Золотими сльозами плаче осінь. Ніхто не питає за чим вона плаче. Ніхто не знає. Може вона плаче за променем сонця, за піснею птаха, за безхмарним блакитним небом? Плаче, бо знає, що попереду тільки холодна люта зима, яка триває так довго, що може здатися вічною. Люди проходять повз, заглиблені у власні думки і проблеми, не помічають сліз. Осінь не чекає співчуття. Вона не може зупинити дощ.
