав на роботу на велосипеді і вирішив до кінця зміни залишити його в ламповій. Він мріяв про таку машину давно, але тільки тиждень тому став щасливим володарем одного з двох привезених в госпмаг красенів. Пропустивши в дверях підривника, який тільки-но виїхав на-гора і, наспівуючи під ніс "Кубинський марш", Льотчик увійшов в лампову. Ось зараз дівчата побачать його з велосипедом, і ахнуть.
- Куба, любов моя,
Ето ідут бар... буд...
Бум! З очей посипалися іскри, велосипед дзенькнув об стіну, а Льотчик полетів під стіл лампівниці, яка встигла тільки зойкнути.
За мить, Микола з підривником, сплівшись в клубок, покотилися по підлозі.
- Ти навіщо мій "ЧТЗ" взяв?! - хрипів його противник.
Микола нікого в житті не бив по обличчю і зараз, зі сльозами на очах, чи то від образи, чи від напруги лише сопів і мертвою хваткою душив противника.
- Та я ж переставила твій велосипед у флягову! - метушилася перелякана жінка.
Їх вдалося розтягнути, тільки коли в ламповій з'явився дільничний Дронов, від якого здалеку несло одеколоном "Красная Москва" і гуталіном.
- Товарищ взрывник, я штрафовал вас на три рубля за то, что вы посылали на нецензурное слово ламповщицу Люду?
- Ну, штрафували...
- А теперь я вас штрафую на пять рублей!
- А чого він до велосипеда ножку від стула прив'язав?!
Поки Микола сидів приклавши до ока прохолодний саморятувальник, з флягової вивели ще одного велосипеда-близнюка. До багажника, для збільшення його площі, була прив'язана точно така ж гранчаста ніжка від стільця, як і у Миколиного: в магазині інших стільців не продавали.
В коридорі Льотчик довго, позуючи, обертався перед віконцем тормозкової, марно намагаючись в тьмяному склі оцінити розмір синця під оком. "Ну і як тепер на побачення їхати?! Доведеться збрехати, що коли кріпив крівлю, на око впав "коржик"...
В штреку, підійшовши до свого електровоза, Микола побачив Наливайка, який копирсався в дренажній канавці.
- Шо ти там робиш?
- Та от, ключ згубив від електровоза, забодай його комар... А-а!
Зненацька він висмикнув з багнюки руку, і біля ніг Льотчика між рейками гепнулось щось живе.
- Шо це мене вкусило?
Микола з коногонкою в руці обережно присів навпочіпки.
- Ти диви...,- він не вірив своїм очам - так це ж справжній живий рак. Щас, почекай...
Він кинув рака в гумове відро з піском, швидко зняв тілогрійку і, засукавши до плечей рукави сорочки, потопаючи майже по коліна в чорному баговинні, поліз у канавку.
- О-о-о... І-ди сю-ди... Цей величенький...
- Шо ви там робите? - до них уже підійшла бригада з участка.
- Не заважай, - Микола навіть голову не повернув.
- Не бачиш - раків ловим? Він не вважав себе рибалкою, але мисливський азарт, притаманний кожному чоловіку, охопив навіть його.
Зазирнувши у відро, частина бригади приєдналася до рибалок, а друга, скептично посміхаючись, вирішила не форсувати події.
- На три метри я участок забив!
- Та світити сюди, тут під аркою ворушився!
- Ось він!!! Ох, і клешня!
- Відпусти мої пальці, чорт свинячий!
- Хлопці, кажись, карась утік...
З «карети» підійшли ще люди начолі з начальником зміни.
-Что это вы здесь делаете? Какие раки? На глубине двести метров? Чья это затея? Смену мне решили сорвать? Николай! И мы тебе еще собираемся рекомендацию в партию давать?!
- Та я і сам...
- По выезду зайдешь к директору!
Микола пошукав очима Наливайку, але той, задоволений вдалим розіграшем, був вже далеко і, витягнувши шию, визирав з ходка.
В ту зміну транспортники ледве встигали ставити порожняк під участки. Забійники і прохідники ледь не билися за вільні лопати і відбійні молотки, а тормозки просто викидали на конвеєр, не бажаючи витрачати на таку дрібницю дорогоцінний час.
Тільки наприкінці зміни Микола зупинився з партією вантажу неподалік від ствола. Передали, що на перекидачі вагонів, не витримавши, мабуть, навантаження, згорів двигун. Слюсарі там уже працювали, але було зрозуміло - до другої зміни його не замінять.
