Казка
Серед густого лісу під старезною ялиною у просторому затишному барлозі жив з мамою ведмедик Топко. Він був таким же пустотливим і допитливим, як усі малюки. А ще був великим ласуном!
Неподалік у дуплі крислатої верби поселився бджолиний рій. Топко підходив до дерева, піднімав мордочку, потягував носиком і нюхав, як смачно пахне мед. Ведмедик зажмурював очі й уявляв, як його там багато!.. Вже, мабуть, аж пів дупла наносили бджоли – золотистий, прозорий, а со-ло-о-дкий! Вмочив би лапу – і лизав, лизав…
Ці думки не давали Топкові спокою. Правда, мама не раз застерігала, щоб і близько не підходив до дупла, що бджоли дуже жалючі й сердиті комахи. Але як же смачно пахне!
Вдосвіта, тільки-но перший промінчик сонця торкнувся землі, Топко тихо виповз із барлога і почимчикував до верби. Присівши за кущем ліщини, затамувавши подих, він не зводив очей з дупла. Якусь мить все було тихо, а потім почулося слабке гудіння. Ще через мить загуло, задзизкало…
Ведмежа сховало голову під лопушок і вже відчувало медовий смак у себе на язичку. «Ось вони розлетяться по квітах, а я – в дупло!» – думав Топко.
Та він не знав, що бджоли дуже слухняні й організовані, вони ніколи не кидають своєї домівки всі. У них теж є мама, яку вони слухають, навіть їсти їй готують. Поперемінно бджілки летять на роботу – збирати сік-нектар з квітів, потім вдома працюють – із соку варять мед, пакують його по коробочках-сотах і закупорюють воском.
Топкові здалося, що вже всі бджілки вилетіли. Він виліз із своєї схованки і обережно подерся по стовбуру дерева. Тільки заглянув непроханий гість до дупла, як кілька комах блискавично впилися у ведмежого носика, решта із сердитим « дз-дз-дз! » обліпили всю голову. Які ж тільки колючі їхні жала! Ай!!!
Гепнув Топко з дерева – та навтьоки…
Довго довелося ще мамі-ведмедиці вибирати бджіл із густої Топкової шуби, зализувати розпухлу мордочку та прикладати до носика подорожники…
