Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2641
Творів: 48599
Рецензій: 93359

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

ЗВІРИНА ВАКХАНАЛІЯ

© Анатолій Азін , 29-11-2013

   Зима, як завжди, була холодна, сніжна і довга, а в барлогу було тепло, затишно і спокійно. Ведмідь, Михайло Потапич, спав непробудним сном в глибокому анабіозі. І треба ж було такому статися, що серед зими, коли добрий господар і собаки не вижене на вулицю, комусь із місцевих ушкуйників закортіло свіженької ведмежатини, а може заради розваги (виродки тай годі) – ось вони й вирішили по вештатися серед лісу. Будучи гарненько обізнаними в заплічних справах, вони невдовзі натрапили на барліг. Виказав ведмедя Михайла Потапича ледь помітний парок над старим вітроломом. Любителі ведмежатини були в захваті від знахідки і, для курйозу, спочатку вирішили поглумитися над сплячим. Один, самий кмітливий ушкуйник, вирізав довгеньку хворостину тай почав штрикати нею в нутро барлогу. Але бідолаха, накопичивши з осені жирку, лише лапами дриґав і не просинався. Ушкуйники, будучи не ликом шиті, вирішили ускладнити забаву і вирізали рогатину. Потім з усієї дурі стали шурхати нею косолапому прямо в морду. Загострена рогатина боляче вдарила по писку. Тут вже було не до сну, анабіоз як вітром здуло. Михайло Потапич лежав і лише кліпав очима. Та коли рогатиною тричі увірвали по його ведмежій гідності він вирішив звестися на коліна. Ушкуйники не вгамовувались, їх розібрав азарт. Вони, з настирністю клопів-кровососів, гамселили ведмедя доки той, мотнувши головою розігнав рештки сну, зіп’явся на ноги і з ревом на всю горлянку - «Всіх виродків замочу в унітазі» - вискочив із барлогу. Любителі ведмежатини чи з переляку, чи від люті косолапого стали йому легкою здобиччю. І тепер у Михайла Потапича, від людоїдства, почала паморочитися голова. Він шатуном вештався по лісу в пошуках інших ушкуйників доки хитромудра тітонька Сова візьми тай бовкни косолапому: «Чого ти вештаєшся тут? Іди по сонцю на південь, в Салославію, там заможніше звірі живуть і тепліше в тих краях, а тут здохнеш ні за цапову душу. А там, у тамошнього гетьмана, пана Коцького, можливо і медком побавитися, та й салом підкріпитись». Михайло Потапич по натурі був упертий як баран і чужих порад не слухав, але голод з кризою вкупі штовхали його на порушення будь яких принципів.
   В цей час пану Коцькому, якраз посеред зими, не вистачило дров на розпал печі, в хаті вже було так холодно, що в нього зуб на зуб не попадав. «Не салом же піч топити!» - гримав він на домочадців. Коли ситуація стала критичною і мала вийти з під контролю, він зібрав до себе на нараду та для прочуханки, увесь звіринець з всієї Салославії. Не тямлячи себе від люті він лаяв усіх заготовачів. - «Хто мені казав, що дров вдосталь всім, ще й заначка для сусідів є?» - горланив пан Коцький і все поглядав на Лисичку Сестричку. «Це тобі не курчат душити по чужим курятникам!» - не вгамовувався він тикаючи пальцем у її бік. - «Без дров згинемо як мамонти! Ти в нас була відповідальною за дрова, отож давай, запрягай своїх вороних і гайда за сухостоєм до лісу, хватить байдики бити».
   - «Щас!» - крутнувши хвостом заверещала Лисичка Сестричка. «Я краще в себе по засікам потрясу може чого й знайду, але до чужого лісу не поїду, боязко». Довго рядилися, сперечалися, ледь не побилися – пан Коцький нарешті спровадив Лисичку Сестричку за паливом.
   Тільки-но вона саньми заїхала до лісу, а на зустріч їй преться сам Господар, Михайло Потапич. Коні аж здибилися від переляку струсонувши тишу благим іржанням тай дременули на всю кінську силу назад, у свою Салословію. Лисичка Сестричка, випавши з саней, стояла, витріщивши очі, перед Господарем і зі страху відразу ж пішла в наступ: - «Хай тобі грець, шатун окаянний! Чому тобі не спиться у барлогу? дров не треба на розпалку, своїм злим духом Ямбуя грієшся. Чи ти змінив орієнтацію?» Михайло Потапич учувши своїм звіриним чуттям, що його беруть на понти, візьми тай спитай: - «А ти чого це  взимку по лісу вештаєшся?  Що, курчат у себе всіх передушила, то вирішила і по моїм засікам прогулятися?»