«От уже... Знайшов, де стать...». В темній глибині ніші виднівся контур невеликих воріт. Не знамо чого, мимоволі, він підійшов до них ближче. Метал був вкритий пухирями іржі, напливами слизу і плісняви і нагадував шкіру якоїсь мерзенної доісторичної тварі. Ця стара виробка за ворітьми мала погану славу у шахтарів. За словами старожилів, після війни в ній повісився один з кращих вибійників шахти. І взагалі, там відбувалося щось незрозуміле і страшне. Микола в чортівню не вірив, але і він з деяких пір став помічати дивні речі. Раптом, ні з того ні з сього, на цьому місці починали буритися вагони, або гаснула коногонка.
Колись перед ворітьми була шлакоблочна перемичка, але зараз над ними чорніла широка пройма, в якій коливалося звисаюче з покрівлі павутиння. "Звідки такий повітряний потік?" Його, як магнітом, тягнуло в загадкову темряву. Поставивши ногу на приржавілий до металевих скоб амбарний замок і, підтягуючись на руках, він зазирнув в похмурий, як могильний склеп, отвір. У ніс ударив запах загниваючої деревини. Нависаючі ослизлі глиби в світлі коногонки відкидали химерні тіні.
Раптово Миколі в голову прийшла божевільна ідея. Якось в дитинстві його уяву вразили небачені скам'янілі рослини в шматках породи, які приніс із шахти батько. Він згадав ажурний візерунок листочків з дрібними цяточками на них, і йому раптом, до нестями, ніби від цього залежало все його подальше життя, захотілося подарувати своїй незнайомці таку саму кам'яну квітку. А її можна знайти тільки тут, адже тоді проходили саме цей пласт, біля ствола шахти. Звідки була така впевненість, цього він сказати не міг.
Знявши тілогрійку, Льотчик ледь протиснув тонке жилаве тіло в прощілину під самою покрівлею і на руках опустився в темний, моторошний присмерк. Перш за все, на випадок втечі, приставив до воріт напівзогнилу шпалу і, піднявши якомога вище коногонку, з острахом рушив уперед. Від надмірної вологості у виробці стояв туман Покрівля і стійки були вкриті блискучими краплями води. Подекуди з боків білою піною звисали химерні напливи шахтного гриба.
Ще розповідали, ніби колись у цьому бремсберзі знайшли трупи газоміра і лампоноса. Зважаючи на їх пози і геть сиві голови - вони рятувалися від чогось смертельно жахливого.
"Лізе в голову всяка маячня". Обходячи здиблену, вкриту товстим шаром пилу величезну брилу, він раптово завмер. "Хто це?..". Тільки що попереду виразно почулися чиїсь кроки. Очі гарячково занишпорили по боках. Поруч хтось дихав... Не наважуючись озирнутися, Микола повільно підняв очі догори. Над головою зловісно зіяла порожнечею широка діра. Біля неї на мокрому іржавому швелері повільно наливалася, відблискуючи червоним вогником, крапля. „ Кров?!". Всередині глухо калатало серце.
- А... - відкритим ротом, задихаючись, він судорожно ковтнув повітря.
У кількох метрах від нього, в ніші, хтось стояв. Голова була в тіні, але мерехтливе світло коногонки вихопило з туману довгу засмальцьовану тілогрійку. Внизу тьмяно зблиснув носок чобота. Тремтячи всім тілом, безсилий поворухнутися, Микола з жахом чекав фатальної розв'язки.
- Бульк... - гулко, мов у величезній печері, розкотився звук падіння краплі у воду.
"Повішеник... Он і другий чобіт видніється... А де голова?"
Нарешті він роздивився, що то на розпилі, як на плічках висить рвана фуфайка. "Втікати звідси якнайшвидше. А як же кам'яна квітка?" Його німецької коногонки вистачить ще на годину. Але за бісовою тілогрійкою частина покрівлі вже зім'яла верхняк і, вигнувшись дугою, загрожувала в будь-який момент обвалитися! Всі його надії розсипАлися в порох.
"От би вона зраділа!..". Наостанок він присів під навислим коржем і, намагаючись розгледіти бічні породи, витягнув руку з коногонкою якомога далі. З темряви дратував своєю недоступністю стовбур скам'янілого дерева. І раптом рішуче, але вкрай обережно, ніби під черевом дрімаючого динозавра, Микола проліз під верхняком. Поставивши лампу, став швидко відколювати пластинки опалого сланцю. Потім потягнувся до покрівлі. То було схоже, ніби його хтось направляв, як у дитячій грі: тепло, ще тепліше... Стиха клацнуло, наче зламали суху гілку. Не встиг! – промайнуло в голові. Наступної миті якась сила кинула його під стійку, де, втиснувшись в тілогрійку, як черепашеня в свій м'який панцир, він усіма силами намагався стати ще меншим, щоб забившись в найменшу шпарину, переждати цей пекельний гуркіт.
