Осіннє хмарне небо, породжує депресію. Та депресія та минуща, якби не було сумно, що вкотре переломлені через коліно Кремлем, наші керманичі відмовилися підписати угоду. Адью Європа!
Хоча ні підписали – про чисте небо. Проте небо від того чомусь не стало чистим. Здається захмарило як ніколи. Хмари вкрили все: надії, сподівання. Не ті надії, що взавтра стане вже краще. Це вже чули перед виборами, (дехто й повірив), а сподівання на загальнолюдські європейські цінності: про один закон для всіх; про цінність кожної особистості й її думки; про свободу вибору, тай про свободу взагалі. Надія, надія можливо ще й залишилася.
Бо хто цього разу першим вийшов на Майдан? Кому найбільш допекло – студентська молодь . Молоді завжди максималісти. Вони не можуть втямити такої візантійської політики: декларувати одне, а робити все з точністю навпаки; коли до цілі залишається якийсь один, чи два кроки, розвернутися й втекти від Європи як від прокаженої. Коли на всіх рівнях виправдовуються будь-які дії влади сусідньої держави, по відношенню до нас рідних. А ті ж навіть не вважають за потрібне перед нами виправдовуватися. Для чого напружуватися - нам копняка, а ми ж їм чобота лизати.
Згадаймо бодай одну адекватну заяву із початку торгівельної війни? Хоч ні, була заява про відмову від закупівлі непотрібного для нас газу. Великий подвиг, якщо врахувати, що сусід тисне із середини літа!
Що тепер, або йти в МС, або чекати коли великий сусіда повністю зіп’ється, й роздасть свою землю китайцям, вичерпавши всі природні ресурси.
Імперії впали всі. Залишилася одна, добре пошарпана, проте ще жива. Скільки чекати її агонії? Хто зна. Поранений звір надто небезпечний. Ми ж самі відали в його руки, за таку примарну незалежність все: і активи, і золотий запас, і атомний потенціал. Думали відкупимося, аби не чіпали. Чіпатиме, ох як чіпатиме. Одне радію, що за нашою вайлуватою згорбленою спиною Грузія й Молдова вискочили із тієї митної мишоловки. Грузини – зрозуміло, гордий народ, а от молдавани? Ми ж про них анекдотів понавигадували. Тепер соромно, але за себе.
Можливо ми зарано відібрали владу в комуністів? В Молдові вони керманили донедавна. Так докерувалися, що країна з найменшим в Європі доходом на душу населення, після їхнього правління, стрімголов біжить до Європи.
Я був на майдані в рідному місті, бачив ланцюг єднання з Європою. Бачив блиск в молодих очах. Сльозами пробивало оте їхнє: Слава Україні!
Це ї є наша надія, наша еліта, наша, якщо хочете гордість. Так вони мають гордість за свою Вітчизну. З такою молоддю можна вернути гори. І хай хто скаже мені, що сучасна українська молодь розбещена, безідейна, флегматична, що наркотики й алкоголь то єдина їх втіха – я плюну йому в очі!
- Прийдіть і подивіться! – сказав апостол Пилип, тим хто не вірив у Христа. Молодь на майданах, молодь хоче змін. Тому надія є, що небо над Україною справді буде чисте.