  - «Ні, голубе сизий, своїх вдосталь, а дров на розпалку не вистачило, ось і завітала до твого лісу». - «Вештаються тут всі кому здумається, спати не даєте, хай вам хрін та редька. Нема проблеми! Хоть з корінням дерева повисмикуй, лише медку привези, бо з голоду пухну».
  - «Змилуйся Михайле Потапичу, серед зими який мед? Ми його вже весь на чаї перевели та на медовуху. Ось прийде літо тоді й розрахуємося, а зараз нам вкрай дрова потрібні, та й сусіди із-за нас мерзнуть».
  - «Кому дрова, а кому мед – кожному своє», - позіхнувши сказав Михайло Потапович і став чухатися об сосну. – «Дасть Бог день, дасть Бог і їжу» - блефував він.
  - «Золотенький, так вимерзнемо, влітку нікому ж буде і мед качати! А сусіди тут при чому? Все до нас у комору зазирають нещасні».
  - «Хай мерзнуть, будуть знати де раки зимують. Мед на десять років наперед і баста – потім топіть доки й не почадієте».
  - «А на животі не виступить?»… Михайло Потапич іронії не зрозумів.
  - «О, що це там у тебе над лісом за змії літають?», - задравши до гори голову запитала Лисичка Сестричка змінивши тему розмови. Михайло Потапич і собі задер голову в бік Сходу, ще й на задні лапи пристав.
  - «Це мабуть мандарини на дальній заїмці бавляться з нашими дівками-ведмедихами, ти бачиш що витворяють і холоду не бояться – міцний народець, кмітливий - самі взимку не сплять і другим спокою нема».
  - «Ото ж, доки ви по барлогам спатимете все сімейство пере блудить потайки».
  - «А нам теж свіжа кров потрібна, хай бавляться. З нас не убуде, якщо розріз очей трохи звузиться».
  - «Гм-м-м… Забавно… Ну, так дров нам даси зиму пережити, чи до мандарин гайнеш зміїв запускати?»
  - «Надоїли ви мені зі своєю Салославією. Як за дровами – до мене претеся, а як меду попросиш – морду відвертаєте. Ось вам дрова», - Михайло Потапич з пересердя скрутив дулі обома лапами і почав ними тикати Лисичці Сестричці прямо в ніс, - «Мед давай, рижа бестія, та спинку почухай, потім дрова клянчи».
  Вернулася Лисичка Сестричка до пана Коцького з пустими руками, упала перед ним на коліна і попросила меду для Михайла Потапича, щоб виміняти на дрова. Пан Коцький гримнув на неї, ще й пхнув чоботом у сідницю, промовляючи: «Знюхалася, сучка, з ведмедем, а в мене медок волієш виманити! Хоть собою розрахуйся, а дрова мені щоб були, бо всіх собак на тебе спущу!»
  Заплакала Лисичка Сестричка та й поїхала до дальніх друзів міняти чисте повітря, якого від байдикування було видимо не видимо, на мед для Михайла Потапича. Нарешті дрова прибули до Салославії, але вони, як вияснилося згодом, були такими коштовними, що краще для зігріву гопака танцювати день і ніч, ніж тими дровами печі палити. Ця теза настільки глибоко запала в помислах жителів, що вони відмовилися від дров непоступливого ведмедя з лісової Жлобії на користь свого, рідного, біопалива, якого було вдосталь, ще з незапам’ятних часів.
  - «Хай ведмедя годують розважливі мандарини своїм штучним медом, а бджолиний, ми й самі полюбляємо» - так вирішив уже новий пан Коцький, що змінив старого у бійці за булаву. Біо так біо, погодилися жителі і стали частіше бігати до вітру, сором’язливо прикриваючи своє грішне тіло листям з реп’яхів.
  Лисичка Сестричка, будучи в глибокій депресії від невдалих перемовин, посилала Михайлу Потапичу, з третього поверху заґратованого вікна харківського заповідника, паперові ліхтарики з красномовними цидулками: «Жадність фраєра погубить».    

  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

І кінця цій вакханалії не видно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Читач, 01-12-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.69260001182556 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …