Ще надавно мені здавалося, що МИ не такі вже й погані.
Може тупенькі, недолугенькі, може бридкуваті, але зрештою більшість з нас такі-собі приємні звірятка.
Ці дні показали все…
Не буду вказувати пальцем, бо треба «тикати» навсебіч…
Як був правий Дж. Свіфт у «Мандрах Гуллівера»:
Ми - особлива порода тварин, не знати через яку випадковість обдарованих невеличкою часткою розуму, і той розум ми використовуємо лише на те, щоб розвивати наші природні хиби та набувати нових, яких не дала нам природа.
Ми самі позбавляємо себе небагатьох здібностей, якими нас обдаровано, дуже вміло вигадуємо собі нові потреби і, здається, витрачаємо все своє життя на вишукування різних способів задовольнити їх.
Мені не так важко було б примиритися з усією породою єгу, якби вони задовольнялися тільки своїми природними вадами та хибами. Мене анітрохи не обурює вигляд адвоката, кишенькового злодія, полковника, неука, лорда, картяра, політикана, звідника, лікаря, викажчика, кривоприсяжника, судді, зрадника та подібних до них людей, бо вони - неминуче лихо. Та коли я бачу, що якийсь духовний і фізичний виродок ще й величається, тут мені вже уривається терпець.
…майже в кожному стаді єгу є свій, сказати б, ватажок (як, приміром, серед оленів у наших гаях) і той ватажок вирізняється з-поміж решти ще потворнішим виглядом і гіршою вдачею. У такого ватажка є звичайно фаворит, страшенно подібний дек нього. Обов'язок цього фаворита полягає в тому, щоб лизати ноги та зад свого хазяїна й приводити до його лігва самиць, за що йому іноді перепадає кусень ослячого мяса. Його ненавидять усі в стаді, і він задля безпеки завжди держиться свого пана. Цей улюбленець залишається при ватажкові, доки знайдеться хто-небудь ще бридкіший, ніж він, а як тільки його проженуть, усі єгу в окрузі - старі й молоді, самці й самиці - на чолі з його наступником накидаються на нього і з голови до ніг каляють своїм послідом.
Я розповів йому, що перший, або головний державний міністр, про якого я говоритиму,- це створіння, що не і знає ні радощів, ні смутку, ні любові, ні ненависті, ні жалю, ні гніву; в кожному разі, він не виявляє ніяких пристрастей, крім невситимої жадоби багатства, влади й титулів. Слова він уживає для чого завгодно, тільки не для того, щоб висловлювати свої думки. Правду він каже лише тоді, коли хоче, щоб її вважали за брехню, а бреше тоді, коли бажає, щоб йому повірили. Тих, кого він ганьбить позаочі, напевне чекав ласка, а той, кого йому трапиться похвалити перед іншими, може вважати себе від того дня за пропащу людину. Найгірша ознака - це коли він щось пообіцяє, а надто ще й ствердить свою обіцянку присягою; тоді кожен, хто має розум, зараз же тікає геть і відкидає всяку надію.
Особливо страшний коментар Свіфт зробив про намаганням щось покращити, бо звірі-яху ТОТАЛЬНО ні на фіг не годяться
Школа політичних прожектерів справила на мене погане враження; професори її здалися мені зовсім божевільними, а таке видовище завжди засмучує мене. Ці невдахи вишукували спосіб переконати владарів, щоб ті вибирали собі фаворитів з числа людей розумних, здібних та порядних; навчити міністрів зважати на загальне добро, винагороджувати людей за їхні чесноти, великі здібності та видатні заслуги, навчити монархів, що їхні інтереси повинні збігатися з інтересами народу, і що на урядовців слід призначати осіб, гідних своєї посади. Вони плекали ще багато інших нездійсненних та диких химер, які ніколи доти не спадали на думку нікому з мислячих людей, і я ще раз пересвідчився в справедливості давнього спостереження, згідно з яким на світі немає нічого настільки незвичайного або безглуздого, щоб його дехто з філософів не обстоював як істину.