Льотчику пощастило. Він народився вдруге, але народився сліпим, мов кошеня. Задихаючись від пилюки і марно намагаючись заспокоїтися, тремтячими руками розбирав уламки породи в пошуках коногонки. "Але що це? Невже…" Знову і знову він гладив неслухняними пальцями один з каменів і, затим, поклав за пазуху. Микола одразу впізнав ребристе листя папороті, її випукле сІм'я. Йому навіть здалося, що він зумів намацати відбиток метелика. Якщо хтось дає йому це всупереч здоровому глузду, то невже не допоможе в такій дрібниці! У тому, щоб вибратися звідси!
Коногонку він знайшов, як і гадав, розбитою і прихопив тільки для самооборони. Обмацавши весь завал, зрозумів - самотужки йому не впоратися, а допомога може запізнитись (до того часу тут набереться повно газу). Двічі він намагався вибратися навпомацки і двічі, заблукавши в завалах, перебирався до протилежної стінки бремсберга, потім повертався назад, поки не зрозумів – він ходить по колу. Обливаючись потом, довго йшов вгору по якомусь уклону, обмацуючи стінку виробки, іноді злизуючи з неї вологу. Нарешті, пройшовши підземними лабіринтами всі кола пекла, він вперся в новий завал. Зранений та знесилений, затих в кутку старої вагонетки. Він прагнув хоч ненадовго забутися. Кошмари не лякали. Лякала дійсність, яка, він це знав, і є найжахливішим кошмаром.
"Боже..." Микола згадував свої гріхи і обіцяв Йому і собі, що коли виживе - все буде по-іншому. Він не знав, що мати відмолювала його гріхи і хрестила услід, коли він йшов на роботу.
Він прокинувся від огиди, викликаної солодко-нудотним запахом сечі. Довго не міг зрозуміти, де знаходиться. Щось лоскотало шию...
-А-а!!! - кулею вилетів з вагонетки і мало не впав, наступивши на живий килим з пацючих тіл, які вмить покрили і його. Тут же застрибнув назад, наосліп розмахуючи направо і наліво коногонкою і намагаючись стукати якомога гучніше по бортах вагонетки. Він уявив навколо себе тисячі пар палаючих очей, котрі пильно вдивлялися в нього, і від того його почало болісно вивертати. Згадалися розповіді про гігантських, завбільшки в невелику собаку, щурів, які населяють підземелля, про знайдені обгризені людські скелети. Дихати ставало дедалі важче. Часом він впадав у забуття, потім, приходячи до тями, знову починав стукати, відганяючи пацючу навалу. Скільки тривали ті провали свідомості - години чи миті - він не знав. Отямився після чергового обвалення, яке сталося зовсім поруч і майже його не налякало.
Забувши про щурів (вони зникли, мабуть від газу), Микола зумів перенестись в свій квітучий сад, і літав там, пліч-о-пліч, з незнайомкою. Він навіть придумав їй ім'я. Називав Ритою.
Наостанок Льотчик зробив кілька глибоких вдихів дивуючись, що довго не вмирає. У розрідженому, загазованому повітрі звідкілясь з'явився свіжий струмінь, тоненький, як ниточка. І тут він побачив... Ні, то було не світло. То був лише натяк на нього. Він вибрався з вагонетки і, не відводячи очей від ледь помітної цятки, поповз до неї навкарачки. Під покрівлею Льотчик намацав отвір і ледве в нього протиснувся. Далі продирався до притягального, як міраж, світла чи то по старому заваленому шурфу, чи по норі якогось звіра. Виштовхуючи поперед себе суглинок він, як кріт, виліз на поверхню.
Засліплений яскравою зеленню і оглухлий від пташиного щебету, ще довго приходив до тями на схилі лісового яру в порослій кропивою воронці. Потім раптово стрепенувся, злякано поплескав себе по животу і полегшено зітхнув, діставши з-за пазухи плоский камінь. Розглянувши свою квітку, Микола трохи засмутився: " Батько красившу приносив. Може, їй і не сподобається".
Але в глибині душі він пишався собою, уявляючи різні варіанти їх зустрічі з незмінно щасливим закінченням.
* * *
Далі буде.
..................................................................
Малюнок автора:
http://file-up.net/big_fa102ea4cf855f67f520131212211447.jpg
Те ж саме: http://fotki.yandex.ru/users/ff1234567/view/475552/?page=0
1) Бремсберґ, ходок, уклон - різновиди похилих гірничих виробок.
2) Верхняк - верхній елемент кріплення, балка, що підтримує покрівлю («стелю» виробки ).
3) Розпил - розпиляні плоскі частини колод для кріплення (затягування) верху і боків гірничої виробки.
